Додатковий пакет заходів з національної безпеки США для України зобов'язує адміністрацію президента Джо Байдена розробити стратегію подальшої підтримки України проти російської агресії з боку Сполучених Штатів. Стратегія має "допомогти Україні завершити конфлікт як демократичній, незалежній і суверенній країні, що захищає свою територію". Цей документ має на меті підтримати розробку такої стратегії, що містить п'ять ключових стратегічних задач: 1 – інтеграція України в європейський економічний і трансатлантичний порядок безпеки; 2 – послаблення постійної здатності росії обходити санкції й отримувати доступ до капіталу; 3 – боротьба з постійними російськими дезінформаційними кампаніями; 4 – переосмислення арсеналу демократії та 5 – підтримка та зміцнення української економіки і демократії.
Щоб досягти успіху, стратегія повинна мати підтримку обох партій і бути ефективно донесена як до профільних комітетів Конгресу, як того вимагає закон, так і до американського народу. За відсутності громадської підтримки росія переможе. російський режим має ключову перевагу автократії: здатність грати в довгу гру, не керуючись інтересами власного народу, а слугуючи політичній і військовій еліті. путіна підбадьорює перспектива зменшення громадської підтримки на Заході боротьби України. Адміністрація повинна скористатися можливістю і розробити стратегію, яка закладе фундамент для подальшої підтримки України упродовж трьох-п'яти років.
Довгі війни вимагають стратегічної візії. Якою вона мала б бути
Тривалі війни мають унікальну динаміку, яка вимагає ретельнішого цілеспрямованого планування і ресурсів. Стратегії отримання переваги в кампаніях на виснаження повинні враховувати привабливість боротьби й остерігатися міфу про швидкі, вирішальні перемоги, який продовжує домінувати у військовому і політичному мисленні більшості країн.
Тому, щоб зупинити росію в Україні, необхідно перейти від реактивних підходів останніх двох років до проактивної стратегії. Ця стратегія має передбачити, що війна може тривати ще два-три роки, і підготуватись до наймасштабнішої з часів Другої світової війни реконструкції в Європі. План має включати чітко визначену теорію перемоги і бачення післявоєнного європейського безпекового ландшафту, який виходить за межі кордонів України.
Ефективна стратегія починається з всебічної оцінки війни та бажаних результатів. Цей аналіз визначає ключові виклики, які, якщо їх не вирішити, збільшать розрив між поточним станом конфлікту та потенціалом миру і стабільності не лише в Європі, але й у світі в цілому. Лише почавши з цих проблем, стратеги можуть візуалізувати й описати можливості, ключові компроміси і те, як найкраще узгодити шляхи (варіанти зовнішньої політики) та засоби (ресурси). У підсумку, ця робота визначає найбільш нагальні проблеми, на які повинен відповісти план перемоги, щоб забезпечити перемогу в Україні та перевагу в очікуваній постконфліктній конкуренції з росією.
Стратегія починається з чіткої кінцевої мети. Три її складові
Для України ідеальна кінцева мета видається очевидною: 1 – відновити свою суверенну територію (тобто кордони 1991 року), 2 – відбудувати країну так, аби сприяти глибшій західній інтеграції, і 3 – притягнути росію до відповідальності за воєнні злочини.
Незалежно від того, чи погоджуються американські політики з такою кінцевою метою, вона має слугувати основою для будь-якої американської стратегії. Хоча США вже виділили понад 175 мільярдів доларів на підтримку війни в Україні, це не американська війна. Солдати, які воюють і гинуть на фронті, є українськими, а не американськими чи європейськими. Тож американські політики повинні підходити до формування стратегії з почуттям смирення.
Досі незрозуміло, чи існує послідовна і скоординована стратегія підтримки України з боку США. Незважаючи на похвалу за швидку реакцію на початку конфлікту, зусилля Заходу на підтримку України виглядають несистематичними і менш скоординованими. Схоже, що трансатлантичні лідери стикаються з бюджетними, часовими та просторовими обмеженнями у формуванні чіткої, продуманої теорії перемоги та довгострокового плану її досягнення. Ці обмеження були очевидними зі самого початку війни. Реактивне кризове управління у Вашингтоні витіснило обговорення стратегії і зосередилося на короткострокових (багатомісячних) рішеннях, спрямованих на управління ризиками ескалації, замість довгострокового (багаторічного) планування, необхідного для забезпечення перемоги України.
Показовим є порівняння зусиль з підтримки України та конференцій союзників з планування, що передували Другій світовій війні. Ще до того, як США офіційно вступили у війну, їхні вищі військові керівники і стратеги вже розробляли плани захисту Європи та створення нового післявоєнного порядку. За два роки до офіційного вступу Сполучених Штатів у Другу світову війну після нападу на Перл-Гарбор відбулося п'ять великих конференцій з планування. Ці конференції включали основні стратегічні рамкові документи, як-от меморандум 1940 року "План Дог", що визначав пріоритетність європейського театру воєнних дій, та Атлантична хартія 1941 року, що виклала бачення повоєнної Європи.
Де ж еквівалентні документи, якими керуються під час нинішньої війни в Україні? Створення Української контактної групи (УКГ) та зустрічі на авіабазі "Рамштайн", покликані "допомогти Україні перемогти сьогодні й зміцнити сили на завтра", – це лише початок. Наразі Українській контактній групі бракує багатосторонніх політичних рамок, сфокусованих на довгостроковій конкурентній стратегії, що виходить за рамки нагальної потреби утримати Україну на полі бою. Крім того, як видається, бракує єдності зусиль як всередині окремих урядів, так і в ширшій трансатлантичній мережі держав, що підтримують Україну. Щодня призначаються посланці з питань відновлення та проводяться зустрічі, але жодна з них не підкріплена всеосяжною стратегією з чіткими кінцевими цілями, завданнями чи планами фінансування, які виходять за межі короткострокової перспективи. Ведуться дискусії про арешт заморожених російських активів, але вони, схоже, застрягли в небезпечно довгій фазі обговорення. Зрештою, Захід плутається у своїх діях і реагує на останню кризу, замість того, щоб створювати умови для перемоги України.
Реагування на кризу – це не стратегія. Це – якнайбільше ліквідація наслідків
З огляду на це, лідери Конгресу вчинили правильно, звернувшись до адміністрації Байдена з проханням розробити стратегічне бачення перемоги в Україні.
Озираючись назад, здається, що занадто багато енергії та політичного капіталу було витрачено на обговорення ризиків ескалації та забезпечення негайних запасів зброї для підтримки України в боротьбі за рахунок розробки довгострокової стратегії. Війна в Газі ще далі відкинула назад довгострокове стратегічне мислення, оскільки адміністрація Байдена опинилася перед необхідністю реагувати на дві великі війни на театрі воєн за участю кількох суперників, водночас зберігаючи достатні сили для того, щоб зосередитися на стримуванні в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Така логіка реагування на кризу означає, що зброя постачається в Україну частково, без чіткого уявлення про вчасну необхідність ресурсів, що безпосередньо обмежує здатність українських військових здійснювати довгострокове планування кампанії. У червні 2023 року ця тенденція проявилася, коли вся енергія та ресурси були зосереджені на нереальному прориві потрійного оборонного поясу без переваги в повітрі. Ця кампанія також не передбачала ресурсів для допомоги у відновленні української армії на наступні три роки. Невизначені потоки допомоги знаходяться на передньому плані в майже нескінченній серії конференцій з питань відновлення, які не можуть виробити зобов'язуючих документів або механізмів фінансування для 10-річних зусиль з відновлення країни, яка постраждала від широкомасштабних бойових дій. Ці помилки не можуть продовжуватись, інакше вони ризикують дозволити росії перемогти. Гірше того, вони створюють підґрунтя для майбутніх воєн в Європі та за її межами.
Інтеграція України в європейський економічний і трансатлантичний безпековий порядок. Що мають зробити США
Єдиний спосіб забезпечити тривалий мир в Україні – це забезпечити шлях України до поглиблення відносин з НАТО та ЄС. Так Україна також зміцнить свою внутрішню демократію.
У грудні 2023 року Європейська Рада надала Україні статус кандидата та схвалила початок переговорів про вступ. Це важливо, оскільки нинішні члени ЄС чекали в середньому 3,5 роки з моменту подачі заявки до офіційного затвердження статусу кандидата. Існує 35 сфер, в яких необхідно провести реформи, щоб відповідати умовам членства, які варіюються від безпеки харчових продуктів і правосуддя до свободи і безпеки.
США повинні підтримувати прагнення України приєднатися до Євросоюзу, спрямовуючи свою допомогу на прискорення розробки та впровадження необхідних реформ. Стратегія адміністрації має запропонувати ключові напрямки реформ, в яких США можуть відігравати провідну роль, а також координувати зусилля з ЄС та іншими країнами-донорами для забезпечення взаємодоповнюваності зусиль. Боротьба з корупцією та судова реформа видаються доцільними сферами, на яких може бути зосереджена американська допомога, враховуючи значну підтримку в цих галузях на сьогоднішній день. США також повинні подвоїти інвестиції на підтримку судової реформи, яка є ключовою вимогою для членства в Європейському Союзі та постійним викликом у боротьбі з корупцією.
Крім того, Сполучені Штати повинні використати свої дипломатичні важелі, щоб забезпечити ухвалення Євросоюзом переговорних рамок щодо України до виборів у країнах-членах ЄС у червні. Після виборів Угорщина візьме на себе головування в Європейській Раді. Враховуючи зв'язки угорського уряду з росією, навряд чи він зробить прогрес у питанні вступу України до ЄС своїм пріоритетом. Навіть якщо членство України в Європейському Союзі буде прискорено, багато експертів стверджують, що розширення організації вимагатиме реформування договору – складного й обтяжливого процесу, який багато країн блоку не захочуть здійснювати. Однак це не повинно зупиняти зусилля, спрямовані на те, щоб Україна виконала амбітний план реформ, необхідний для набуття членства в ЄС, коли настане відповідний час.
У той час як членство в ЄС забезпечить економічне майбутнє України, захист і міцність її повоєнних кордонів вимагатиме багатосторонніх гарантій безпеки. НАТО є найбільш очевидним механізмом для надання таких гарантій. Прагнення України вступити до Північноатлантичного альянсу виникло ще до повномасштабного вторгнення росії. Члени НАТО вперше домовилися про те, що Україна приєднається до Альянсу, на Бухарестському саміті 2008 року.
Наближається черговий саміт НАТО. Глави держав, а також високопоставлені представники зовнішньополітичних і оборонних відомств зберуться у Вашингтоні, округ Колумбія, на початку липня. Цей саміт буде особливо символічним, оскільки він відзначатиме 75-ту річницю Альянсу і вперше за понад десятиліття його прийматимуть США. Хоча саміти часто мають перформативний характер, Альянс повинен скористатися цією можливістю, щоб чітко викласти детальний план підтримки перемоги України і подальшого вступу до НАТО, навіть якщо це займе роки.
Для забезпечення ширшої регіональної безпеки стратегія перемоги в Україні має враховувати інтереси її сусідів, зокрема колишньої радянської республіки Молдови. Для забезпечення регіональної стабільності адміністрація Байдена також повинна боротися не лише з росією, але й з режимом білорусі.
Будь-яка стратегія щодо України повинна розглядати Київ як частину більшого європейського безпекового порядку, що з'єднує Чорне море з Центральною та Східною Європою. Ця геополітична перспектива має узгоджувати програми, спрямовані на підтримку груп громадянського суспільства, які прагнуть реформ у білорусі, захист Молдови від зловмисного впливу під час прийняття її громадянами рішення про членство в ЄС, а також співпрацю з європейськими партнерами у створенні оптимальних гарантій безпеки для прифронтових держав. Якщо не врахувати регіональну перспективу, перемога в Україні може призвести до того, що Європа опиниться в глухому куті, оскільки москва продовжить свої маревні спроби відновити стару імперію.
"Нескінченні гроші утворюють сухожилля війни". Погіршення доступу росії до капіталу та обхід санкцій
Незважаючи на західні санкції, москва зберігає можливість заробляти валюту завдяки експорту нафти, що часто здійснюється за допомогою незареєстрованих суден-привидів і лазівок на сторонніх нафтопереробних заводах. У березні китайський імпорт російської нафти сягнув 2,55 млн барелів на день, що майже відповідає історичному максимуму 2,56 млн барелів на день у червні минулого року. росія витіснила Саудівську Аравію з позиції головного постачальника нафти до Китаю. На Індію припадає майже половина закупівель російської нафти за останній рік. Туреччина, член НАТО, також купує значні обсяги російської нафти.
США та союзники повинні знайти спосіб перекрити грошові потоки росії. Необхідно чинити тиск на Індію і Туреччину, зокрема, щоб вони припинили купувати російську нафту. Однак треба запропонувати альтернативи. Усі варіанти мають бути на столі, включно зі збільшенням експорту скрапленого природного газу. Фактично, єдиний спосіб, у який Вашингтон може переконати Україну припинити наносити удари по нафтопереробних об'єктах у глибині росії, – це показати Києву альтернативи для зменшення грошових потоків москви.
Трансатлантичне співтовариство має розробити кращі механізми для обмеження можливостей росії імпортувати критичні електронні компоненти, необхідні для розширення її арсеналу авторитаризму. Незважаючи на широкий спектр західних санкцій, москва все ще може імпортувати електронні прекурсори, необхідні для поповнення своїх ракетних запасів.
США і союзники повинні знайти спосіб зупинити потік електроніки на додаток до створення бар'єрів для майбутніх поставок. Ці зусилля вимагатимуть координації зусиль розвідки та правоохоронних органів для виявлення підставних компаній, які використовуються для сприяння російському імпорту, а також для створення карти світу криптовалютних бірж, що використовуються для фінансування незаконної діяльності. Також необхідно розглянути нове законодавство, яке вимагає від компаній краще відстежувати свої продажі, зокрема на вторинних ринках. Незважаючи на нещодавню поїздку держсекретаря США Ентоні Блінкена, присоромлення Китаю буде недостатньо для того, щоб зупинити потік прекурсорів зброї, що підживлює московську військову машину.
Боротьба зі стійкістю російської дезінформації. З прихованими і відкритими інформкампаніями
Старі уявлення про активні заходи та рефлексивний контроль живуть у путінській росії і є основою політичної війни з використанням кібертехнологій. Ці зусилля продовжуються з новими кампаніями на кшталт "Майдан-3", покликаними підірвати довіру до України та її західних прихильників. Оперативники кремля також намагалися використовувати більш продумані фейки, щоб посилити військово-цивільну напруженість у Києві.
На глобальному рівні росія використовує кіберпростір для ведення того, що дослідники Атлантичної ради називають наративною війною, покликаною підірвати довіру до України у світі. На відміну від традиційних кібервторгнень, її метою є або створення хаосу, або формування ставлення громадськості до конфлікту за допомогою комп'ютерної пропаганди. Ця кампанія особливо помітна за межами Європи, де кремль прагне обмежити глобальну підтримку України.
Ще більш тривожними є повідомлення про те, що росія все частіше націлюється на американську громадськість. У квітні 2024 року компанія Microsoft заявила, що задокументувала нову російську кампанію впливу в інтернеті. Значна частина цього контенту зосереджена не лише на питаннях, що викликають розбіжності у США, але й на Україні. За даними Microsoft, "повідомлення щодо України – через традиційні ЗМІ та соціальні мережі – набрали обертів за останні два місяці завдяки поєднанню прихованих і відкритих кампаній від щонайменше 70 пов'язаних з росією груп, які ми відстежуємо".
На додаток до цих кампаній, путінські агенти відроджують радянські методи підкупу, компрометації та використання обраних посадових осіб у всьому світі. Цьогоріч у березні широкомасштабна кампанія російського впливу розгорнулася після того, як чеський уряд наклав санкції на новинний сайт "Голос Європи", звинувативши його в тому, що він є частиною проросійської пропагандистської мережі. У Бельгії російські оперативники платили членам Європарламенту за просування проросійських наративів та антиукраїнських настроїв. Прихована кампанія впливу спрямовувала гроші політикам з Німеччини, Франції, Бельгії, Нідерландів та Угорщини, часто через криптовалютні біржі, з метою вплинути на вибори до Європарламенту та зменшити підтримку України.
Будь-яка стратегія США для перемоги в Україні має враховувати легкість, з якою росія проводить приховані кампанії впливу та інформаційні операції з використанням кібертехнологій для спотворення дискурсу у вільних суспільствах. Пріоритетом має стати припинення поширення москвою брехні та підкупу виборних посадових осіб. Запобігання ерозії довіри до демократії має стати центральним стовпом великої стратегії США.
Переосмислення арсеналу демократії. Перейти від мислення "запасів" до "потоків"
Американська стратегія повинна також включати переосмислення того, як США створюють зброю та підтримують своїх партнерів і союзників. Хоча зусилля глобальної мережі демократичних країн, спрямовані на озброєння України, заслуговують на схвалення, вони не можуть бути довготривалими, якщо ці країни не вирішать проблему жахливого стану своїх оборонних промислових баз. росія виявилася більш здатною мобілізувати ресурси, ніж найбільші економіки світу. За оцінками розвідки НАТО, росія виробляє три мільйони боєприпасів на рік – втричі більше артилерійських снарядів, ніж виробляють США та ЄС для відправки в Україну.
Щоб усунути цю диспропорцію, Сполучені Штати повинні спершу перейти від мислення "запасів" до мислення "потоків". До цього часу основна увага приділялась запасам: їх розташуванню і впливу поставок певних видів озброєнь на більш широкі запаси. Але таке мислення залишає поза увагою важливість підтримки іноземних партнерів з точки зору потоків ключових компонентів через ланцюг постачання на поле бою. Бачити проблему з точки зору потоків означає не просто дивитися на запаси, а запитувати, як прискорити виробництво.
Це також означає бачити мережі, а не держави. США не можуть виробляти достатньо зброї для України, зберігаючи при цьому свою здатність реагувати на інші непередбачувані ситуації, але Європа та США разом можуть це зробити. Тому зусилля Сполучених Штатів мають бути спрямовані на укладення угод про спільне виробництво і прискорення координації, яка вже відбувається в рамках коаліційної системи. Це означає не лише заміну озброєнь, що постачаються в Україну, але й зміну нормативно-правової бази – від екологічної політики до інвестиційних обмежень, яка обмежує здатність США створювати зброю разом з демократичними партнерами і союзниками за кордоном. Через Українську оборонну контактну групу Захід створив міжнародні коаліції для постачання зброї. Тепер він повинен змінити спосіб її виробництва.
Збільшення потоку озброєнь в Україну вимагатиме нового акценту на креативності та адаптації. Наприклад, існують альтернативи виробництву традиційних артилерійських снарядів, які можуть зробити будь-яке ливарне підприємство здатним допомогти вирішити проблему дефіциту 155-мм снарядів. Те ж саме стосується адитивного виробництва, яке можна використовувати для виготовлення різноманітного обладнання ближче до лінії фронту. Допомога США має стимулювати більше програм на кшталт FrankenSAM, яка допомогла Україні поєднати застарілі радянські радари і пускові установки з ракетами класу "земля-повітря" НАТО.
Україна продемонструвала, що майбутнє війни полягає у використанні різних класів мережевих безпілотних систем для виведення супротивника з рівноваги. Поширення цих систем змінило поле бою. В останніх боях в Україні на східному фронті близько 90 відсотків поранених припадає на дрони з видом від першої особи (FPV) і боєприпаси, скинуті з дронів. Варто зазначити, що два роки тому цих дронів не існувало, що свідчить про вражаючу швидкість адаптації до бойових умов.
США можуть підтримати цю висхідну військову революцію, знизивши витрати на постачання компонентів в Україну і підтримавши глибшу оборонну інтеграцію, щоб уникнути дублювання ресурсів і програм, які можуть стати жертвою корупції. Значна частина бойової мережі, що використовується для підтримки нової війни, базується на комерційному готовому обладнанні та програмному забезпеченні, яке творчо збирають українці. Прискорення цього процесу означає подолання обмежень Міжнародних правил торгівлі зброєю (ITAR) і наповнення України комплектуючими, необхідними для продовження виробництва безпілотників і бойових мереж, які їх підтримують. Ці зусилля можуть включати нові способи прискорення нетрадиційних і нових оборонних розробок у США та використання України як бойової лабораторії для таких програм, як-от Ініціатива "Реплікатор".
Підтримка економіки України та зміцнення демократії. Зараз із цим проблеми
Зі 175 мільярдів доларів, виділених на підтримку оборони України, більше половини призначено на військову допомогу. Відносно невелика частина, майже 31 мільярд доларів, пішла на надання прямої бюджетної підтримки (ПБП) українському уряду, щоб забезпечити виконання ним основних соціальних зобов'язань. Така допомога є критично важливою, оскільки Україна наразі витрачає майже 60 відсотків своїх доходів, включно з іноземною допомогою, на оборону. Для порівняння, США витратили 12% доходів на оборону у 2022 фінансовому році. Надання військової підтримки Україні не принесе користі, якщо Сполучені Штати стоятимуть осторонь і дозволять українській економіці та державній інфраструктурі зруйнуватися. Однак законодавці висловили застереження щодо економічної допомоги, про що свідчать 154 члени Палати представників, які проголосували за поправку про вилучення всієї невійськової допомоги Україні з останнього додаткового пакету.
Стратегія адміністрації Байдена має бути спрямована на те, як використати обмежені ресурси для підтримки подальшого функціонування української економіки. За цих обставин економіка розвивається напрочуд добре. МВФ прогнозує зростання валового внутрішнього продукту України на 3,2% у 2024 році. Для підтримки податкової бази, необхідної для фінансування активної війни, сильна економіка має вирішальне значення. Здатність експортувати товари на міжнародний ринок, боротьба з корупцією та залучення іноземних інвестицій є ключовими для забезпечення подальшого економічного зростання.
Успіхи України в Чорному морі були надважливими в цьому відношенні. Хоча експорт українського зерна через Чорне море ще не досягнув рівня, який був до повномасштабного російського вторгнення, прогрес є. Цьогоріч у березні за кордон було відправлено 5,2 мільйона тонн зерна та кукурудзи порівняно із середнім показником 6,5 мільйона тонн на місяць до лютого 2022 року. Забезпечення здатності України експортувати товари є ключовою сферою, в якій безпекові та економічні цілі нерозривно пов'язані. З п'яти основних чорноморських портів, які працювали до повномасштабного вторгнення, лише три продовжують функціонувати, і вони зазнали атак. Посилена протиповітряна оборона захистить не лише цивільне населення України, а і його засоби до існування.
Збільшення іноземних інвестицій в Україну не лише допоможе економіці у воєнний час, але й забезпечить швидке відновлення та реконструкцію після завершення війни. Наразі отримання військового страхування залишається головною перешкодою для американських компаній, які прагнуть вийти на український ринок. З огляду на ризики, фінансування залишається мізерним для тих, хто прагне вести бізнес в Україні. Пропозиції щодо подолання цих викликів включають більш детальне картування ризиків країни Державним департаментом та створення підтримуваного урядом США пулу ризиків для бізнесу, що використовує відсотки від заморожених російських активів. У стратегічному документі адміністрації мають бути викладені кроки для збільшення американських інвестицій.
Американська стратегія має бути спрямована на подолання часто згадуваних перешкод для збільшення приватних інвестицій: верховенства права, корупції та політичної нестабільності. Ці сектори є ключовими не лише для економічного процвітання, але й для консолідації демократії в Україні. Незважаючи на війну, Україна робить значні успіхи в цих сферах, підкріплені прагненням забезпечити довгострокову економічну безпеку шляхом вступу до Європейського Союзу.
Висновок. Україна потребує політичного лідерства та мужності від США
Потреба в американській стратегії дуже нагальна, оскільки українці готуються до російського наступу цього літа. Загроза, яку деспотичний режим путіна становить для Заходу, вже викристалізувалася в низці нещодавніх арештів російських агентів, які планували насильницькі диверсії по всій Західній Європі. Реальність така, що Україна потребуватиме подальшої фінансової підтримки, окрім останнього траншу, для продовження оборонних та відновлювальних заходів.
Стратегія має бути відвертою в цій оцінці, водночас даючи зрозуміти, що альтернатива – відправка американських військ до Європи, якщо росію не зупинити в Україні, буде набагато дорожчою в плані крові і матеріальних цінностей. Спікер Палати представників Майк Джонсон, який колись був скептиком щодо України, заявив: "Чесно кажучи, я б краще відправив до України кулі, ніж американських хлопців".
Хоча адміністрація Байдена і відповідальна за стратегію, це завдання адміністрація і Конгрес повинні вирішувати спільно. У дні і тижні, що передували останньому голосуванню щодо допомоги Україні, пов'язані з росією ЗМІ та онлайн-акаунти намагалися посилити наративи про кризу на південному кордоні США. У такий спосіб вони намагалися підкріпити аргумент про те, що Сполучені Штати не повинні витрачати гроші на захист кордонів України, а зосередити ресурси на своїх власних кордонах.
Ці наративи виявилися важливими. Голова Постійного комітету Палати представників з питань розвідки Майк Тернер заявив: "Ми бачимо, що саме з росії надходять антиукраїнські та проросійські повідомлення, деякі з яких ми навіть чуємо, як вони виголошуються в залі засідань Палати представників". Голова Комітету у закордонних справах Палати представників Майкл Маккол зазначив, що російська пропаганда "інфікувала значну частину електорату моєї партії". Громадськість США залишається розділеною щодо допомоги Україні.
Адміністрація, безсумнівно, потребує стратегії, яка б пояснювала, чому підтримка України відповідає інтересам національної безпеки Сполучених Штатів. Після російського вторгнення 24 лютого 2022 року президент Байден не звертався до нації щодо важливості України до жовтня 2023-го. Однак члени Конгресу теж несуть цю відповідальність, оскільки вони ближчі до своїх виборців і краще можуть пояснити, чому Україна мусить бути важливою для американців, які живуть у Лімі, штат Огайо, або Форт-Ворті, штат Техас.
Україна потребує більше, аніж фінансової та військової допомоги США. Вона потребує політичного лідерства та мужності. Якщо Україна хоче перемогти у війні з росією, останній пакет допомоги не може бути останнім, який ухвалить Конгрес.
Про авторів:
Бенджамін Дженсен – старший науковий співробітник Лабораторії майбутнього Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, професор Школи передових методів ведення бойових дій Університету морської піхоти.
Елізабет Хоффман – директорка з питань конгресу та уряду і наукова співробітниця CSIS.
Джерело: CSIS
