Тактичний рівень. Це були два неспокійні тижні, з великою кількістю роботи і, відповідно, відсутністю звітів. Принаймні, жодного опублікованого: писав досить багато, оглядаючи різні події. Однак, на той момент нічого не виглядало дійсно "підходящим". Потрібно було ще трохи поміркувати.
Так чи інакше, на стратегічному рівні відбулося багато, на оперативному – відносно небагато, а на тактичному – зовсім небагато. Отже, дозвольте мені почати огляд подій останніх двох тижнів з останнього.
Битва за Донбас. Те, що залишилося від "вагнера", продовжує наступати в районі Бахмута
Загалом, основна маса лінії фронту залишилася там, де вона була в середині січня. Щоправда, зсрф провели щонайменше дві потужні контратаки, а те, що залишилося від "вагнера", продовжує наступати в районі Бахмута. Однак втрати, які завдають українці, настільки великі, що поки що атакують переважно "мобіки" та вдв. У зв'язку з цим цікаво спостерігати, як путін і його генерали продовжують наполегливо демонструвати, що у них не тільки немає інших ідей, окрім "лобової піхотної атаки і трохи механізованої з великою кількістю артилерії", але й просто немає рішень для виходу зі скрутного становища, в яке вони себе поставили.
Куп'янськ. Ніби як "без новин", за винятком спорадичних обмінів артилерійським вогнем.
Слов'янськ. Після провалу всіх російських контратак на Новоселівське – жодних новин. Звісно, на деяких супутніх відео було показано, як танки зсрф об'їжджають околиці села, але відновити його не вдалося. У свою чергу, українці не розпочинали нових обстрілів у напрямку Сватового. Схоже, що обидві сторони заклопотані підведенням підкріплень і поліпшенням своїх поточних позицій.
Кремінна. Десь 4-5 днів тому зсрф провели потужну контратаку в цьому районі, залучивши 237-й бронетанковий полк, барс-13, щонайменше два мотострілецьких полки, і добре підтримавши артилерією. Вони відтіснили українців з північної та південної околиць міста, але не змогли просунутися в західному напрямку, наприклад, на Зарічне і Торське. Власне, центральне вістря цього контрнаступу було зупинене далеко на схід від Діброви. Це була дорога операція, в якій було задіяно надто мало сил, щоб досягти чогось значущого, і яка проводилася тупо: фронтально. Настільки безглуздо, що я не можу не задатися питанням про її точний намір. Можливо, її можна охарактеризувати як "успішно зв'язати чотири бригади ЗСУ на цій ділянці"? Дивіться: виграти ще більше часу для будівництва російської "глибоко ешелонованої оборони" вздовж шосе Р66 далі на схід. (Як згадувалося раніше, зсрф гарячково працюють над створенням масивної лінії укріплень, захищених глибокими мінними полями, вздовж усієї лінії фронту від кордону на північному заході Луганської області аж до Дніпра).
Бахмут. Це єдиний район, де за останні два тижні росіянам вдалося досягти певних успіхів. Та й то "на випередження": звіти підрозділів ЗСУ, що дислокуються там, на кшталт "немає проблем, все добре" – і це незалежно від того, що там відбувається. Точніше, незважаючи на те, що відбувається.
На північ від Бахмута, 25 січня, "вагнер" і вдв перетнули річку Бахмутку та просунулися в Благодатне з метою штурму північної Парасковіївки і Красної Гори на півдні, а також з Благодатного в напрямку траси М03 на заході. Однак Благодатне виявилося практично порожнім від українських військ: замість цього вони окопалися на пагорбах на захід і вище села, таким чином маючи чудове поле для обстрілу всього, що рухається під ними. Більше того, ЗСУ тим часом перекинули в район Бахмута ще одну артилерійську бригаду (принаймні третю, якщо не четверту... Я знаю про 40-ву, 43-ю і 45-ту; зараз вони підкріплені ще однією) і піддали росіян такому обстрілу, що WarGonzo зайшов у село лише 29 січня. Тим не менш, навіть станом на вечір минулого дня "вагнер" все ще не мав твердого контролю над селом: він втрачав війська, намагаючись закріпитися там на будь-яких позиціях.
Східний Бахмут: росіяни претендують на той чи інший будинок, ту чи іншу ділянку тієї чи іншої вулиці, але насправді нікуди не йдуть.
Кліщіївка. ЗСУ точно відійшли з села, але міцно контролюють пагорб над ним, із західного боку, і таким чином трощать все, що намагається стати на їхньому шляху – або намагається обійти на південь від Кліщіївки, в напрямку Ступочок.
Кадр з відео, знятого безпілотником, на якому зображена ділянка фронту в районі Кліщівки, близько 15 січня. Привертають увагу сотні воронок від артилерійських обстрілів: судячи з їхньої дисперсності, це – реактивні системи залпового вогню (РСЗВ). Хоча українська артилерія має набагато менше стволів і снарядів, вона набагато точніша: ЗСУ не можуть дозволити собі витрачати сотні снарядів на "утримання району", у них немає необхідності "бити на всі боки". Вона намагається бити туди, де це важливо.
Підсумок: Бахмут залишається під українським контролем, траса М03 і дорога на Костянтинівку залишаються відкритими для перекидання українських підкріплень і постачання (та евакуації поранених). Дійсно, реорганізація гарнізону ЗСУ, схоже, завершена. 61-ша і 63-тя ОМБр за підтримки 4-ї танкової зараз утримують лінію на північ від міста; 1-ша окрема, 3-тя штурмова, 24-та ОМБр і 57-ма мотострілецька утримують Бахмут, а 28-ма і 60-та ОМБр утримують південний бік міста. Найголовніше: замість "розрізнених частин", більшість залучених бригад зараз присутні у повному складі, а це зазвичай означає, що всі їхні 4-5 батальйонів знаходяться в цьому районі (так: більшість бригад ЗСУ зараз складаються з 4-5 батальйонів, а деякі – з 6). Кілька бригад також перебувають "у резерві" на захід від міста.
М-80А (БМП колишньої Югославії/Словенії) 24-ї ОМБр, знайдений підбитим в районі Благодатного близько 15 січня.
Авдіївка. Я гадки не маю, хто командує на російському боці Донецького напрямку. Можу лише оцінити, що цей персонаж просто не має рішення для жодного з поставлених перед ним завдань. А його війська протистоять чи не найкращим українським укріпленням. Не дивно, що 28 січня черговий штурм Водяного був легко відбитий.
Мар'їнка. Принаймні місцевий російський командир прийшов до нової ідеї, і останні кілька днів намагався обійти південну сторону цього повністю зруйнованого міста. Безуспішно: тамтешні підрозділи "днр" (тим часом усі офіційно інтегровані до складу зсрф) зазнали лише додаткових втрат – передусім від артилерії ЗСУ.
Залишки українського БТР М113 (американської розробки), знайдені російськими військами на околицях Мар'їнки. Його наявність може свідчити про якусь локальну українську контратаку на початку цього місяця.
Вугледар. За останні кілька днів цей район став ареною чергової безглуздої масштабної контратаки зсрф. 25 січня росіяни розгорнули відновлені 40-у та 155-у морські піхотні бригади, батальйон "восток", батальйон "каскад", кілька незначних підрозділів гру та щонайменше полк спецназу для наступу з Микільського по рівнинній і відкритій місцевості в північному напрямку. Оголошені як щось на кшталт "великого наступу" такими організаціями, як "рибар", і незалежно від того, як часто вони повторювалися, всі атаки були розбиті українською артилерією, з великими втратами в російських БТРах, БМП (мабуть, новий рекорд з перекидання башти) і піхоті: масі задіяних російських підрозділів так і не вдалося хоча б увійти в зону досяжності українських кулеметів. 27 січня ЗСУ контратакували найближче угруповання російських військ на південь від Вугледара і розгромили його. Таким чином, станом на минулу ніч росіяни повернулися на свої вихідні позиції, на схід від Павлівки. Мушу зізнатися, що я трохи заплутався в тому, які саме підрозділи ЗСУ там дислокуються: одні кажуть, що це 72-га мехбригада, інші –79-та десантно-штурмова. Може бути і те, і інше.
Оскільки заводи з виробництва боєприпасів у Болгарії та Румунії тепер "працюють у три зміни", а вся вироблена ними продукція 122-мм та 152-мм снарядів спрямовується безпосередньо в Україну, можна знову побачити більше Д-30 ЗСУ вздовж лінії фронту.
На півдні Запоріжжя та Дніпровському "фронті" останні два тижні було "тихо" – за винятком звичайних дій невеликих підрозділів (див.: патрулювання, розвідка, артилерійські обстріли тощо).
Зауваження на завершення. Зверніть увагу на недостатню ефективність російської артилерії. Вона все ще переважає за чисельністю ЗСУ (щонайменше у 5-6 разів), але – і як було "анонсовано" ще у червні-липні 2022 року – через холодну погоду її БпЛА "Орлан" не працюють (а якщо працюють, то виходять з ладу, мають замерзлу оптику тощо). У зсрф нестача передових контролерів, а зв'язок залишається поганим. Таким чином, більшу частину часу артилерія всрф веде вогонь "наосліп". Звичайно, слід очікувати, що це зміниться, як тільки погода покращиться. У свою чергу, вкс сьогодні часто змушені втручатися за допомогою своїх Мі-24 і Ка-52.
