російський літак обстріляли під мінськом. Цього тижня білоруські опозиційні ЗМІ повідомили, що антирежимні партизани атакували російський літак А-50 Берієва, що стояв на авіабазі в Мачулищах під мінськом. Джерела у телеграмі припустили, що вони атакували базу, використовуючи дрони з вибухівкою.
Ці повідомлення виглядають правдоподібними з огляду на відомі розвідувальні дані про російські активи в білорусі. Повітряно-космічні сили росії розгорнули літак А-50 Берієва для спільних повітряних навчань з білоруськими ВПС і ППО. Більше того, супутникові знімки з відкритих джерел зафіксували цей літак у Мачулищах наприкінці лютого 2023 року. На цій авіабазі також розміщуються інші важливі російські активи, як-от літаки-перехоплювачі МіГ-31К, оснащені гіперзвуковими ракетами "Кинжал".
Якщо ці непідтверджені повідомлення відповідають дійсності, то росія має серйозну проблему. А-50 є критично важливим засобом збору розвідувальної інформації для російських військових завдяки його високотехнологічним засобам раннього повітряного попередження і широким можливостям повітряного спостереження. Крім того, оглядовий радар А-50, який генерує комплексну повітряну картину над глибокою українською територією, є незамінним в умовах, коли українські пілоти часто літають низько, щоб уникнути наземних радарів російських зенітно-ракетних комплексів і літаків повітряної розвідки. Сенсор А-50 також відіграє важливу роль у захисті від зростаючих ударних можливостей України, таких як модифіковані радянські безпілотники Ту-141. Більше того, згідно з оборонними базами даних, рф має лише десять літаків А-50 у своєму арсеналі. Тому вона не може дозволити собі втрату рідкісного літака в той час, коли він найбільш необхідний.
Імовірні особи диверсантів додають додаткового ускладнення. Якщо антилукашенківські білоруські партизани дійсно несуть відповідальність – особливо, якщо атака була скоординована з прокиївськими білоруськими збройними угрупованнями, які воюють в Україні, – то путін і лукашенко можуть зіткнутися з більш серйозними проблемами, ніж вони передбачали.
У Бахмуті тривають запеклі бої. Цього тижня в Бахмуті відбулися одні з найзапекліших боїв з початку конфлікту, що включали в себе зіткнення між невеликими загонами, іноді в межах зони бойових дій шириною всього в кілька сотень метрів. Невеликі села переходили з рук в руки кілька разів протягом декількох днів, перевіряючи межі можливостей розвідки з відкритих джерел.
Тим не менш, на момент написання звіту сили "вагнера" насичували північні околиці Бахмута, всього за кілька кілометрів від центру міста. Оцінки воюючих сторін щодо військової ситуації кардинально відрізняються, але ретельне порівняння російських і українських джерел підтверджує підвищений оперативний темп. На північному і південному напрямках російської операції з оточення розрив, схоже, скорочується на користь російських бойових з'єднань. Якщо українські військові не зможуть провести успішний контрнаступ, одночасно утримуючи шляхи постачання відкритими, Бахмут може зрештою перейти під контроль російських військ.
Кінець російської батальйонної тактичної групи? Останні події свідчать про те, що збройні сили російської федерації змінюють свій доктринальний підхід до ведення бойових дій, замінюючи батальйонні тактичні групи (БТГ) більш мобільними і меншими штурмовими загонами. Це віщує певні наслідки для майбутнього конфлікту, а також для розрахунків військової розвідки НАТО щодо військової стратегії росії.
російська БТГр – це загальновійськова оперативна група, сформована з маневрених підрозділів полкового і бригадного рівня російських сухопутних військ. Повітряно-десантні війська і морська піхота росії також формують БТГ зі своїх полків і бригад. Доктринальний бойовий порядок БТГ зосереджується на батальйонному підрозділі чисельністю від 800 до 1000 осіб, завданням якого є ведення маневреної війни і загальновійськових операцій напівнезалежно від інших підрозділів.
До війни міністр оборони сєргєй шойгу припускав, що на озброєнні російської армії було 170 БТГр. Війна в Україні виявила їхні бойові недоліки. Колись хвалена БТГ не змогла задовольнити вимоги широкомасштабних операцій в умовах тривалої міждержавної війни, адже їй вкрай бракує тактичної гнучкості та адаптивності.
Таким чином російські військові планувальники зробили вибір на користь більш легкої і гнучкої схеми формування військ. Як повідомляється, нова російська основна тактична одиниця – штурмовий загін. Він складається з наступального батальйону, до якого входять дві-три роти, кожна з яких має різні компоненти – від бронетехніки до артилерії, а також допоміжні підрозділи, як-от медична та інженерна служби. На відміну від проторадянських організаційних систем сучасної російської армії, штурмовий загін базується на тактичній гнучкості й свободі пересування в операціях малими підрозділами, спираючись на штурмову роту, що складається з декількох взводів чисельністю від 12 до 15 осіб. Ця нова формація, ймовірно, надихнулася способом ведення бойових дій "вагнера", і це ще один спосіб, в який ця ПВК почала створювати свій власний доктринальний слід в російській армії.
Україна розглядає варіанти контрнаступу. Українські офіційні особи розробляють стратегію південного наступу, який має розпочатися в найближчі місяці. Вадим Скібіцький, заступник начальника Головного управління розвідки (ГУР) України, заявив цього тижня, що українські військові вб'ють клин між Кримом і росією. Аналогічно, начальник Генерального штабу України генерал Валерій Залужний сказав, що вже цьогоріч українці повернуть собі Маріуполь.
Розгортання контрнаступу на півдні має військовий сенс. Адже на півдні Збройні сили України мають кращу логістику та вигідніші шляхи сполучення. Крім того, російські війська на сході виявилися більш здатними утримувати позиції. В очікуванні можливого українського наступу російські військові посилили свої укріплені позиції в південному секторі, у тому числі в Криму та Бердянську.
Якби Україна розпочала контрнаступ на півдні, його успіх залежав би від здатності українських сухопутних військ інтегрувати західні поставки важкої бронетехніки, а також від здатності українських сил протиповітряної оборони забезпечити належне прикриття наземних підрозділів під час просування вперед. Крім того, виграшним фактором буде здатність України завдати удару по російському тилу з метою виведення з ладу вузлів логістики та управління. Для того, щоб будь-який наступ став вирішальним, Україна має поставити галочку навпроти цих пунктів.
Проникнення вглиб утримуваної росією території також вимагатиме швидкого руйнування російських ліній оборони і подальшого дезорганізованого відступу. Зважаючи на те, що широкомасштабна південна операція залежить від логістично складної переправи через Дніпро, це не може бути гарантовано. Тривалий конфлікт у Бахмуті, кількість жертв якого постійно зростає, також вплине на шанси на успіх будь-якого наступу, не кажучи вже про чисельну перевагу російської федерації, з якою Київ не може зрівнятися. Зрештою, для успішного південного контрнаступу українським військовим знадобиться кожен батальйон, який вони зможуть врятувати від бойових дій у східному секторі.
Україна все ще має військову міць, щоб завдати контрудару. Але вона має подолати багато перешкод, аби зробити це ефективно.
Джан Касапоглу – позаштатний старший науковий співробітник американського Hudson Institute. Його робота зосереджена на військово-політичних справах на Близькому Сході, у Північній Африці та на пострадянському просторі. Він спеціалізується на оборонній розвідці з відкритих джерел, геополітичних оцінках, тенденціях міжнародного ринку озброєнь, а також на нових оборонних технологіях і пов'язаних з ними концепціях операцій. Доктор Касапоглу раніше був стипендіатом Ейзенхауера в Оборонному коледжі НАТО в Італії та запрошеним науковцем у Центрі передового досвіду НАТО зі співробітництва в галузі кіберзахисту в Естонії. Він обіймав наукові посади у Центрі стратегічних досліджень ім. Бегіна-Садата, Джеймстаунському фонді, Фонді стратегічних досліджень та Німецькому інституті міжнародних відносин і безпеки. Отримав ступінь доктора наук у Турецькому військовому коледжі та ступінь магістра наук у Військовій академії Туреччини.
Джерело: Hudson Institute
