Наприкінці минулого тижня у британському виданні The Spectator вийшла стаття відомого експерта з питань росії Оуена Метьюза про те, що США та Китай досягли домовленості – Сполучені Штати не допускають передачі польських МіГ-29 Україні, а КНР стримує ядерні погрози кремля. Державний департамент США поспішив назвати це фейком. Але ми пам’ятаємо ту дивну та заплутану історію, коли Польща сказала, що готова надати літаки і все залежить від США, натомість Штати казали, що це виключно рішення Польщі. Едвард Лукас, колишній редактор The Economist і автор статей для провідних британських видань, багаторічний критик росії та західної політики "умиротворення" у своїй колонці для Центру аналізу європейської політики (CEPA) дає зрозуміти, що не все так однозначно, як каже Держдеп. Публікуємо переклад статті.
Таємна угода, укладена за посередництва США, дала китайській комуністичній партії європейський плацдарм. Будьте злі, а не вдячні.
Ви бачили, як перелякано здригнулися наші керівники, коли китайські танки проїхали вулицями Берліна, Брюсселя, Лондона і Парижа, затверджуючи Комуністичну партію Китаю (КПК) в якості арбітра європейської безпеки? Я теж не бачив. Але на думку Оуена Метьюза, досвідченого спостерігача за росією (і мого давнього друга), саме це, по суті, і сталося.
Більша частина його нової книги "Overreach" – це прониклива розповідь про війну росії в Україні. На відміну від деяких інших звітів, дослідження Метьюза включає глибокі репортажі зсередини російських силових структур. Він вміло зображує параноїдальний, нігілістичний світогляд кремля, страждання, які він розв'язав, і все ще похмурі перспективи, які чекають на нас.
Але в книзі наполовину похована сенсація, яка зараз привертає все більшу увагу, – про закулісну угоду між США і Китаєм щодо "ескалації" конфлікту. Адміністрація Сполучених Штатів, судячи з усього, заблокувала спробу Польщі відправити в Україну старі військові літаки МіГ-29. Натомість Китай погодився не постачати росії обладнання, якого вона відчайдушно потребує. Він також, ймовірно, суворо застеріг кремль від ядерної ескалації.
Це відповідає фактам. Американське сальто-мортале щодо "МіГів" було містифікацією. Відчутне китайське невдоволення нерозсудливістю кремля, який вірить у нібито "безмежне" китайсько-російське партнерство. Військова машина волод путіна з усіх сил намагається знайти необхідні їй мікросхеми, безпілотники, вантажівки і снаряди. Китай міг би постачати їх у великій кількості.
Але грають роль й інші чинники. Як зазначає Метьюз, Китай має набагато більше значення для росії, ніж навпаки. Китайська торгівля з Європейським Союзом і США становить 1,5 трильйона доларів на рік, а з росією – лише п'ятнадцяту частину від цієї суми. Безумовно, найбільшим фактором, що обтяжував китайські розрахунки, була необхідність запобігти ще більшому напруженню економічних зв'язків із Заходом – і, зокрема, уникнути санкцій. Керівництво КПК цінує стабільність. Порушення ядерного табу або крах довіри до американського щита ядерного стримування може призвести до того, що такі країни, як Японія, стануть ядерними державами. Це, м'яко кажучи, не влаштовує Китай.
Безумовно, КПК влаштовує, що її розглядають як відповідального гравця у сфері глобальної безпеки: за словами джерела Метьюза, вона позиціонує себе як "нашу останню надію на мир у цьому світі". Така позиція різко контрастує з брязканням шаблями над Тайванем, укріпленням скель і рифів Південно-Китайського моря і чутливою реакцією на критику ззовні.
Деякі аспекти цього можна тільки вітати. Незалежно від мотивів, краще стримувати путіна, ніж підбурювати його до більшого насильства. Але реальна історія полягає не у підступності чи впливовості Китаю. Вона полягає в тому, що Сполучені Штати нервово укладають угоду з ворожою наддержавою через голови своїх європейських друзів. Це включає в себе відмову одного союзника, Польщі, від надання військової допомоги, яка могла б врятувати українців від смерті та руйнувань. Це частина більшої історії: через дев'ять місяців війни цілком очевидно, що зусилля Заходу є болісно повільними і скупими; а ціна була сплачена українською кров'ю і сльозами.
Довгостроковий результат полягає в тому, щоб Китай вперше виглядав як контрибутор європейської безпеки, а не як загроза для неї. Грубо кажучи, послання полягає в тому, що якщо ви хочете зупинити війну в Україні, будьте люб'язні з Пекіном. Отримавши цей американський важіль впливу, КПК обов'язково ним скористається.
Політика Заходу щодо Китаю має бути спрямована на єдність, а не на поступки. Ця недолуга вправа в Realpolitik не робить нас безпечнішими. США, попри всю свою військову міць, надали пріоритет уникненню ескалації конфлікту, а не цінностям чи перемозі. Це чудова новина для автократів, але не для союзників.
Джерело: CEPA
