У статті у New York Times Томас Фрідман зізнається, що мало пише про війну в Україні, оскільки, на його думку, в стратегічному плані мало що змінилося з перших місяців конфлікту, коли все визначалося трьома основними факторами, які й досі визначають ситуацію.
Фактор №1: Коли починається війна такого масштабу, ключове питання, яке ви ставите собі як оглядач міжнародних відносин, дуже просте: Де я маю бути? У Києві, на Донбасі, в Криму, москві, Варшаві, Берліні, Брюсселі чи Вашингтоні?
Фрідман іронізує, що зі самого початку цієї війни було лише одне місце, де можна було зрозуміти її час і напрямок – це голова владіміра путіна. Проте, на жаль, із сарказмом зазначає він, путін не видає віз до свого мозку.
Дивує трохи позиція Фрідмана, яка фактично дає суб'єктність тільки путіну і не враховує, що війну веде все ж російська держава, а не особисто її президент. На переконання Фрідмана, ця війна виникла повністю в голові путіна і майже без участі його кабінету або військового командування – і, звичайно, без масових закликів з боку російського народу. Автор чомусь переконаний, що росія буде зупинена в Україні, незалежно від того, виграє вона чи програє, лише тоді, коли очільник кремля вирішить зупинитися. У цьому випадку Фрідман не дає шансу Україні та Заходу виступити суб'єктом, який може не тільки зупинити, але й знищити путіна і росію як таку.
На думку Фрідмана, звідси випливає фактор №2: путін ніколи не мав плану Б. Тепер очевидно, що він думав, що вальсуватиме до Києва, захопить його за тиждень, призначить президентом лакея, засуне Україну до своєї кишені і покладе край будь-якій подальшій експансії Європейського Союзу, НАТО чи західної культури в росію. Тоді, вважає Фрідман, він кинув би свою тінь на всю Європу.
Це веде, за словами автора, до фактору №3: путін поставив себе у ситуацію, в якій він не може виграти, не може програти і не може зупинитися. Він більше не може захопити контроль над усією Україною. Але водночас він не може дозволити собі зазнати поразки, після того, як витратив стільки російських життів і добробуту. Тому він не може зупинитися.
Оскільки, на думку колумніста NYT, у путіна ніколи не було плану Б, він вдався до каральних, часто невибіркових ракетних обстрілів українських міст і цивільної інфраструктури – війни на виснаження, в надії, що йому вдасться якимось чином викачати достатньо крові з українців і виснажити західних союзників Києва настільки, що вони віддадуть йому достатньо великий шматок російськомовного Сходу України, який він зможе продати російському народу як велику перемогу.
План Б путіна полягає в тому, щоб замаскувати те, що план А провалився. Якби ця військова операція мала чесну назву, вона б називалася "Операція "Збережи моє обличчя". Що робить цю війну, на думку Фрідмана, однією з найдурніших і найбезглуздіших воєн сучасності – лідер руйнує цивільну інфраструктуру іншої країни, поки не вдасться приховати той факт, що він повівся як повний дурень.
"Із промови путіна з нагоди Дня Перемоги у москві видно, що зараз він хапається за будь-яку причину, щоб виправдати війну, яку розпочав через свою особисту фантазію про те, що Україна – це не реальна країна, а частина росії. Він заявив, що вторгнення було спровоковане західними "глобалістами і елітами", які "говорять про свою винятковість, зіштовхують людей і розколюють суспільство, провокують криваві конфлікти і потрясіння, сіють ненависть, русофобію, агресивний націоналізм і руйнують традиційні сімейні цінності, які роблять людину людиною", – пише Томас Фрідман.
"Нічого собі. путін вторгся в Україну, щоб зберегти російські сімейні цінності. Хто б міг подумати?" – іронізує автор.
"Ви можете запитати, чому такий диктатор, як путін, вважає, що йому потрібне маскування? Хіба він не може змусити свій народ повірити в те, у що хоче?" – зазначає колумніст.
На думку Фрідмана – не може.
"Якщо подивитися на поведінку путіна, то складається враження, що його сьогодні досить сильно лякають два предмети: арифметика і російська історія. І щоб зрозуміти, чому вони лякають президента рф, потрібно спочатку розглянути атмосферу, що його огортає – щось влучно схоплене, як це буває, у словах пісні "Everybody Talks" одного з моїх улюблених рок-гуртів, Neon Trees. Ключовий приспів звучить так:
Гей, крихітко, хіба ти не подивишся в мій бік?
Я можу стати твоєю новою залежністю.
Гей, крихітко, що ти хочеш сказати?
Все, що ти мені даєш – це вигадка.
Я жалюгідний невдаха, і таке трапляється постійно.
Я дізнаюся, що всі говорять.
Всі говорять, всі говорять.
Все почалося з шепоту.
Один із найбільших уроків, який я засвоїв як журналіст, який пише про міжнародні відносини та висвітлює події в автократичних країнах, полягає в тому, що незалежно від того, наскільки жорстко контролюється місце, незалежно від того, наскільки жорстоким і залізним є його диктатор, усі говорять".
"Вони знають, хто краде, хто обманює, хто бреше, хто з ким має інтрижку. Це починається зі шепоту й часто так і залишається, але всі говорять.
путін, очевидно, теж це знає. Він знає, що навіть якщо отримає ще кілька кілометрів східної України і утримає Крим, щойно він зупинить цю війну, всі його люди почнуть жорстоку арифметику щодо його плану "Б" – починаючи з віднімання", – йдеться у статті.
Щодо арифметики Фрідман зазначає, що минулого тижня Білий дім повідомив, що десь 100 тисяч російських військових були вбиті або поранені в Україні лише за останні п'ять місяців і приблизно 200 тисяч вбиті або поранені відтоді, як путін розпочав цю війну в лютому 2022 року.
Автор підкреслює, що це чимала кількість жертв, навіть для великої країни. На його думку, путін стурбований тим, що його народ говорить про це, тому що, окрім криміналізації будь-якої форми інакомислення, у квітні він поспіхом прийняв новий закон, який посилює боротьбу з ухилянням від призову до армії. Тепер будь-хто, хто не з'явиться, зіткнеться з обмеженнями на банківські операції, продаж майна і навіть отримання водійських прав.
Фрідман переконаний, що путін не пішов би на такі заходи, якби не боявся, що, незважаючи на його зусилля, всі шепочуться про те, як погано йде війна і як уникнути служби на ній.
Він радить прочитати нещодавнє есе Леона Арона, історика путінської росії та наукового співробітника Американського інституту підприємництва, про березневий візит путіна до окупованого росією українського міста Маріуполь у Washington Post.
"Через два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд звинуватив путіна у військових злочинах і видав ордер на його арешт, – написав Арон, – російський президент приїхав до Маріуполя на кілька годин. Він був знятий на відео, коли зупинився в "Невському мікрорайоні", оглянув нову квартиру і кілька хвилин вислухав щиро вдячних мешканців. Коли він виходив, на відео ледь чути голос, який здалеку вигукує: "Ето всьо ложь!"
Як зазначає Фрідман, Арон розповів йому, що російські ЗМІ пізніше вичистили цю фразу з аудіозапису, але той факт, що голос залишився на вихідному файлі, може бути диверсією з боку когось в офіційній ієрархії російських ЗМІ. Всі говорять.
"Це призводить до іншої речі, яку знає путін: "Боги російської історії вкрай невблаганні до військових поразок", – сказав Арон. У сучасну епоху, "коли російський лідер закінчує війну з явною поразкою або без перемоги – зазвичай відбувається зміна режиму. Ми бачили це після першої Кримської війни, після російсько-японської війни, після невдач росії у Першій світовій війні, після відступу Хрущова з Куби в 1962 році і після афганського болота Брежнєва і компанії, яке прискорило горбачовську революцію перебудови і гласності. російський народ, з усім його відомим терпінням, пробачить багато чого, але не військову поразку", – пише Фрідман.
Саме із цих причин Арон, який щойно закінчив книгу про путінську росію, стверджує, що конфлікт в Україні ще далекий від завершення і може стати набагато гіршим. "Зараз у путіна є два способи закінчити цю війну, яку він не може виграти і з якої він не може піти", – цитує Фрідман Арона. Один із них – продовжувати доти, доки Україна не буде знекровлена і/або доки на Заході не настане втома від України. А другий, на його думку, "якимось чином примусити до прямої конфронтації зі США – довести нас до межі тотального стратегічного ядерного обміну, а потім відступити і запропонувати переляканому Заходу загальне врегулювання, яке включало б нейтральну, роззброєну Україну і його утримання Криму і Донбасу".
"Неможливо залізти в голову путіна і передбачити його наступний крок, – переконує Томас Фрідман, – але мене це не може не турбувати. Тому що з його дій ми розуміємо, що він знає, що план А провалився. І тепер він зробить все, щоб розробити план Б, з метою виправдати ті жахливі втрати, яких він зазнав в ім'я країни, де всі пліткують і де переможені лідери не йдуть мирно у відставку".
Джерело: New York Times
