З наближенням саміту НАТО у Вільнюсі в середині липня все більшої популярності набуває ідея: замість членства в Альянсі Україні слід запропонувати сильні гарантії безпеки і військову допомогу, як Сполучені Штати надають Ізраїлю. Неназваний високопоставлений чиновник адміністрації повідомив Wall Street Journal, що США розглядають щось "у загальних рисах" на основі цієї моделі. Президент Франції Еммануель Макрон заявив минулого тижня на конференції з безпеки GLOBSEC у Братиславі, що НАТО має "побудувати щось середнє між безпекою, наданою Ізраїлю, і повноцінним членством". Його польський колега Анджей Дуда погоджується з ним.
Більше зброї для України, тісніша співпраця у сфері розвідки і передача технологій – все це вітається. Але було б серйозною помилкою для України (і її союзників) погодитися на щось менше, ніж повноправне членство в НАТО. А географічні, історичні та політичні відмінності між Україною та Ізраїлем роблять цю модель майже безглуздою. Україна (населення 40 млн) має одного поганого сусіда; Ізраїль (10 млн) не має жодного доброго. Ізраїль має лише одного друга, який відіграє важливу роль: далекі Сполучені Штати. Україна має багато друзів, переважно близьких. Так, обидві країни мають внутрішні розбіжності, але вони різного масштабу. Війна зменшила мовні та інші протиріччя в Україні. Поляризація Ізраїлю зростає. Малоймовірно (і слава Богу), що будь-яке післявоєнне територіальне врегулювання в Україні створить еквівалент Сектору Гази та Західного берега річки Йордан.
Це правда, що обидві держави стикаються з екзистенційними загрозами з боку сусідів, які безсоромно використовують риторику винищення. В результаті, у випадку Ізраїлю, країна робить свою справу. Він має неоголошений арсенал ядерної зброї. Його грізна розвідувальна служба Моссад шпигує за всіма і всюди. Вона проводить успішну програму вбивств на далеких відстанях, від нацистських військових злочинців і палестинських терористів до іранських вчених-ядерників. За необхідності Ізраїль завдає ударів по своїх ворогах з повітря, суші і моря. Чи дійсно це те, що НАТО хоче бачити в післявоєнній Україні?
Розширення НАТО в першу чергу гарантує військову оборону нових членів Альянсу. Але інша, часто недооцінювана перевага полягає в тому, що це також сприяє зміцненню безпеки всередині них самих. Наприклад, країни Балтії в перші десять років своєї відновленої незалежності не були позбавлені енергійності, винахідливості й рішучості у боротьбі із зовнішніми та внутрішніми загрозами. Але результати іноді були жахливими. Секрети витікали. Високі посади обіймали люди, які не мали до цього жодного стосунку. Межі між політикою, бізнесом, державним управлінням і розвідкою розмивались. Щоб відповідати стандартам НАТО, потрібно було позбутися цих поганих звичок і набути хороших. В результаті життя після вступу до Північноатлантичного альянсу в 2004 році стало нуднішим, хоча залишилося багато неприємних моментів. Естонським чиновником, відповідальним за оборонну таємницю (і за дотримання стандартів НАТО в поводженні з нею), був колишній поліцейський Герман Сімм. Його заарештували як російського шпигуна 2008-го, через чотири роки після вступу Естонії до НАТО, і лише за наводкою з іншої країни. Він уникнув перевірки у непевних 1990-х роках.
Як би не закінчилася війна, вона залишить Україну в стані посттравматичного стресу і шоку. росія – переможець, переможена чи виснажена – перебуватиме у ще гіршому стані. Цей небезпечний, похмурий пейзаж стане випробуванням для нервів, єдності та дипломатичної майстерності Заходу. Членство в НАТО є найкращою гарантією того, що українська оборона, безпека і розвідка перебувають під належним політичним контролем і що політики віддають їм правильні накази. Видовищні напівконтрабандистські операції через російський кордон, що проводяться різношерстими незалежними формуваннями, можуть бути виправдані як хитрі трюки у воєнний час, що відволікають і деморалізують ворога. У мирний час їм не місце.
Невизначеність і напівзаходи завжди спокусливі. Але відкладання важких рішень рідко робить їх легшими. Найбезпечніший курс для НАТО, України і всіх інших – якнайшвидше привести її до Альянсу.
