Нічого не зможе замінити людині щиру любов у сім’ї. Мінуси традиційних дитбудинків – ізольованість від зовнішнього світу та змушеність дітей проживати разом без достатньої емоційної підтримки та прив’язанності. Якщо так, то чи є вихід з цієї ситуації? Сьогодні можемо з певністю стверджувати, що так, шляхи ці є. І вони вже успішно реалізовуються та функціонують у більшості країн світу, в тому числі і в Україні.
Наразі головне завдання суспільства та держави полягає в повному усуненні інтернатів, та перехід на альтернативні методи виховання дітей-сиріт. Ці методи спрямовані передусім на те, щоб розвинути в дитині найкращі якості та сформувати в майбутньому повноцінну особистість. Зазвичай альтернативні методики виховання максимально наближені до сімейної моделі співжиття. В ідеалі це класична родина – мама та тато. Прикладом подібної системи виховання є інтернати сімейного типу, де багато дітей живе з прийомними батьками. Поширені також варіанти з однією мамою чи татом (усиновлення), а також з СОС-мами (що означає ця загадкова мама і чим вона вирізняється серед інших матусь – розкажемо далі).
Реалізовані проекти в Україні
В Україні найвдалішим прикладом дитячого будинку сімейного типу можна вважати Центр сімейного виховання "Моя сім’я", що знаходиться неподалік Києва. Об’єднання соціальних проектів "Отчий дім" поставило за мету відтворити модель проживання у традиційній, повноцінній родині. Одночасно у центрі може проживати до 50 дітей різного віку. У будинку шість окремих п’ятикімнатних квартир, де працюють та живуть подружні пари, які стають для сиріт батьками-вихователями та мудрими наставниками. Головна задача центру – надати дитині можливість всебічно розвиватися в умовах, максимально наближених до сімейного виховання. Також важливо показати дітям приклад люблячої сім’ї, для створення повноцінної власної родини в майбутньому. Перед тим як довірити дітей подружній парі, з ними проводиться спеціальна співбесіда, а також короткий навчальний курс. Після цього укладається контракт і подружжя поселяється в одній з квартир, беручи на виховання від 6 до 8 дітей. У подальшому кожна сім’я працює під патронатом і всебічною підтримкою Центру. Їм також допомагають методисти, психологи, репетитори. Зазвичай дитина проживає в сім’ї близько двох років, протягом яких в її житті спостерігаються значні зміни. Діти вчаться слухатись та поважати старших, жити в злагоді зі всіма членами родини. Вони разом з дорослими планують відпочинок, розділяють та виконують домашні обов’язки. На практиці навчаються відповідально ставитись до матеріальних цінностей, вивчають поняття "сімейного бюджету". Також батьки разом з дітьми думають над вибором майбутньої професії, відвідують заняття з музики, гуртки та займаються спортом. Кожного літа сім’ям надається можливість оздоровитися біля моря.
Програма сімейного виховання почала свою роботу в рамках Центру соціальної опіки дитини в 2003 році. Центр побудований на гроші жертводавців. У планах – проект створення "Палацу мрії" - соціального центру відродження родини. Будівництво планується у селі Петровське за сім кілометрів від Києва. У "Палаці мрії" хочуть заснувати центр матері та дитини, соціальні квартири для випускників шкіл-інтернатів, сімейний клуб, центр дитячої творчості, тренінговий центр.
Ще одна можливість виховання сиріт в умовах, наближених до родинних стосунків – СОС Містечка. Це міжнародна благодійна організація, що є прогресивною альтернативою традиційним дитячим будинкам. Дитяче містечко це довготривала форма виховання дітей-сиріт, що зосталися без батьківської підтримки. Подібна модель вже успішно працює протягом 60 років у 132 країнах світу.
На відміну від більшості державних дитячих будинків, що покликані в першу чергу вирішити проблему утримання дітей-сиріт, в дитячих містечках СОС створюються всі можливості для духовного розвитку дитини, її соціальної адаптації. Дитяче містечко об’єднано в спільноту від 11 до 15 будинків, в кожному з яких перебувають по 6-8 дітей різного віку, разом з СОС-мамою. Як і у звичайній родині, СОС-мама турбується про виховання дітей та навчає їх усьому від прибирання до покупок в магазині. Адже це виглядає дивно та страшно, але більшість вихованців традиційних шкіл-інтернатів не мають елементарних навичок у побуті, бо отримують все готове. Через це їм важко пристосуватися до соціуму у дорослому житті. Діти, що живуть в СОС-містечках зазвичай ходять до звичайної школи, дитсадку, адже це сприяє їх пришвидшеній адаптації в суспільстві. Ще одна важлива відмінність дитячих містечок СОС від шкіл-інтернатів – увага до біологічної родини дитини. По-перше, рідних братів та сестер ніколи не розлучають (як це може відбуватися в інтернатах). По-друге, підтримують зв’язки з біологічною родиною – родичі можуть відвідувати їх та проводити разом час.
Перше Містечко СОС було відкрито в 1949 році в Австрії для дітей, що втратили батьків під час війни. На сьогодні діє більше 500 дитячих поселень СОС в 133 країнах, а також створено близько 1500 програм і проектів по допомозі дітям в складних життєвих ситуаціях, програми по зміцненню сім’ї.
Усиновлення дитини – страхи та сподівання
Все ж, найкращим варіантом для дитини-сироти було і залишається традиційне усиновлення чи опікунство родичів. У першому випадку дитина отримує повноцінну родину, де батьки дійсно хочуть мати дитину і вкладають всю свою увагу у її розвиток.
На заході маємо значно кращу статистику в порівнянні з Україною щодо усиновлення. Проблем дитбудинків там майже не існує. Зазвичай дитина-сирота проводить деякий час у спеціальному закладі(за його зразком розроблений "Отчий дім" в Україні), а потім її віддають на виховання у прийому сім’ю. Так до речі, було виховано всесвітньовідомого засновника компанії "Apple" Стів Джобса. Джобс виріс у прийомній родині, проте згодом знайшов своїх біологічних батьків, спілкувався з сестрою. Ця історія є типовою американців, адже у них всиновлення є поширеною справою. Основна проблема українського суспільства полягає у тому, що більшість людей не готові взяти на виховання дитину через брак коштів, державної підтримки та найголовніше – суто психологічного страху перед можливими проблемами з прийомними дітьми. Люди настрахані історіями про всиновлених дітей, які не цінують своїх прийомних батьків.
Цей негативний досвід, зокрема, затято пропагує ЗМІ, особливо телебачення (телесеріали, фільми, реаліті-шоу про "складних" підлітків). Замість того, щоб давати об’єктивну інформацію, повідомлення викривлюються бажанням отримати сенсацію, скандальну новину, цікавий сюжет. Саме тому мас-медіа спрямовують увагу суспільства на вади подібних дітей, їх начебто злочинні нахили та агресивність. Все це породжує страх перед всиновленням. Нам потрібна якісна інформаційна політика, спрямована на висвітлення позитивних аспектів виховання сиріт. Також не вистачає державної підтримки, соціальних пільг та гарантій для людей, що наважилися прийняти дитину-сироту в свою сім’ю. Навпаки, від всиновлювачів вимагають купу паперів, декларацію про доходи, звіт про особисте життя тощо. Органи опіки і піклування можуть досить нав’язливо наглядати за сім’єю уже після процедури всиновлення. Звісно, це спрямовано, перш за все на те, щоб захистити дитину, проте досить часто фахівці "перегинають палицю" настільки, що більшість людей не хоче вв’язуватися в подібні стресові процедури.
Поради людям, які наважилися всиновити дитину, або ще вагаються щодо всиновлення від сімейного психолога Ігора Федоришина.
Яким має бути виховання дитини-сироти?
Виховання дітей, позбавлених батьківського піклування має бути дуже чутливим та відповідальним, оскільки діти дуже прив’язуються до нових батьків та вихователів, потребують великої кількості розуміння, уваги та любові для зцілення душевних ран.
Як подолати страх перед всиновленням дитини та допомогти дитині швидше адаптуватися в сім'ї?
Всиновлення дитини із дитбудинку – досить сміливе рішення, на яке можуть наважитися далеко не всі. Проте такого кроку боятися не потрібно, якщо усвідомлювати дві важливі речі:
Перше – процес виховання будь-якої дитини є двостороннім. Тобто, дорослі здійснюючи виховний вплив по відношенню до усиновленої дитини, повинні при цьому багато працювати і над собою. Як відомо ідеальних людей немає, тому в кожному з нас є свої переваги та недоліки. Отже, виховуючи нового члена своєї сім'ї, потрібно не забувати про виховання самого себе;
Друге – любов є найважливішою потребою кожної дитини і основа будь-якого виховання. Оскільки діти з інтернатів мають свої особливості і в багатьох з них є чимало душевних ран, саме любов дасть можливість новим батькам зцілити цих дітей від душевних потрясінь. Крім цього, любов, а також велика кількість тепла і ніжності допоможе їм стати в майбутньому повноцінними людьми та особистостями.
Усвідомлення та виконання дорослими цих двох принципів допоможе дитині швидше адаптуватися в сім'ї, при цьому прийомні батьки зможуть посісти гідне місце в її житті.
Наскільки важливим є залучення дитини до домашньої праці та надання їй певної свободи власних дій?
Для того, щоб відчувати себе повноцінними членами родини, дітей все ж таки потрібно залучати до домашньої роботи. Це допоможе їм засвоїти певні уміння, напрацювати важливі навички, які безумовно стануть їм в пригоді в дорослому житті. Але залучаючи дитину до домашньої праці не варто використовувати лише методи психологічного, чи фізичного впливу. Даючи те, чи інше доручення дитині, важливо шукати до неї особистий підхід і пам’ятати про збереження певної свободи дій і свободи вибору. Навпаки авторитарні методи, які мають на меті за будь-яку ціну примусити дитину до виконання хатньої роботи, може принижувати її гідність і сприятиме трудностям і непорозумінням у відносинах. При цьому, дитина швидше за все буде поступово закриватися і ховатися у своєму внутрішньому світі. В процесі пошуку такого підходу до дитини завжди варто пам’ятати про любов, як про найефективніший інструмент у вихованні. Тоді точно все вийде. Адже, які відомо, хороші батьки – це перш за все мудрі батьки.
Сподіваємося, що впровадження реформ у соціальній сфері надасть більше шансів дітям-сиротам з усієї України. Проблеми поступово вирішуються завдяки благодійним внескам меценатів та допомозі іноземних спонсорів. Важливу роль в цьому процесі також відіграватиме те, наскільки зросте свідомість українців щодо можливості всиновлення дитини, чи подолаємо ми свій страх перед невідомим та властивий кожному егоїзм. Держава, у свою чергу, має підтримувати соціальні, громадські ініціативи, спрямовані на поширення та висвітлення проблеми сирітства в Україні.
Марія Піскун
