Про автора: Дуглас Лондон – автор книги "Вербувальник. Шпигунство і втрачене мистецтво американської розвідки". Він викладає розвідувальні студії у Школі дипломатичної служби Джорджтаунського університету і є позаштатним науковим співробітником Інституту Близького Сходу. Лондон служив у секретній службі ЦРУ понад 34 роки, переважно на Близькому Сході, в Південній і Центральній Азії та Африці, в тому числі тричі очолював контртерористичний відділ ЦРУ в Південній і Південно-Західній Азії.
Потужний вибух, який зруйнував символічний міст владіміра путіна через Керченську протоку, що з'єднує росію і Крим, посилив тиск на загнаного в глухий кут кремлівського царя, який втрачає контроль на полі бою та всередині свого царського двору, і змусив його зробити дещо шокуюче. Але чи зупиниться він на посилених ракетних обстрілах, які вражають квартири і дитячі майданчики в Києві та іншу цивільну інфраструктуру по всій Україні?
Важко оцінити, чи вдасться путін до ядерної, хімічної або біологічної зброї. Питання, яке набуло нового резонансу, оскільки його режим похитнувся ще до нападу на Керченський міст. Політики повинні пам'ятати про три основні принципи, якими керується путін при прийнятті рішень:
1) він є продуктом кдб 1970-80-х років і був свідком, як у тодішній Східній Німеччині у 1991 році світ, яким він його знав, перестав існувати;
2) еґо, виживання, жадібність і амбіції скеровують його моральний компас;
3) він повірив у власну пропаганду.
Я, як російськомовний оперативний співробітник ЦРУ, який провів значну частину своєї кар'єри, переслідуючи та протидіючи російським розвідникам епохи путіна і того, хто прийде за ним, не очікую, що його наступні кроки керуватимуться стратегічним військовим вченням Клаузевіца, просвітницьким прагматизмом Сунь Цзи чи настановами Макіавеллі для володарів. путін мало зважатиме на обмежену практичну бойову корисність ядерної або хімічної зброї та не буде перейматися тим, що панівні вітри можуть принести довготривалу шкоду його власному народу від радіоактивних опадів. Логіка путіна проста: це все він, у нього сліпе й покірне царство і він все контролює. Немає жодних правил, лише наслідки, які формують його розрахунок. На думку путіна, правила порядку після Другої світової війни були розроблені елітарним Заходом, щоб стримувати і принижувати його країну (незважаючи на те, що його країна допомагала формувати цей порядок і ці правила, та довгий час брала у них участь), і саме це заперечує будь-яке зобов'язання поважати їх, або слова і договори його попередників.
путін не звертатиметься за порадою до власних військових. Між російським лідером і його збройними силами немає приязні. Як офіцер кдб часів Холодної війни, він був вихований з глибокою недовірою до них. Мікроменеджмент російської військової кампанії, відсутність інтересу до її катастрофічних втрат і опертя на федеральну службу безпеки у війні в Чечні й першопочатковій стратегії в Україні – відображають це ставлення.
Той факт, що путін нещодавно обрав генерала сєргєя суровікіна, вихідця з військово-повітряних сил росії, першим головнокомандувачем військової кампанії в Україні говорить про цю динаміку більше, ніж жорстокий послужний список кандидата у сирійській війні. Нам на Заході може здатися дивним призначення офіцера ВПС на кампанію, в якій пілотована авіація росії була у більшості випадків неефективною, а її ракетні війська і безпілотники-камікадзе – люб'язно надані Іраном – завдають ударів по цивільних об'єктах, досягаючи при цьому лише обмежених військових успіхів. Але на відміну від командувача сухопутних військ російської армії александра владіміровіча дворнікова (ще одного російського генерала з кривавою репутацією в Сирії, якого у квітні призначили очільником російської війни в Україні, а вже у червні звільнили,) військово-повітряні сили є меншою загрозою для влади путіна. Зрештою, для штурму, кремлю потрібні танки, солдати і гармати, а не літаки. А сухопутні війська працюють на армію, з проблематичною лояльністю до командувача ВПС.
Мета путіна – збереження влади при зростанні інакомислення та зменшенні військових можливостей. Він, як акула: має рухатися, аби вижити
Ще б пак, якщо путін схожий на інших представників свого покоління й професії – а його поведінка свідчить про це – він застосує ядерну, хімічну або біологічну зброю, якщо вважатиме, що це єдиний засіб зберегти свою владу, оскільки інакомислення в його рядах зростає, а військові можливості зменшуються. путін вважає, що це обмежить західну підтримку України та продемонструє силу, контроль і непереможність у себе в країні.
Навіть коли радянський союз зник, а російська федерація постала з його попелу, з драматичними соціальними і економічними змінами, які повернули життя її громадян на краще на початковому етапі відновлення після руйнівного фінансового колапсу 1998 року, російські розвідники, які прийшли на зміну кдб, поводилися так, ніби час зупинився 1991-го. Їхній світогляд і засоби були майже такими ж, як і за часів Холодної війни. російські операції з вербування агентів, як і раніше, покладалися на примус і гроші, і навіть віддавали перевагу їм, бо використовували слабкості та вразливість тих, кого вважали слабкими, яких, на їхню думку, легко було залякати, морально розбестити прогресивними цінностями, принизити. Використання слабкостей і страху, на думку російських розвідників, забезпечували кращий контроль над джерелами інформації, ніж ідеологія.
Збіг? Не думаю. Наступники кдб у фсб і службі зовнішньої розвідки були підготовлені такими, як путін і його покоління. А потім путін, перший директор фсб, став главою держави, а його численні колишні соратники, "силовики", очолили державні установи та комерційні галузі країни. Тому не дивина, що їхні погляди і цінності, як поводитися з агентами, трансформуються в їхні думки про те, як поводитися з народами.
Отже, щоб зрозуміти путіна, потрібно зрозуміти спосіб мислення хижого офіцера розвідки. путін, як акула: повинен постійно рухатися, щоб вижити. Тільки в його випадку причина постійного такого руху полягає в тому, щоб випередити свої невдачі, змінити хід подій на свою користь і тримати супротивників на відстані. Він справляється з невдачами, подвоюючи зусилля та перенаправляючи енергію на ще більш сенсаційні ініціативи. Не в його характері зупинятися, роздумувати і вдумливо пристосовуватися до обставин, що змінюються, або піддаватися впливу експертів, яких він має поважати. Навпаки, путін пишається здатністю змінюватись на льоту і діяти наодинці, не демонструючи слабкості, не кажучи вже про страх. Тому путін буде йти напролом, щоб затьмарити свої невдачі, і змусити інших забути про палаючі будинки, які він залишив по собі. Але чим більше він галасує і погрожує, тим більше ми розуміємо, що путін бореться, що він слабкий і заляканий. Небезпечний час, так. Але саме він і відкриває можливості для Заходу.
Підрахунок втрат і виграшів. Путін не зможе пережити втрату Криму
путіну не обов'язково перемагати в Україні, щоб вижити, але він не може дозволити собі програти. Навіть якщо він зазнає приниження через втрату східних областей України – Донецької та Луганської, більшу частину яких він роками контролював ще до лютневого нападу, і які він нещодавно "анексував" як російські території на фальшивих референдумах – путін це пережити може. Але він не зможе пережити втрату Криму, якщо Україна погрожуватиме повернути його собі. Для путіна Крим – це приз, виграш. Його тривале утримання відіграло не останню роль у рішенні розпочати цю катастрофічну авантюру. Для путіна Крим – це росія. А звідси й надзвичайно дороге задоволення – з'єднати Крим із росією мостом через Керченську протоку. І "відновлення" цього мосту є надто важливим для його власної легітимності та риторики.
Фото: @ha_drakon / Twitter
Огляд ядерної політики адміністрації Байдена до 2022 року залишається засекреченим. Але роздуми, висловлені після його представлення Конгресу у вигляді коротких офіційних заяв, аналізу та припущень серед експертів з контролю над озброєннями з посиланням на законодавців та анонімні джерела, які бачили документ, дозволяють припустити, що оцінка, яку він представляє, узгоджується з оцінками попередніх адміністрацій, які визнавали ймовірність того, що путін готовий до "ескалації заради деескалації". Тобто, він може бути схильний до обмеженого використання тактичної ядерної зброї меншої потужності в Україні, щоб продемонструвати, що, як він публічно заявив, "не блефує".
Ядерні погрози путіна слід сприймати серйозно. Але це не означає, що він готовий до власного знищення
Погрози путіна слід сприймати серйозно. Але з огляду на те, як його військові діяли в Україні, він навряд чи серйозно прагнутиме до звичайної війни з НАТО, яка, як він розуміє, погано для нього закінчиться. Саме з цієї причини росія офіційно прийняла свою ядерну політику після Холодної війни – застосування ядерної зброї першою: на випадок, якщо вона відчує, що геть програє у звичайній війні. Є небезпека у наступному: путін розраховує, що Заходу не вистачить духу нести такі втрати, і припускає, що Захід не відповість тим же, що й він, і таким чином, дозволить йому піти на деескалацію. Як би нерозважливо це не звучало для Сполучених Штатів і їхніх союзників, це насправді відображає мислення офіцера розвідки путіна, і саме на цьому Захід повинен зосередитися – він навряд чи діятиме, не залишаючи шляхів відступу. Здаватися таким, бути в образі, який він створює, – критично важливий компонент його дій, за фальшивою позицією він приховує свою слабкість.
Особливе занепокоєння викликають російські меседжі, спрямовані на нормалізацію та виправдання потенційного застосування путіним ядерної зброї. Він, безумовно, розглядає таку можливість. Зрештою, було б розумно розглянути і оцінити корисність усіх інструментів, які є в його розпорядженні. І я б не розраховував на те, що застосування ядерної зброї може завдати всеохоплюючої шкоди не лише російським громадянам, але й економіці росії, шкоди, яка може включати втрату підтримки Китаю та Індії. Логіка, яка стверджує, що путін не ризикне втратити своє власне екстравагантне багатство або підірвати економічний стан країни, який є основою його внутрішньої підтримки, є нашою логікою, але це не його логіка. Мій досвід спілкування з російськими розвідниками свідчить про те, що вони цінують владу і становище більше, ніж багатство. Перше гарантує друге.
Більше того, нещодавнє рішення очолюваної Саудівською Аравією групи ОПЕК-плюс, до якої входить росія, значно скоротити видобуток нафти, що призведе до зростання цін і доходів цих експортерів, ілюструє, що путін є частиною доволі надійного консорціуму іноземних лідерів, які так само не зважають на світову громадську думку. Монархії Перської затоки, зокрема, вітають співпрацю з росією, оскільки вона відбувається без, як вони вважають, західних політичних проповідей про те, як їм слід керувати.
Нічого, окрім передбачуваності та послідовності. І це відкриває вікно можливостей для Заходу
Це робить путіна небезпечним, але не безумним і навіть не психом, хоча саме так його хотіли б бачити налякані й невпевнені супротивники. Дійсно, путін був передбачуваним та послідовним, роками телеграфуючи свої справжні наміри.
Але навіть найвпевненіший хижий розвідник завжди залишає собі шлях до відступу. Офіцерів розвідки навчають готуватися до найгіршого, усвідомлювати свою нездатність контролювати кожну змінну. І в цьому полягає можливість для Заходу, але вона супроводжується важким вибором. І цей вибір полягає в тому, щоб не проморгати. Не просто підтримувати тиск на нього на всіх фронтах, а посилювати його. Відхід путіна з дистанції не має бути якоюсь рятівною угодою, яку Захід повинен розіграти, щоб його сприйняли як слабкість і, відповідно, підвищили ставки. Навпаки, слід збільшити якість і кількість озброєнь, тренувань і розвідувальної підтримки Україні, щоб повернути свою територію, та вимагати непідйомну ціну за кампанію путіна. Взаємодіяти з дисидентами, опозиційними колами всередині росії та простягнути руку опортуністам з найближчого оточення путіна, і тим, хто боїться піти на дно разом із ним. Зміцнити НАТО вздовж російських кордонів, особливо в країнах Балтії. Але слід бути готовими протистояти і відповісти на застосування путіним зброї масового знищення, якщо він піде цим шляхом.
Фото з навчань IronWolf (Lietuvos ginkluotosios pajėgos), джерело: defence-ua.com
Сьогодні путінський народ голосує ногами. Але сором не характерний для нього. Так само, як і реальність того, наскільки погано російські війська протистоять набагато меншим силам, хоча й озброєним сучасною західною зброєю і незламною рішучістю. Українці ведуть боротьбу, яку вони вважають екзистенційною боротьбою, вартою їхніх життів. російські солдати воюють лише за те, щоб вижити і повернутися додому. Якщо путін не знав цього, коли розпочинав кампанію, він, безумовно, усвідомлює це зараз.
Важливими також є розколи, що поширюються серед його прихильників. Я вважаю, що небезпідставними є чутки про те, що дуже важливий союзник путіна, директор фсб александр васильєвич бортніков розчарований. А чом би й ні? путін ускладнив його основну роботу – цього кар'єрного розвідника з внутрішньої безпеки і контррозвідки – та значно збільшив і без того напружену й деморалізовану роботу фсб та її тягар.
Ще однією ознакою боротьби в оточенні путіна є нещодавній арешт російськими силовиками алєксєя слободенюка, керівника пресслужби групи найманців "вагнера", яка воює на боці москви в Україні, а також у Сирії, Лівії та Західній Африці. євгеній прігожин, російський бізнесмен і близький соратник путіна, звинувачений Сполученими Штатами у втручанні у вибори 2016 року, нещодавно визнав, що "вагнер" заснував він. Арешту слободенюка передували різкі нападки в соціальних мережах на міністра оборони сєргєя шойгу, за якими, як повідомляється, стоїть прігожин. Все це відображає міжусобиці в оточенні путіна.
Стратегією США має бути дестабілізація влади путіна. Він має зрозуміти, що натиснувши на ядерну кнопку знищить себе особисто, а не росію
Колишній міністр оборони Вільям Перрі та ексдиректор ЦРУ, генерал армії у відставці Девід Петреус запропонували вже існуючу стратегію США щодо реагування на обмежене застосування росією тактичної ядерної зброї. І, маючи за плечима 40 років роботи у сфері національної безпеки, я можу засвідчити, що Сполучені Штати справді готуються навіть до найнеймовірніших сценаріїв, і ця можливість, на жаль, ніколи не була надуманою. Вони авторитетно пояснюють, як США, швидше за все, будуть умовно ескалувати пропорційну відповідь з метою стримування подальшого застосування, а не відповідати тим самим. Сполученим Штатам і НАТО потрібно не вдаватися до взаємного застосування ядерної або хімічної зброї для досягнення цієї мети стримування, а натомість послабити здатність путіна вести подальшу війну та дестабілізувати його владу.
Вільям Перрі та Девід Петреус
Хоча я ціную (хоча і непевну) цінність того, що світ об'єднається для подальшої економічної та політичної ізоляції росії в разі застосування нею ядерної, хімічної або біологічної зброї – особливо, якщо таке застосування відштовхне Китай від росії – це не зможе переконати путіна. Але перспектива того, що відповідь Заходу розпочнеться зі звичайної кампанії з ліквідації сил путіна в Україні, зробить російського лідера політично і військово вразливим. Такі руйнівні втрати будуть відчутні по всій росії і так само підірвуть демонстрацію сили путіна. Провина ж впаде прямо на його плечі, але не об'єднає російське населення у націоналістичній рішучості. А інсайдери та найнадійніші васали путіна, які вже публічно борються між собою, будуть опортуністично переглядати свої варіанти або, принаймні, намагатися дистанціюватися від російського лідера. Зрештою, як і путін, багато хто з них є силовиками, колишніми розвідниками, які поділяють персоналізовану утилітарну перспективу російського лідера.
Тому Сполученим Штатам і їхнім союзникам потрібно почати працювати вже зараз – і, очевидно, вони вже працюють – над тим, щоб публічно і приватно дати зрозуміти кремлю, що будь-яке застосування ядерної зброї, тактичної чи ні, в Україні чи за її межами, буде руйнівним саме для нього. Тільки словами не покінчити з путіним. Тому США та НАТО обов'язково потрібно почати здійснювати реальні дії, що супроводжуватимуться дипломатією, повідомленнями і прихованим впливом, які демонструватимуть підготовку до буденного знищення сил путіна в Україні, якщо він вдасться до ядерного удару першими. Завдання полягатиме в тому, щоб зробити це так, аби він не зміг підтвердити свій наратив про неминучу екзистенційну битву із Заходом, виправдати першим застосування ядерної зброї. І не спровокувавши ширшу війну між росією і НАТО, яка переросте в те, що було немислимим, принаймні, з 1990-х років.
У цьому і полягає небезпека гри на межі: бути готовим до того, що твій блеф буде розкритий, і це – така азартна гра – хто моргне першим. Але для того, щоб запобігти розкручуванню путіним такої спіралі і, зрештою, запобігти застосуванню росією ядерної зброї, США та НАТО повинні бути готові піднятися по цій ескалаційній драбині і відповісти, не залишаючи путіну жодних двозначностей щодо наслідків. Якщо путін вдасться до розгортання тактичної ядерної зброї на терені воєнних дій, може початися перекидання достатньої кількості бойової авіації НАТО разом із бойовими диспетчерами для наведення зброї на цілі, інших підрозділів спеціального призначення, розширеної системи ППО США, бойових кораблів ВМС, здатних нести ракети тощо на плацдарм воєнних дій. Відповіддю на застосування путіним ядерної зброї буде знищення його сил в Україні. А локалізація бойових дій, яка не пошириться навіть на Крим, може зменшити вимушеність путіна щодо подальшої ескалації.
Сумна реальність полягає у тому, що путіна неможливо зупинити без значних витрат. Але якщо дозволити йому нормалізувати використання зброї масового знищення, то це запустить неминучий відлік часу до прямого і, можливо, катастрофічного американо-російського конфлікту. Це стратегія, яка потребуватиме американської крові та коштів сьогодні, щоб змусити путіна зіткнутися з наслідками, запобігти повномасштабній війні й потенційній ядерній ескалації. Але це необхідні витрати для збереження міжнародного миру та безпеки у довгостроковій перспективі.
Джерело: Just Security
