Нагадаємо, що відбулося у понеділок. Латвія повідомила, що російський буцім-то опозиційний канал "Дождь" через неодноразові порушення (заяви ведучого Алєксєя Коростельова, що редакція "Дождя" підтримує російську армію, демонстрацію карти росії із Кримом тощо) представляє "загрозу національній безпеці та громадському порядку" Латвії, а відтак держава анулює його ліцензію на мовлення. "Оцінюючи сукупність порушень, рада переконалася, що керівництво "Дождя" не розуміє і не усвідомлює значущості та серйозності порушень, тому не може працювати на території Латвії", – заявив голова Національної ради з електронних ЗМІ Латвії Іварс Аболіньш. Потім представники "Дождя" прийшли на суд без перекладача та обурювалися, чому їм не дозволяють говорити російською. Вочевидь так і не зрозумівши, чому в Європі не радіють росіянам.
Насправді нічого надзвичайного не відбулося, латвійська влада релевантно і адекватно відреагувала на спроби привнести у національний інформаційний простір приховану пропаганду російського світу. Кожна країна захищає свої кордони – і географічні, і ментальні у такий спосіб, який вона вважає за доцільне. Варто пам’ятати, що війна, яку веде росія проти України, вустами її пропагандистів змальовується як протистояння з НАТО. Природно, що одна з країн НАТО – а Латвія є членом Північноатлантичного альянсу з 2004 року – намагається убезпечити себе від проросійської пропаганди на своїй власній території.
"Дождю" складно ходити між крапельками. Відмінностей між офіційним кремлем та опозицією небагато
Путінська політика імперіалізму та територіальної експансії викликала чималу хвилю російської еміграції, представники якої, з різних причин, вирішили пересидіти буремні часи відродження російської імперії у спокійних та захищених країнах. Опозиційність багатьох росіян, яку вони проголошували, здебільшого полягає не в ідеологічних розбіжностях з кремлівським режимом, а лише у тактиці та методах. Офіційна москва говорить про утиски російської культури – те саме говорить і російська протипутінська опозиція. москва наполягає на виняткових преференціях для російської мови – і їй в унісон підспівує опозиція з усіх закордонів. москва проголошує "священий похід" проти українського націоналізму – й опозиція схвально киває головою у відповідь. кремль заявляє про начебто фейкові повідомлення про масакру у Бучі, Бородянці, Ірпені та Гостомелі – і закордонні хороші росіяни так само починають говорити про те, що, мовляв, тут ще треба спочатку розібратися, що відбувалося насправді.
Майже завжди антипутінська опозиція апріорі приймає сторону своєї країни, навіть якщо ця країна вже навіть не заплямована кров’ю своїх жертв, а привселюдно стоїть, по пояс, у морі еритроцитів. Замість того, щоб визначитися, російські майстри культури та їхня чимала російськомовна аудиторія у різних країнах, куди вони встигли втекти від очікуваного погіршення життя на власній батьківщині, відшукують причини російської агресії у діях та висловлюваннях її сусідів. Причинами для виправдання агресії власної країни росіяни готові назвати будь-що. У випадку України вигадується тисяча причин, які буцімто спровокували кремль на агресивну війну. Що кожна країна має право на визначення своєї внутрішньої та зовнішньої політики – така проста думка навіть не спливає в їхніх головах.
Світ більшості з російської опозиції та російської еміграції поділений на росію та Неросію, причому Неросія, де б вона не знаходилася географічно, чомусь повинна йти на поступки росії. Така позиція і така точка зору викликали б розуміння, якщо б вони обстоювалися на російській території. "Дождь" та подібні йому псевдоопозиційні путінському режимові телеканали, громадські об’єднання та опозиціонери-індивідуали намагаються одночасно бути добрими і для росіян у росії, і для європейців у Європі. Це виявилося неможливим, адже надто великі розбіжності у світоглядах і у політичній та соціально-економічній практиці між цими двома світами, світом Путіна і світом нормальності.
Коли ти – "Дождь", то дуже складно пройти між крапельками. Коли за стінами твоєї студії палає найбільша та найкривавіша, після 1945-го, європейська війна – потрібно займати чиюсь сторону, відсидітися не вдасться.
Еміграція нездорової людини. Політичний спротив режиму може бути різним
Еміграція, викликана незгодою з політикою своєї держави, є давньою практикою. Еміграція, з причин побоювань за власне життя та свободу є поважною причиною для надання притулку та навіть нового громадянства. Людина обрізає зв’язки з рідною країною і, з різним ступенем успіху, намагається вжитися у нові умови існування. Найголовнішою вимогою для таких осіб є усього лише повага до законів та правил країни перебування. В російській мові є вираз "і нашим, і вашим", який означає бажання одночасно залишатися лояльним до усіх сторін конфлікту. В реальному житті це неможливо, рано чи пізно доводиться визначатися з позицією, одночасно виступати проти агресивної війни і підживлювати її своєю допомогою є свідченням морального релятивізму та збоченого розуміння емпатії.
Політичні емігранти, і у минулому, і в сучасності завжди голосно та чітко заявляли про свою позицію, намагалися підтвердити її реальними справами. Герой республіканської Франції генерал Моро пристав до антинаполеонівської коаліції. Французькі роялісти, керуючись своїми переконаннями, висаджувалися з території Великої Британії і зі зброєю в руках боролися зі своїми опонентами. Так само відбувалося і з французькими патріотами під час Другої світової війни, прибічники генерала Де Голля билися не тільки з німецькими окупантами, але й з представниками французького уряду Віші.
В українській історії запорізькі козаки, незгодні з анексією їхніх земель, перейшли на турецьку територію, організувавши Задунайську Січ, та билися з російською імператорською армією.
Німецькі емігранти під час нацистського режиму боролися з ним у будь-який прийнятний спосіб. Зірка кіно Марлен Дітріх виступала перед бійцями американського експедиційного корпусу, Віллі Бранндт, майбутній канцлер ФРН, брав участь в організації антифашистського підпілля. Навіть Отто Штрассер, один із ідеологів націонал-соціалізму, який втік з Німеччини після загибелі свого брата Грегора під час "Ночі довгих ножів", виступав із критикою гітлерівського режиму. І жоден з них не займався допомогою бійцям вермахту та ваффен-СС, хай би як ті не мерзли у Сталінграді та не страждали у розкислих окопах під Києвом.
Після загибелі Речі Посполитої під навалою Австрійської та російської імперій, польські загони билися у складі армії Наполеона, це навіть знайшло своє відображення у польському національному гімні. Військо польське під час Другої світової війни покрило себе славою під Монте-Кассіно та у багатьох інших битвах.
Були такі приклади і в історії росії. Найвідоміший – перехід князя Андрія Курбського на бік Польсько-Литовської держави та його гнівні й викривальні листи до московського царя Івана IV.
Біла післяреволюційна еміграція, у своїй масі, також боролося проти режиму більшовиків, бойовики російського загальновійського союзу (РОВС) вчиняли теракти проти комуністів. 7 квітня 1927 року в Ленінграді було підірвано бомбу у партійному клубі, того ж дня в Мінську було застрелено голову білоруського ОГПУ. Якби ми зараз не ставилися до колаборантської армії генерала Власова та чисельних козачих формувань у складі гітлерівських військ, але це були люди, які свідомо боролися проти комуністичного режиму. Загальна кількість етнічних росіян, що взяли до рук зброю та билися проти СРСР, складала близько 400 тисяч осіб. Характерно, що це число відповідає чисельності теперішньої російської армії вторгнення плюс мобілізовані.
Отже політична еміграція, політичний спротив режимові може бути різним. Може – щирим і усвідомленим, може – під примусом обставин, але на визначеній стороні. А може, як у випадку з теперішніми російськими псевдоопозиціонерами – показовим і таким, що залишає можливість рееміграції з аргументами на кшталт "ми були проти путіна, але за російську армію".
І тут постає питання, як так сталося, що у путінській росії "Дождь" вів мовлення 12 років, а у демократичній Європі – 4,5 місяці. Може справа у тому, де починається і де закінчується його опозиційність.
Перефразуючи старий інтернет-мем про курця, можна сказати, що буває політична еміграція здорової людини і політична еміграція росіянина. Легені, до чиїх альвеол потрапили міазми сучасного російського імперського повітря, здатні видихати назовні лише інвазивні клуби пару. Які, під впливом контрасту геополітичних температур, перетворюються на краплі вологи, на "Дождь". Відійдемо, може обляпати.
