Кінець ізоляції Росії
Президент Freedom House Девід Креймер та віце-президент Арч Паддінґтон у статті в часописі The American Interest закликають США збільшити допомогу Україні та застосувати суворіші санкції до режиму Володимира Путіна – разом з Європою чи без неї.
Креймер та Паддінґтон нарікають на те, що Володимир Путін після анексії Криму зустрічається з лідерами країн "Великої сімки" (остання зустріч відбулася у Франції з нагоди річниці висадки союзників у Нормандії), тому не можна говорити, що міжнародна ізоляція Путіна є успішною. Ці зустрічі є очевидним сигналом, що лідери "Сімки" воліють забути про недавнє минуле. Якщо Обама досі говорить про розширення режиму санкцій, то провідні країни Європи чинять опір суворішим заходами, навіть якщо проросійські сили посилюють свою присутність на Донбасі, а ветерани російських збройних сил заявляють про необхідність "братньої допомоги" і оприлюднюють плани розширення свого контролю над українською територією.
Лідери європейських країн, схоже, бажають повернутися до старого способу ведення справ з Росією, навіть попри те, що на Сході України зростає кількість загиблих, а Україна втрачає свою здатність охороняти східні кордони. Попри обіцянку Меркель застосувати суворі санкції проти режиму Путіна, якщо він зірве президентські вибори в Україні, жодних нових санкцій так і не було оголошено, хоча й вибори у двох східних областях були практично зірвані. Європейські лідери, схоже, заспокоюють себе тим фактом, що Росія дестабілізує лише дві східні області.
Креймер та Паддінґтон вважають, що президентові США Бараку Обамі не варто будь-якою ціною триматися за єдність США та ЄС у справі санкцій проти Росії. Вони вказують на те, що серед 28 країн-членів ЄС завжди були та є серйозні відмінності у позиціях, і ЄС не може обійтися без торгівлі з Москвою.
Зрештою, США так само частково винні у тому, що Росія поводиться так зараз з Україною. Президент Обама, заради тепліших відносин з Кремлем, ігнорував чимало попереджень про недобрі наміри Володимира Путіна щодо сусідів Росії. Адміністрація Обами вперто відмовляється надати Києву військову допомогу, яка може переломити ситуацію. "Обмежуючи нашу допомогу несмертельними засобами, ми обмежуємо здатність нового українського керівництва захищати свою батьківщину та демонструємо Путіну свій страх видатися "провокаторами", замість того, щоб допомогти важливій країні, що дійсно потребує допомоги".
Обама повинен готуватися до тривалого конфлікту з Росією, якщо Путін не відмовиться від своєї агресивної політики. Для цього потрібні рішучість та воля, і українську кризу не можна було трактувати як неприємне джерело подразнення, що зникне саме по собі після виборів. У певний момент необхідними можуть стати односторонні рішучі санкції з боку США, якщо Європа, як і зараз, вагатиметься.
Експерти не мають сумніву, що за минулий тиждень Путін ще більше став зневажати лідерів світових демократій. І лише завдяки рішучому та впевненому у собі лідерстві США, разом з Європою, чи без неї, він може відчути необхідність відмовитися від своїх воєнних методів та імперіалістичних амбіцій.
Не забувайте про Крим
Колишні посли США в Україні Вільям Тейлор, Стівен Пайфер та Джон Гербст у статті в The New York Times наполягають на тому, що Захід не повинен забувати про незаконне збройне захоплення Росією Криму. США та ЄС повинні докласти зусиль до того, щоб зробити Кримську авантюру Кремля якомога дорожчою. На думку колишніх дипломатів, російська окупація Криму є найнахабнішою збройною анексією у Європі з 1945 року. Вони шкодують, що Захід почав забувати про Крим, особливо після появи озброєних сепаратистів на Сході України.
Фото: news.fcdnipro.com
США та ЄС не можуть розглядати перемир’я, відновлення контролю українського уряду над східними областями і стабілізацію, що, безперечно, потребуватиме часу, як підстави для повернення до "нормальних" відносин з Росією. Захід не повинен забувати про Крим. Колишні дипломати визнають, що зараз не існує правдоподібного сценарію, за якого Україна може відновити свій суверенітет над Кримом, принаймні у найближчому майбутньому. Києву бракує важеля впливу на Росію, щоб повернути Крим. З огляду на внутрішньополітичні міркування та зростання власного рейтингу після анексії Криму, в Путіна є сильна мотивація не повертати півострів.
Втім, це не повинно означати, що США та ЄС, чи будь-яка інша країна, повинні погодитися з тим, що зробила Москва. Захід повинен розглядати Крим як незаконно окуповану територію – і Росію, як окупаційну державу – якщо Київ не вирішить інакше.
З практичної точки зору це означає, що США та країни-члени ЄС повинні і надалі протягом невизначеного періоду часу відмовляти у видачі віз мешканцям Криму, що звертатимуться до консульств у Росії і матимуть російські паспорти. Консульства у Росії повинні пояснювати їм, що їм треба звертатися до консульств у Києві з українськими паспортами. Американці та європейці повинні закликати інші країни дотримуватися цієї практики, наголошуючи на важливості не погоджуватися зі силовою зміною кордонів.
Захід не повинен визнавати російську юрисдикцію над Кримом. Уряди західних країн повинні вимагати від своїх авіакомпаній керуватися вказівками виключно українських авіадиспетчерів, зокрема заборонами на польоти у кримські аеропорти. Ялта та інші кримські порти вже не зможуть приймати круїзні лайнери. Кораблі під прапорами західних країн повинні відвідувати кримські порти виключно з дозволу українського уряду.
США та ЄС не повинні знеохочувати свої компанії до інвестицій у Криму, якщо вони не схвалені Києвом. Чимало таких компаній вже мають сумніви щодо доцільності таких інвестицій через ризик опинитися між двох вогнів – Росії та України, що вимагатимуть від них дотримуватися свого законодавства. Уряди Сполучених Штатів та країн-членів Європейського Союзу повинні чітко заявити, що вони стоять на боці Києва у таких суперечках.
"Чорноморнафтогаз" не зможе видобувати нафту й газ на континентальному шельфі без західних технологій та партнерів. Американські та європейські урядовці повинні нагадати своїм енергетичним компаній, що щодо "Чорноморнафтогазу" діє режим санкцій, тому за партнерство з ним загрожує покарання, а також судові процеси, ініційовані Україною. До речі, Вашингтон та ЄС повинні запевнити українському уряду можливість вести процеси у своїх судах задля отримання компенсацій за захоплення Росією Криму, а також за спроби російських чи іноземних компаній експлуатувати ресурси півострова. Більше того, Заходу слід надавати Україні правову допомогу у таких процесах.
Важка газова гра ЄС з Росією
Джон Лаф, експерт програми Росії та Євразії у Королівському інституті міжнародних відносин, у своєму коментарі на веб-сайті Інституту висловлює своє задоволення тим, що уряди Болгарії та Сербії підкорилися вимогам Європейської Комісії про призупинення будівництва газопроводу "Південний потік".
На думку Лафа, рішення Софії та Белграду підривають зусилля Росії з ізоляції України та зменшення її важливості, як транзитера газу, для Європи. Якщо "Південний потік" буде збудовано з реальною пропускною спроможністю 63 млрд. кубометрів газу на рік, то "Газпром" зможе цілком відмовитися від транзиту газу через Україну.
Поки що "Газпром" експортує близько 50% свого газу до Європи через Україну. Але якщо "Південний потік" таки буде збудовано, то Росія зможе безперешкодно використовувати газ, як інструмент впливу у своїх відносинах з Україною, оскільки Київ не зможе взяти Москву у заручники, відбираючи газ, призначений для європейського ринку, на власні потреби.
Фото: bivol.bg
Ставлячи під сумнів законність будівництва "Південного потоку", Європейська Комісія змушує Росію шукати довготермінове рішення проблемного для неї транзиту газу через Україну. Власне тому Путін запросив представників ЄС взяти участь у переговорах між "Нафтогазом" та "Газпромом" - щоб гарантувати постачання газу до Європи і його транзит через Україну. Ключовим питанням суперечки є формула майбутньої ціни на газ для України. Київ наполягає на тому, щоб обіцяна "Газпромом" знижка була передбачена змінами до контракту, а не надавалася за рішенням російського уряду, яке можна скасувати з політичних міркувань у будь-який момент.
У випадку недосягнення компромісу обидві сторони погрожують вдатися до рішучих дій: Росія обіцяє перевести Україну на передоплату з 16 червня, якщо Україна не погасить цілком свій борг за газ, отриманий до 1 квітня. Україна обіцяє у разі неузгодження нової ціни з Росією звернутися до Стокгольмського арбітражного суду. Нинішня ситуація суттєво відрізняється від тих, що мали місце напередодні попередніх газових воєн у 2006 та 2009 роках. Виживання економіки України залежить від фінансування з боку МВФ. Водночас, анексія Криму та дестабілізація Росією Сходу та Півдня України заохочують українських лідерів до підписання угоди про асоціацію з ЄС та серйозного посилення торговельної та економічної інтеграції з Європою. Усе це змушує українську владу розпочати справжні реформи у непрозорому енергетичному секторі країни.
Більше того, ЄС вжив також інший інструмент на користь України: Європейська Комісія забрала в "Газпрому" дозвіл на повне використання газопроводу OPAL, що з'єднує Схід Німеччини та Чехією, відгалуження "Північного потоку". Це рішення стимулює "Газпром" зберегти транзит через Україну та домовитися з нею щодо ціни на газ. Комісія також спокійно розслідує скарги про зловживання "Газпрому" його становищем на ринку. Розслідування можуть скінчитися накладенням великого штрафу. Таким чином, ЄС має серйозні карти у газовій грі з Росією і ефективно використовує їх. Натомість, Росія, попри те, що має вплив в Україні та здатна створити у країні хаос, потребує участі ЄС для розвязання своєї газової суперечки з Києвом.
Як врегулювати українську кризу
Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні, а нині експерт Інституту Брукінгса, директор Ініціативи з контролю за озброєнням та нерозповсюдженням ядерної зброї, у своїй статті на веб-сайті Інституту викладає своє бачення врегулювання української кризи і позитивно оцінює підходи, викладені Петром Порошенком під час його інавгурації.
На думку Пайфера, Україні вкрай потрібна децентралізація для поліпшення діалогу регіонів з центром. Порошенку варто висунути конкретні пропозиції, як мала би виглядати ця реформа, що потребуватиме змін до конституції. Водночас, йому варто пояснити, як він гарантуватиме вільне вживання російської мови на Сході України, так щоб російськомовні не боялися дискримінації чи покарання. Пропозиція провести дострокові парламентські вибори теж є правильною і доцільною, оскільки Донецька та Луганська області зможуть обрати нових депутатів, що представлятимуть нинішні настрої регіонів та їхні інтереси.
Петро Порошенко. Фото: AFP
Схоже, що Порошенко зацікавлений у співпраці з НАТО, але виключає членство в альянсі. Це теж добре, оскільки мало хто на Сході України хоче цього. Поглиблення відносин з НАТО, як пише Пайфер, ще більше ускладнить і так напружені відносини Києва з Москвою. Водночас, у самому альянсі немає бажання бачити Україну у ролі члена або навіть надати їй статус країни-кандидата. Після окупації Криму членство України у НАТО виглядає неможливим, адже альянс ще 20 років тому вирішив, що майбутні члени не повинні мати територіальних суперечок. Пайфер переконаний, що будь-яка спроба наблизитися до членства у НАТО викликатиме також суперечності в Україні і ускладнить "примирення зі Сходом". Тому Порошенко міг би заявити, що членства у НАТО немає у планах України, наприклад, у короткостроковій та середньостроковій перспективі.
Україна могла б також натякнути, що вона готова взяти участь у тристоронніх переговорах у трикутнику ЄС-Україна-Росія щодо заходів, які могли б нівелювати можливий негативний вплив угоди про асоціацію на російсько-українську торгівлю. Проте, переговори аж ніяк не можуть стосуватися права України підписувати цю угоду.
Усі ці кроки здобули б підтримку Європи та Сполучених Штатів. Безперечно, на переговорах з Москвою Україна мала б перевагу. Втім, усе залежить від того, чи Москва почне ставитися до України, як до суверенної держави, і перестане підтримувати озброєних сепаратистів у Донецьку та Луганську. Перший крок на шляху до нормалізації відносин мала б зробити Росія, переконуючи озброєні угрупування сепаратистів розійтися та здати зброю.
