Шторм, що збирається. Чи зіграє Трамп в Україні роль Черчилля або Чемберлена?
У травні 1940 року британській громадськості набридло, що Невілл Чемберлен умиротворював Адольфа Гітлера, і вона замінила його на посаді прем'єр-міністра на Вінстона Черчилля, жорсткого візіонера, який давно попереджав про нацистську загрозу. Уявіть собі, зауважує Джозеф Боско у The Hill, якби Чемберлен провів наступні кілька місяців, вичитуючи Черчилля за те, що він необачно втягнув Англію у війну з Німеччиною.
На його думку, це ще не паралельна ситуація у США, враховуючи значні відмінності між обставинами перед Другою світовою війною в Європі та тими, що переважають сьогодні у Сполучених Штатах, а також між Америкою і Європою.
З одного боку, президент Байден очолював, а іноді й слідував за країнами НАТО у постачанні зброї та боєприпасів до України, яка стала жертвою агресії путіна. З іншого – він був обережним аж до боязкості щодо дій, які могли б "спровокувати" путіна на ескалацію незаконної війни, яку він вже веде, і воєнних злочинів, які він вже скоює.
Автор нагадує, що наприкінці 2021 і на початку 2022 року, коли путін накопичував свої сили на кордоні з Україною, а адміністрація Байдена впевнено прогнозувала неминучість російського вторгнення, Байден продовжував знімати з порядку денного військові заходи Заходу: жодних західних військ на землі, жодної безпольотної зони з боку США, жодних літаків країн-членів НАТО в Україні для створення власної зони обмеженої авіації. У кожному випадку, боявся він, може розпочатися "Третя світова війна".
Щоб самостримування Байдена паралізувало процес прийняття рішень у США і НАТО, підкреслює Боско, путін періодично погрожував ескалацією, включно із застосуванням ядерної зброї. Тактика судного дня спрацювала, оскільки Байден постійно відхиляв прохання України про надання більш ефективних систем озброєнь і, навіть у разі запізнілого схвалення, суворо обмежував їх використання – всі ці заборони, знову ж таки, через перебільшений страх перед розширенням війни з росією.
Як зауважує експерт, часте приниження Дональдом Трампом підтримки України з боку США увінчалося його обіцянкою закінчити війну за один день, ймовірно, шляхом примусу України до здачі частини її території під російську окупацію. Перемога Трампа призвела до зміни підходу Байдена. Після майже року відмов на прохання України про надання ракет дальнього радіусу дії та дозволу використовувати їх проти російських ракетних баз, націлених на українські міста та об'єкти критичної інфраструктури, Байден нарешті поступився, а також направив черговий значний транш військової допомоги.
Питання для Трампа зараз полягає, на думку Боско, в тому, чи буде він по-черчиллівськи протистояти новому європейському тирану на кшталт Гітлера з апетитом до територій інших країн, чи діятиме в стилі Чемберлена і вирішить, що конфлікт у "далекій" країні його не стосується.
Обраний віцепрезидент США Джей Ді Венс якось сказав: "Мене не дуже хвилює, що так чи інакше станеться з Україною". Губернатор Флориди Рон ДеСантіс, якого Трамп, як повідомляється, розглядає на посаду міністра оборони, висловив такі ж неоізоляціоністські настрої: "Подальше заплутування в територіальній суперечці між Україною і росією не є життєво важливим національним інтересом США".
На думку експерта, цей невдалий вибір слів перегукується з поясненням Чемберлена, який сприйняв вторгнення Гітлера в Чехословаччину як "сварку в далекій країні, між людьми, про яких ми нічого не знаємо". Пізніше ДеСантіс дещо уточнив свою заяву: "Там багато етнічних росіян ... проте я не вважав, що росія мала на це право".
Будемо сподіватися, що Трамп не піддасться ізоляціоністським імпульсам деяких своїх призначенців і займе позицію, більш відповідну глобальному лідерству, якого очікують від Америки, що знову стала великою.
Автор переконаний, що часи, в які Трамп відновить лідерство у вільному світі, як ніколи гостро потребують постаті на кшталт Черчилля чи Рейгана на чолі держави. "Шторм, що збирається", про який попереджав Черчилль у 1930-х роках, знову розгорівся у 2020-х з новим складом жахливих лиходіїв. Замість нацистської Німеччини, фашистської Італії та імперської Японії, як держав Осі, світові тепер загрожує нова Вісь Зла: реваншистська росія, комуністичний Китай, радикальний ісламістський Іран та автаркія Північна Корея, які зосередилися на спільному ворогові – США та заснованому на правилах міжнародному порядку.
Джозеф Боско нагадує, що три з оголошених ворогів вже є ядерними державами, а четвертий, Іран, стоїть на порозі розгортання ядерної зброї.
Якщо він зможе подолати своє захоплення світовими диктаторами, Трамп матиме кращі можливості, ніж коли-небудь мав Байден, для управління і перемоги над гідрою, яка зараз стоїть перед Заходом.
Як Трамп може домогтися миру в Україні. Слабкість росії, яку треба використати
Щоб захистити інтереси США, наступний президент повинен мати ясний погляд і бути жорстким щодо спроб росії використати переговори у своїх інтересах, пишуть для The Atlantic Нейл Фергюсон та Гаррі Галем.
Як зазначають автори, у той час як новообраний президент США Дональд Трамп готується шукати шляхом переговорів врегулювання найгіршої європейської війни з 1945 року, він стикається в особі росії з контрагентом, який має реальні можливості для ведення перемовин.
За три десятиріччя після закінчення Холодної війни росія стала серйозним міжнародним гравцем, з більшим, ніж у Європі, військово-промисловим потенціалом, однією з найбільших у світі сухопутних армій, а також другим за величиною ядерним арсеналом у світі. росія також координує свої військові зусилля в Україні з Іраном, Китаєм і Північною Кореєю, створюючи фактично нову євразійську вісь.
Фергюсон та Галем нагадують, що мирні переговори мають розпочатися в той час, коли, незважаючи на американську та європейську військову допомогу Києву, російські війська просуваються на захід, а український опір близький до межі. Як заявив нещодавно в інтерв'ю Financial Times колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, "якщо так триватиме й надалі, ми програємо війну".
Хоча багато хто в Республіканській партії ставить під сумнів цей факт, зауважують автори, США зацікавлені у виживанні України та її довгостроковому врегулюванні. Маючи найбільше населення серед усіх країн Східної Європи, окрім Польщі, Україна володіє значними запасами корисних копалин і є великим експортером сільськогосподарської продукції. Незважаючи на те, що країна збідніла через війну, вона також розвинула вражаючий оборонно-промисловий сектор.
Фергюсон та Галем не сумніваються: якщо росія досягне успіху у своїй агресії, наступними на черзі будуть країни Балтії. Вони також нагадують, що росія також могла втрутитися у нещодавні вибори в Румунії, намагаючись встановити прокремлівського президента. Коротко кажучи, немає підстав очікувати, що російські амбіції зупиняться на західних кордонах України. Трамп висловив скептицизм щодо НАТО, але, наголошують експерти, найкращий спосіб запобігти випробуванню москвою статті 5 договору про взаємну оборону – це зберегти незалежну Україну. Попри це, американська переговорна команда повинна винести з історії уроки, що росія не веде переговори добросовісно, а розглядає дипломатію як спосіб заморозити, а не вирішити конфлікт, наростити військові важелі впливу і розколоти союзників.
На думку Фергюсона та Галема, якщо США хочуть завершити війну в Україні у спосіб, який задовольнить американські інтереси, вони повинні протидіяти російській стратегії і створити військові, а також економічні важелі впливу на росію. Це вимагатиме не лише різкого збільшення допомоги Україні та посилення режиму санкцій, але й накладання витрат на росію та її союзників по всій Євразії, зокрема в Європі, на Близькому Сході та у Тихоокеанському регіоні.
Автори визнають, що цей процес переговорів буде напруженим і ризикованим. Вашингтон повинен забезпечити, щоб Київ уникнув пастки простого припинення вогню і досягнув врегулювання, яке може бути довготривалим. На користь Америки грає те, що позиція путіна була ослаблена раптовим крахом режиму його клієнта Башара Асада в Сирії. Це слабкість, яку Трамп повинен використати.
Виснажити психологічно. Дипломатія як інструмент москви
Фергюсон і Галем окреслюють різницю між західною і російською дипломатією. Західні дипломати переважно розглядають боротьбу і переговори як абсолютно різні речі; коли вони починають перемовини, вони зазвичай спочатку викладають мінімальну життєздатну позицію, а потім йдуть на упереджувальні поступки в якості знаків доброї волі. російська традиція стратегічного мислення підходить до дипломатії зовсім інакше. З перших років існування Радянського Союзу москва розглядала війну і політичні дії, включно з дипломатією, як унітарні. Переговори – це лише ще один інструмент для покращення свого політичного становища; метою, як і у випадку з військовими діями, залишається підкорення супротивника або принаймні його виснаження.
московські переговірники рідко розглядають перемовини як шлях до справжнього, довготривалого врегулювання, принаймні на початковому етапі. Натомість, контролюючи темп переговорів, російські дипломати намагаються виснажити своїх опонентів психологічно. Вони також, найімовірніше, намагатимуться розділити США та їхніх союзників.
Такий підхід має чіткий прецедент часів Холодної війни. У Кореї та В'єтнамі Радянський Союз та його партнери затягували переговори, наполягаючи на найпедантичніших моментах, звинувачуючи США у недобросовісності та висуваючи дивовижні вимоги, які, якби Сполучені Штати їх задовольнили, були б рівнозначні капітуляції. Після середини 1960-х років Радянський Союз зрозумів надзвичайні ризики загальної війни з НАТО. Використовуючи свою відносну силу в середині й наприкінці 70-х років, СРСР заохочував своїх сателітів по Варшавському договору, особливо Східну Німеччину і Польщу, до прямих переговорів зі своїми західнонімецькими сусідами, в той час як він продовжував підтримувати західноєвропейських комуністів в Італії та інших країнах, а також посилював свою військову загрозу. москва намагалася розділити розрядку на частини, сподіваючись, що низка двосторонніх контактів в Європі порушить єдність Атлантичного альянсу.
Реакція США несла в собі очевидні ризики. Нарощування військового потенціалу адміністрацією Рейгана кидало прямий виклик радянським наступальним звичайним військам, навіть коли розширення ядерних сил США викликало масштабні протестні рухи в Європі. На щастя, політичний баланс у Німеччині змінився, коли Гельмут Коль став канцлером у 1982 році, відновивши єдність Альянсу, тоді як призначення Міхаіла Горбачова радянським лідером у 1985-му відкрило аномальний період, коли москва пішла на безпрецедентні поступки за кордоном в надії на прискорення реформ всередині країни (Горбачова, можливо, згадують з теплотою на Заході; в росії сьогодні його зневажають).
З точки зору росії, нагадують Фергюсон та Галем, її війна проти України є одним з аспектів ширшої війни із Заходом. Український опір не тривав би так довго без підтримки НАТО, що робить згуртованість Альянсу життєво важливою для майбутнього України. Переговорна стратегія росії буде спрямована на те, щоб зруйнувати цю солідарність.
Звісно, це була стратегія росії з 2014 року. Мінський процес – поспішні переговорні зусилля, підживлені франко-німецькими амбіціями, – забезпечив невизначеність статусу України. Стратегія росії провалилася лише тому, що українське суспільство залишалося рішуче прозахідним, натхненне економічними можливостями, які пропонував Європейський Союз, і стримуване катастрофічним російським управлінням своїми маріонетковими державами на Донбасі. Але москві вдалося заморозити дискусії між Україною і НАТО йперешкодити Києву нарощувати військову міць.
Поновлення Мінських угод неможливе, оскільки вторгнення росії у 2022 році зробило її безсумнівною воюючою стороною; до того ж, анексія нею української території зробила концепцію "автономних зон" неактуальною. Тож до якої угоди має прагнути нова адміністрація Трампа?
Якої угоди прагне Трамп? Підступність росії
Як зазначають автори, під час передвиборчої кампанії Трамп створював враження, що він може закінчити війну за одну ніч. Втім, на їхню думку, більш реалістичною метою було б припинення вогню до березня наступного року.
Серйозне виснаження військових створило для путіна стимул до переговорів. Незважаючи на успіхи на полі бою, росія втрачає до 45 000 осіб щомісяця. Як мінімум, російським військовим потрібна пауза, щоб відновити свої сили. Зокрема, якщо Україна зможе утримувати свої нинішні позиції на сході протягом наступних кількох місяців, росія, найімовірніше, приєднається до перемовин.
Фергюсон та Галем переконані, що це буде найлегша частина. Завдання американської політики полягає не просто в тому, щоб посадити росію і Україну за стіл переговорів, а в тому, щоб утримати їх там і забезпечити, аби припинення вогню означало для москви щось більше, ніж просто тактичну паузу.
Оскільки путін неодноразово ставив під сумнів легітимність уряду Володимира Зеленського, кремль може почати з вимоги двосторонніх переговорів із Заходом і відкинути участь Зеленського. Якщо в перші місяці своєї роботи адміністрація Трампа різко збільшить допомогу Києву, особливо для того, щоб уможливити українські удари по російській території із застосуванням західної зброї, це може подолати опір москви щодо участі України в перемовинах.
Автори нагадують, що росія, безсумнівно, висуне низку екстремальних вимог. Вони, ймовірно, включатимуть: заморожування переговорів про членство України в НАТО; закріплення нейтралітету в українській конституції; особливі права для російськомовних; зняття обмежень для російської православної церкви (де-факто підрозділу російської розвідки в Україні); визнання відповідальності за "геноцид на Донбасі", який росія використала як привід; виведення українських військ з територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.
Жоден український президент не зможе прийняти ці вимоги. росія це розуміє – її метою буде зобразити Україну непоступливою, що дасть привід для затягування переговорів. Водночас росія майже напевно підірве будь-яке припинення вогню, використовуючи слабкі механізми моніторингу та примусу до виконання, щоб переслідувати українські сили. Це деморалізує втомлених війною українців, які відчайдушно прагнуть тривалого припинення вогню і остаточного врегулювання. росія також може спробувати маніпулювати переговорами, припинивши бомбардування енергетичного сектору України як фальшивий жест доброї волі та вимагаючи, щоб США у відповідь не допустили нанесення Києвом ударів по російській території. Це зіграло б на користь тактичних переваг росії у фронтовій боротьбі.
москва також напевно вимагатиме значних обмежень українського військового потенціалу та можливостей. Для Києва опір роззброєнню буде життєво важливим для майбутнього країни. Незважаючи на дефіцит і перебої у виробництві під час війни, українська оборонна промисловість розвивається вражаючими темпами. Київ вже уклав низку оборонних пактів по всій Європі, деякі з яких передбачають пряме фінансування української промисловості. Але Україна не зможе скористатися всіма перевагами цих угод, доки не захистить свою промисловість від обстрілів і не переозброїть свої збройні сили.
Тиск на росію. Чотири кроки, що мають зробити США
Для досягнення значущого врегулювання, на думку авторів, США повинні збільшити свої важелі впливу в набагато ширший спосіб, пов'язуючи позицію росії в Україні з іншими інтересами. Доцільними є чотири кроки: посилення тиску на Близькому Сході, підрив євразійського партнерства росії, чітке визнання Сполученими Штатами безпекових ініціатив під проводом Європи та використання залежності росії від китайської економічної підтримки.
Останні події створили корисні можливості для першого пункту. Позиція росії на Близькому Сході та в Африці стала вразливою. Підтримавши Асада і отримавши військово-повітряні та військово-морські бази в Сирії, росія побудувала військовий міст через Крим, Левант і Лівію до Африки, де російські групи найманців контролюють цінні родовища корисних копалин і захищають активи, що належать росії. Але позиція росії на Близькому Сході й в Африці несподівано виглядає слабкою. Іран потрібен росії для підтримки її військових зусиль в Україні та уникнення західних санкцій; тож чим більше Ізраїль зможе зашкодити Ірану, тим менш плідними будуть зв'язки москви з Тегераном. А без союзника, який контролює Сирію, росії буде важко зберегти свій вплив в Африці.
США також можуть порушити партнерські відносини росії з Північною Кореєю, Грузією та білорусю. Північнокорейські артилерійські снаряди стали важливими для військових зусиль росії, а північнокорейські війська зараз воюють з українськими силами у Курській області. Ця військова підтримка вимагає відповіді: нова адміністрація Трампа повинна повернутися до своєї попередньої політики "максимального тиску", щоб збільшити ціну для Пхеньяна за його допомогу москві. США також повинні тиснути на Грузію, запровадивши санкції, обґрунтовані доказами фальсифікацій на нещодавніх виборах, які повернули країну до статусу маріонеткової росії. Так само можна посилити підтримку білоруської опозиції до режиму президента лукашенка.
Третім кроком США мають розглянути можливість залучення деяких європейських держав до перших раундів переговорів щодо України. Найбільш доречними були б Польща, Фінляндія та країни Балтії, які продемонстрували свій військовий потенціал і відданість справі захисту України. Будь-які майбутні гарантії безпеки України обов'язково включатимуть ці держави, оскільки американські війська точно не будуть задіяні. А найефективнішим важелем впливу на росію сьогодні може стати прискорене європейське переозброєння.
Нарешті, Сполучені Штати повинні серйозно поставитися до величезної підтримки Китаєм російських військових зусиль. Трамп явно має намір відновити торговельну війну з Пекіном. Цього разу ці зусилля мають бути спрямовані на китайські фірми, що беруть участь у російській військовій машині, і на них мають бути накладені негайні вторинні санкції.
Війну легко розпочати, але важко зупинити. Та поєднання цих чотирьох елементів зі сталою військовою та економічною підтримкою України дасть Вашингтону шанс утримати росію за столом переговорів. Ніхто з тих, кому Трамп довірив вести перемовини про припинення війни в Україні, не повинен очікувати миттєвого успіху. Виклик полягатиме в тому, щоб подолати випробуваний росією метод цинічного використання переговорів для отримання військової переваги.
Початок переговорів має означати не припинення військового та економічного тиску, а навпаки. Новий президентський термін Трампа стане вирішальним моментом для США та їхніх союзників, коли вони повинні посилити тиск не лише на росію, але й на Євразійську вісь загалом.
Джерела: The Hill та The Atlantic
