Візит Елі Коена включав знакові та символічні заходи: відвідування Бучі – символу російського геноциду українців і Бабиного Яру – символу нацистського геноциду євреїв, а також підняття ізраїльського прапору перед посольством Ізраїлю на бульварі Лесі Українки в Києві, що символізувало відновлення його роботи у столиці України.
Ізраїль, який прискіпливо ставиться до безпеки своїх громадян, таким чином продемонстрував впевненість у тому, що Київ надійно захищено українським збройними силами. Доречно згадати, що зустріч міністрів Дмитра Кулеби та Елі Коена не була перервана через повітряну тривогу. Відразу після прибуття Коен сказав, що "минулого року Ізраїль стояв на боці українського народу та на боці України. Сьогодні ми піднімемо ізраїльський прапор біля посольства Ізраїлю в Києві, яке повернеться до безперервної діяльності з метою зміцнення відносин між країнами".
Загальноприйнятною, але хибною думкою є твердження, що Ізраїль намагається балансувати між підтримкою України та збереженням стабільних відносин з росією, на шкоду українським інтересам. Це не відповідає дійсному стану справ, і візит ізраїльського міністра є наочним свідченням того, на чиєму боці знаходиться офіційний Єрусалим.
Протягом усієї російсько-української війни і держава Ізраїль, і пересічні ізраїльтяни неодноразово підтверджували свою прихильність українській позиції відстояти суверенітет і територіальну цілісність. Відмова надати Києву летальну зброю – як і інших партнерів України – пояснювалася необхідністю зважати на можливу реакцію кремля на такий крок. Ізраїль, як єврейська держава, вважає себе відповідальною за долю євреїв у всьому світі, і цим вправно користуються росіяни.
російська військова присутність у Сирії та тиск на Єрусалим, за допомогою спроб у судовому порядку припинити діяльність на території рф єврейського агентства "Сохнут", були одним із чинників, які утримували уряд Ізраїлю від більш рішучих заяв та дій у справі допомоги Україні. російський шантаж виявився й у затримання та ув’язненні ізраїльської громадянки, що летіла транзитом через москву і для визволення якої Єрусалиму довелося вести тривалі та тяжкі переговори з можновладцями рф. Не менш значущим фактором є наявність в Ізраїлі значної кількості репатріантів із країн колишнього СРСР, які у більшості є не лише російськомовними, але й проросійські налаштованими. російська пропаганда, іноді некритично трансльована івритомовними ЗМІ, представляє Україну як країну радикального націоналізму, а українців як активних учасників єврейських погромів, Голокосту та носіїв повоєнного державного антисемітизму.
Масова алія (репатріація) євреїв в останні роки існування Радянського Союзу та у перші часи після його розпаду, внаслідок якої до Ізраїлю потрапили сотні тисяч осіб, привезла з собою й досвід радянського антисемітизму, пам’ять про який автоматично перенеслася на нові незалежні держави. Хоча від того часу минули десятиліття, значна кількість ізраїльтян-репатріантів у своєму ставленні до України живляться спогадами та досвідом СРСР. Водночас корінні ізраїльтяни та репатріанти з інших країн зосереджені на внутрішніх проблемах і питаннях безпеки ізраїльських кордонів. Загрози збройного нападу або ракетного удару з сектору Гази, Лівану або Сирії для запобігання терактам є для Ізраїлю щоденними й нагальними проблемами. Україна, що розташована за тисячі кілометрів та декількома морями, є далекою для ізраїльтян і у прямому, і у переносному сенсі.
Окресленню та слідуванню сталої та визначеної політики Ізраїлю стосовно України не сприяє й внутрішньополітична ситуація в єврейській країні. Там вже вп’яте проходять дострокові вибори, щопівторароку змінюються урядові коаліції. Українська позиція щодо голосувань в ООН та міжнародних організаціях по антиізраїльських революціях також не надто сприяла приязності у двосторонніх відносинах. Звичайно, на ізраїльтян справило глибоке та позитивне враження, що в Україні етнічні євреї можуть досягти найвищих державних посад, але десятиліття антиукраїнської пропаганди і української попередньої "багатовекторності" у зовнішній політиці досі даються взнаки.
З іншого боку, будь-який уряд Ізраїлю, з представників яких партій він би не складався, усвідомлює, що світ не такий уже й великий, стан миру завжди є крихким, а будь-яка дестабілізація навіть за сімома морями може викликати ефект доміно і негативно вплинути на найвіддаленіші від війни місця. Ізраїльтян нерідко попрікають у нечутливості до чужих проблем, але такий самий закид можна адресувати й десяткам держав по всьому світу. На відміну від більшості країн Африки, Азії та Південної Америки, Ізраїль недвозначно проявив симпатії до української біди, наочне свідчення цьому – літаки з гуманітарною допомогою і медичним обладнанням для українців, чимало ізраїльтян-добровольців у лавах ЗСУ з перших днів війни, багатотисячні мітинги у самому Ізраїлі на підтримку України.
Найважливішим чинником, який змінює ізраїльське ставлення до України, є наочні українські перемоги на полі бою, рішучість українців зберегти державність і відновити суверенітет над усіма своїми територіями. В Ізраїлі є усталений вираз "ейн брера" – немає вибору. Так говорили ізраїльтяни під час війни за незалежність та у часи подальших безперервних холодних та гарячих війн. Немає вибору, оскільки поразка означала для Ізраїлю зникнення омріяної держави та фізичне знищення її громадян. Саме тому ізраїльтяни з повагою ставляться до рішучості України: у цьому наші народи дуже схожі.
Тотожність національних характерів ізраїльтян та українців проявляється й у такій рисі, як тривалі вагання при прийнятті рішень, але у незворотності щодо їх виконання. Окрім цього, Ізраїль є специфічною, колоритною, але невід’ємною частиною того світу, який називають колективним Заходом. До цього світу належить й Україна – кандидат у члени Євросоюзу, майбутній член НАТО і такий самий оборонець фронтиру цивілізації на сході Європи, як і Ізраїль на – на півдні. Після початку поставок іранських "Шахедів" до росії у нас з’явився й спільний ворог, і на цьому наголосив український президент, приймаючи ізраїльського міністра.
Наслідком переговорів Кулеби та Коена і зустрічі ізраїльського міністра з президентом Зеленським стала низка домовленостей. Ізраїль передасть Україні систему оповіщення про ракетні атаки та збільшить обсяги гуманітарної домомоги, а також надасть гарантії на позику у 200 мільйонів доларів для будівництва сучасного медичного центру в Україні. Крім того, президент України закликав ізраїльтян розглянути можливість збільшення кількості робочих віз для українців та надати можливості для реабілітації українських військових в ізраїльських клініках.
Важливим підсумком візиту ізраїльського міністра став його стислий твіт "про намір підтримати українську мирну ініціативу в ООН".
Представлений перед "Великою двадцяткою" у листопаді 2022 року мирний план президента Зеленського містить пункти про повне відновлення територіальної цілісності України та вивід російських військ з тимчасово захоплених територій. Таким чином Ізраїль демонструє свою солідарність з Україною та її справедливими вимогами і остаточно позиціонує себе як невід’ємну та вагому частину міжнародної проукраїнської коаліції.
Попри певні непорозуміння у минулому, Ізраїль і Україна знайшли не лише спільну мову, але й узгодили принаймні середньострокову стратегію двосторонніх стосунків, у якій присутні і повага до інтересів сторін, і наявний спільний ворог, а також відкриваються чудові перспективи для вигідного, доброзичливого та стабільного співробітництва. Прикро, що приводом для покращення відносин є війна. Втім, вона закінчиться, і дуже важливо, що ізраїльтяни на нашому боці під час її перебігу.
