Оскільки війна в Україні вступає в чергову фазу з майбутнім наступом українських військ, очевидно, що Китай позиціонує себе так, щоб отримати вигоду від її результату незалежно від того, яка сторона в кінцевому підсумку переможе. Китай вже зміг отримати значні вигоди у відносинах з росією, оскільки москва стала більш залежною від Пекіна в питаннях економічного виживання і політичної підтримки. Китай також зміцнив свої позиції у відносинах з Європейським Союзом, особливо з Німеччиною і Францією, які, схоже, визнали зростаючу роль Пекіна у формуванні відносин між Києвом і москвою. Хоча в Європі немає консенсусу щодо подальших відносин із Китаєм, низка нещодавніх візитів до КНР на високому рівні канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Франції Еммануеля Макрона, президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн і міністерки закордонних справ Німеччини Аннелени Бербок наочно продемонстрували, що, незважаючи на географічну віддаленість, Піднебесна стає все більш впливовою силою в Європі.
За останні півтора року змінилося уявлення про те, як Китай може отримати вигоду від війни з росією. На початку лютого 2022 року президент росії владімір путін і лідер КНР Сі Цзіньпін зустрілися незадовго до того, як російські війська почали повномасштабне вторгнення в Україну. Якщо путін тоді розкрив свої плани, то Сі, вочевидь, не відрадив його від жорстокого нападу. У спільній заяві за підсумками цієї зустрічі було проголошено партнерство "без обмежень". Якби росії вдалося здійснити початкове вторгнення і захопити Київ у перші ж дні, міжнародний порядок, заснований на правилах, був би ослаблений. Сполучені Штати та їхні союзники і партнери, які так довго підтримували Україну, поставили б під сумнів свої зобов'язання. Автократична сила перемогла б. Все це, звичайно, було б музикою для вух Сі, і без жодного пострілу з боку Пекіна.
Як Пекін виграє зараз. Дешеві енергоносії, доступ до військових технологій, перспектива васалізації
Сьогодні це вже інша історія, але Китай, тим не менш, виграє. Затяжна війна на виснаження в Україні відповідає інтересам Пекіна, оскільки призведе до довгострокового ослаблення росії, тим самим докорінно змінивши китайсько-російський баланс сил на користь КНР на довгі роки вперед. Китай також отримує вигоду від дешевих російських енергоносіїв, які підтримують його економіку і покращують конкурентні позиції на світових ринках. У вартісному вираженні експорт російського трубопровідного газу до країни у 2022 році зріс у два з половиною рази, а експорт скрапленого природного газу – більш ніж удвічі. Торік КНР також збільшила обсяги російського вугілля на 20%.
На додаток до енергетики, Китай виграє від переорієнтації пріоритетів росії, спричиненої її вторгненням в Україну, у сфері військової модернізації. Найбільшим призом на горизонті для Пекіна є переговори з москвою про доступ до її передових військових технологій, особливо до силових установок ударних підводних човнів, де Китай значно відстає від росії та Заходу. Це також стосується кількох інших російських систем озброєнь, у тому числі гіперзвукових ракетних технологій, де останні три десятиліття доступу до західних технологій дозволили москві розвинути і вдосконалити системи радянських часів.
Значна частина дебатів на Заході сьогодні стосується кінцевого результату в Україні, але дуже мало – потенційного кінцевого результату в росії, який для Китаю залишається ключовим питанням. Безрозсудне вторгнення путіна в Україну майже гарантувало, що рф вийде з конфлікту ослабленою і зменшить свою відносну владу в Євразії і в світі. Історія показала, що російські війни, які ведуться за межами національної території, як правило, породжують потужні відцентрові сили всередині країни, що призводить до внутрішніх потрясінь, як це було після російсько-японської війни 1904 року і поразки царської армії у 1917 році. Або путін, або його можливий наступник можуть звернутися до Пекіна за підтримкою в боротьбі з внутрішніми чварами. Тоді Китай міг би обумовити свою підтримку вірністю Пекіну.
Існує й інший варіант, шанси на який невеликі, але не нульові. Поразка у великій зовнішній війні може в крайньому випадку призвести до розколу російської держави, як це сталося після радянської війни в Афганістані, коли СРСР розпався через два роки після виведення радянських військ. І тут Пекін також виграє, якщо центральна і східна частини росії стануть об'єктом китайського хижацтва щодо ресурсів, васалізації або – як би малоймовірно це не виглядало зараз – навіть колонізації.
На двадцятому Національному з'їзді Комуністичної партії Китаю, який забезпечив Сі безпрецедентний третій термін на посаді вищого керівника КНР, він сформулював свою мету: "Перетворити Китай на велику сучасну соціалістичну країну, яка до середини століття буде лідирувати у світі за сукупною національною силою і міжнародним впливом". З геополітичної точки зору, васалізація росії і поглинання Тайваню є важливими сходинками на шляху до цієї мети. Китай може її досягти, якщо васалізує російську федерацію, одночасно утримуючи Європу прив'язаною до свого ринку, тим самим ізолюючи Сполучені Штати і фактично виключивши їх з Євразії. Пекін може навіть відчути нагальну потребу відправити більше своїх військових до північного кордону, а можливо, і далі, оскільки негайні наслідки російської фрагментації, безсумнівно, загрожуватимуть його доступу до енергії та продовольства. Фрагментація росії стане геостратегічною трансформацією, яка спричинить структурну перебудову великої держави в масштабах, подібних до яких світ не бачив протягом трьох століть. Вона створить справжню китайську "серединну імперію", чия сукупна потужність затьмарить те, що можуть запропонувати США та їхні демократичні союзники.
Чому Україна має перемогти. Кордони не можуть змінюватися силою
Існує сценарій, за яким Китай не виграє від вторгнення росії в Україну, принаймні, не більше того, що він вже отримав. В першу чергу Захід повинен переозброїтися, причому Європа має відновити свій військовий потенціал в НАТО, щоб забезпечити основну частину звичайних засобів стримування і оборони в Європі, а Сполучені Штати мусять надати ядерну парасольку і високотехнологічні засоби. Переозброєння Європи у Північноатлантичному альянсі є неодмінною умовою миру на континенті, водночас збільшуючи загальну військову міць демократичних країн світу і відлякуючи агресорів від спроб кинути виклик існуючому порядку. Не менш важливо, що цей сценарій залежить від успішної оборони України та відновлення національного контролю над своєю територією в межах кордонів 1991 року.
Перемога України підтвердила б основний принцип після 1945 року, що кордони не можуть бути змінені силою. Вона показала б, що Захід має достатню силу, щоб захистити існуючий міжнародний порядок, надіславши чіткий сигнал як москві, так і Пекіну. Це також стало б трансформаційним для Східної Європи, оскільки приклад відбудованої і демократичної України, можливо, вирве білорусь з орбіти росії. Україна може перемогти. Українські війська здатні відбити російське вторгнення за допомогою більшої кількості зброї та допомоги Заходу. У той же час Сполучені Штати повинні працювати зі своїми союзниками і партнерами, щоб дати відсіч китайській агресії в Індо-Тихоокеанському регіоні і за його межами.
Джерело: Атлантична рада
Війна, яка трансформує систему. Який світопорядок ми хочемо бачити після геополітичної перемоги?
Кілька думок, коли я повертаюся в аеропорт Осло після форуму з політичних ризиків Норвезького інституту міжнародних відносин, присвяченого довгостроковим наслідкам війни в Україні. По-перше, я ще більше переконався, що це війна, яка трансформує систему. Країни, територіально близькі до росії, розуміють це (включно з Норвегією).
По-друге, незалежно від того, закінчиться війна в Україні найближчим часом чи триватиме роками, ми перебуваємо лише на ранній стадії системної трансформації, яка набиратиме обертів у міру прискорення деглобалізації. Цей процес перевірить відносну силу та виявить слабкі місця держав.
Окрім традиційних показників економічної та військової могутності, слабкість у кількох сферах відіграватиме величезну роль, оскільки держави мобілізуються і готуються до інтенсивного протистояння, можливо, війни. Однією з ключових сфер буде загальна суспільна згуртованість і стійкість країн.
Україна продемонструвала нам критичну важливість національної згуртованості, єдності та патріотизму, які, у свою чергу, породжують "оборонне мислення" в суспільстві, тобто наполегливість, стійкість і волю до боротьби всупереч усім обставинам. Тож я запитую: наскільки ми стійкі по відношенню до наших ворогів?
Україна також продемонструвала критичну важливість лідерства. Президент України Зеленський продемонстрував мужність, рішучість і непохитну цілеспрямованість. Його рішення залишитися в Києві, щоб згуртувати свою націю, кинувши виклик росіянам, було вирішальним.
Тому я запитую: скільки у нас лідерів на Заході з такою силою духу і відвагою? Чи мають наші нації "оборонне мислення" і рішучість боротися? Чи вірять західні суспільства у взаємні зобов'язання, які є основою демократії?
росія і Китай чітко усвідомлюють, чого вони хочуть. росія прагне переглянути правопорядок після Холодної війни і відновити свою колишню імперію. Китай має на меті замінити США як найбільшу державу світу і побудувати нову глобальну систему, що базуватиметься на його інтересах і принципах.
Тож я запитую: чого МИ хочемо? Ми говоримо про "збереження міжнародного порядку, заснованого на правилах". Але що саме це означає? Як виглядає перемога в геополітичному плані? Як мають бути реструктуризовані наші альянси? Яким ми хочемо бачити світ через покоління?
Останні 30 років були тим, що я називаю "епохою інституціоналістів", коли постісторичний світ мав бути впорядкований за допомогою норм і правил. Це була фантазія. Ми повернулися у світ геополітики та війн між державами, але все ще говоримо мовою інституціоналістів.
Ми прямуємо до періоду тривалої глобальної нестабільності, коли регіональні баланси будуть ключовими. Нам потрібно заново вивчити мову геополітики і жорсткої сили. Нам потрібно сформулювати НАШЕ бачення світу через 30 років у конкретних геополітичних термінах, щоб керувати нашою політикою.
