За останні кілька днів президент США висунув черговий ультиматум воюючим сторонам в Україні, хоча цього разу Дональд Трамп зосередив свій гнів на росії. Вочевидь йому набридло спостерігати за посиленням повітряних ударів росії на українські міста та зростаючою кількістю страждань цивільного населення, тому Трамп погодився надати Україні більше озброєння для протиповітряної оборони.
У військовій справі ми любимо говорити про вибір дурних ворогів для боротьби, якщо це можливо. путін, хитрий, але жорстокий опортуніст, знову продемонстрував, що він може потрапити до категорії "дурних ворогів", якщо розглядати його з точки зору довгострокової стратегії.
Відповіддю путіна на заклик Трампа укласти нову мирну угоду, інакше через 50 днів він зіткнеться з новими санкціями, стали кількаденні повітряні нальоти на українські міста із сотнями безпілотників і ракет. Торгівля росії з Америкою наразі становить близько $3 млрд на рік. Тарифи на цю торгівлю майже напевно не змінять розрахунки путіна. Але якщо він продовжить свою цілеспрямовану роботу з підкорення України – його незмінну мету з початку війни – чи зможе він змусити приниженого Трампа збільшити потік американської зброї в Україну?
Для російської армії, яка досягає незначних успіхів на місцях, але при цьому несе величезні втрати, це може стати катастрофою. Збільшення американської підтримки допомогло б Україні зміцнити свою оборону. Що ще важливіше, це дало б поштовх моральному духу українських солдатів і населення, а також урядів у Європі, стурбованих прагненням росії до інших військових авантюр.
Перед повномасштабним вторгненням росії в Україну в лютому 2022 року путін зробив три важливі стратегічні припущення. По-перше, він вважав, що український уряд є слабким і впаде під тиском російських військових операцій. По-друге, він припустив, що українська армія слабка і не буде довго воювати, якщо їй кине виклик "міць" російської армії. По-третє, і, можливо, найважливіше, путін припустив, що НАТО не запропонує значної дипломатичної або військової допомоги Україні, враховуючи загалом спокійний підхід Альянсу до вторгнення путіна в Крим і східну Україну в 2014 році.
Кожне з припущень путіна було хибним і це доведено протягом 24 годин після того, як росіяни перетнули український кордон.
Український президент, звернувшись зі знаменитим закликом "Мені потрібна зброя, а не евакуація", об'єднав свою націю. Український опір надихнув до того часу мляве НАТО активізуватися і масово посилити військову та розвідувальну підтримку України. Як наслідок цього, а також незламної мужності українських військових, стрімкий наступ путіна на Київ забуксував. Перед обличчям креативної асиметричної оборонної стратегії України побита і залякана російська армія отримала відсіч на півночі і була змушена до принизливого відступу назад через кордон до білорусі й росії.
Іншим прикладом відсутності глибокої стратегічної компетенції путіна з того часу є його кампанія з підкорення хвиль у Чорному морі. Українці, не маючи звичайного військово-морського надводного флоту, побудували абсолютно новий безекіпажний морський ударний потенціал, посилений морськими ракетами, силами спеціального призначення та іноземною розвідкою, і змусили російський Чорноморський флот до чергового принизливого відступу до східних берегів моря.
Жорстокість путіна і заохочення жорстокості проти цивільних осіб і українських солдатів також вражаюче обернулися проти нього. путін нагородив медалями військовий підрозділ, відповідальний за масове вбивство в Бучі, що поставило його під приціл слідчих у Гаазі. Українці, завдяки путінській стратегії жорстокості, знають, що якою б страшною не була війна зараз, програти путіну й опинитися під його окупацією було б набагато гірше. Дії путіна призвели до того, що капітуляція України зараз є дуже малоймовірним сценарієм.
Останнім прикладом опортунізму путіна, який, ймовірно, призведе до поганих стратегічних результатів, є його обійми з Китаєм і Північною Кореєю за останні три роки. росія підписала документи про стратегічне партнерство з обома країнами з 2022 року. Пекін і Пхеньян зараз є критично важливими помічниками москви у її військових зусиллях. І, незважаючи на стратегічну істину про важливість альянсів, розширені стратегічні відносини росії з цими двома азіатськими диктатурами, схоже, призводять до того, що рф у довгостроковій перспективі покладається на китайську торгівлю і фінанси, а також на північнокорейську зброю. Великі держави, якою путін вважає росію, ніколи не повинні бути настільки залежними від інших країн.
Яким може бути результат нинішньої позиції путіна? Він демонстрував здатність до гнучкого опортунізму протягом усього часу свого правління росією. Але, як показали останні кілька років, такий підхід не завжди призводить до ефективної стратегії або позитивних довгострокових результатів. Незважаючи на його промови про історичну роль, яку російська нація відіграла і відіграватиме в майбутньому, ці наративи путіна не тотожні хорошій стратегії.
З цього можна винести два корисних уроки.
По-перше, авторитарні держави за природою своїх силових структур і підходів до прийняття рішень мають вразливі місця. Це важливо розуміти, оскільки демократії стикаються з тривалою, багаторічною конфронтацією з найбільшими авторитарними державами світу. Розуміння вразливостей авторитарних режимів здатне дати уявлення про те, де ці країни можуть стати мішенню для послаблення їхньої агресії, ресурсів і впливу.
Другий корисний висновок полягає в тому, що інтегрована екосистема національної безпеки, яка заохочує дебати і водночас підтримує баланс між короткостроковою адаптацією і довгостроковою стратегією, має важливе значення для забезпечення позитивних довгострокових національних результатів у ХХІ столітті. Оскільки Австралія і США розробляють Національну оборонну стратегію, яку планують оприлюднити у 2026 році, інвестиції у такий підхід до сучасної національної безпеки мають вирішальне значення.
Інстинктивний опортунізм путіна щодо продовження нападу на Україну після нещодавнього ультиматуму Трампа може бути корисним для нього всередині країни. Але це може стати дуже поганою стратегією.
Джерело: Lowy Institute
