Як відзначає у своїй колонці Андреас Клут, якщо американська розвідка має рацію і Китай дійсно збирається надати зброю росії в її геноцидній війні проти України, то світ може вступити у нову еру в міжнародних відносинах. Чи буде вона більш небезпечна, потрібно ще з’ясувати, вважає дописувач Bloomberg.
На думку колумніста, військова підтримка Китаю росії остаточно перетворить російсько-українську війну на опосередковану війну між двома ворожими блоками. З одного боку США, Європейський Союз і геополітичний "Захід" – від Канади до Японії та Австралії – постачатимуть Києву зброю. Китай, Іран, Північна Корея, білорусь і ще кілька негідників, яких автор пропонує назвати "Схід", – допомагали б москві.
Тим часом, як відзначає автор, більшість інших країн – від Індії до Бразилії та більшої частини Африки – балансуватимуть між цими таборами. Сьогодні ми називаємо їх "Глобальним Півднем", а у минулому – "Рухом неприєднання" (на чолі з Індією та колишньою Югославією), або ж просто "Третім світом". Терміном, який лише згодом став означати "бідні країни".
Андреас Клют вважає, що світовий порядок, який, здається, постає з-під українських уламків, дуже схожий на той, що існував у часи Холодної війни. Демократичний і капіталістичний Перший світ знову зіткнеться з автократичним (і невиразно клепто-капіталістичним чи посткомуністичним) Другим, а Третій знову почуватиметься обділеним, проігнорованим, ображеним і непокірним.
У міжнародних відносинах, пише колумніст, для таких конфігурацій є вигадливі багатозначні слова. "Порядок" Холодної війни був біполярним. Це просто вказувало на подвійні центри геополітичної сили – у Вашингтоні та москві. Розпад Радянського Союзу в 1991 році, здавалося, поклав край біполярності та запровадив нову однополярну еру або "момент", залежно від того, хто як оцінює її тривалість. США, як єдина наддержава, що залишилася, фактично виконувала роль глобального поліцейського. Інший вигадливий термін для цієї ролі – "гегемон". Залежно від того, в якій точці світу ви перебуваєте, вважає автор, це була чудова новина або найгірша.
У той же час, вважає автор, в останнє десятиліття світ перейшов в нову еру багатополярності, яку Жозеп Боррель, керівник зовнішньополітичного відомства ЄС, називає "складною багатополярністю". На його думку, головними акторами цієї системи є Сполучені Штати, Китай і Європейський Союз, а інші середні держави, в тому числі росія, Туреччина та Індія, з'являються в епізодичних ролях.
Як зазначає автор, дослідники міжнародних відносин завжди сперечалися про те, який із цих трьох системних укладів є найбільш сприятливим для стабільності. Однополярні попередники включають Римську імперію або китайські династії Тан чи Мінь. Одна з проблем такої системи, пише Клют, полягає в тому, що з часом наддержава сприймає свою гегемонію не стільки як привілей, скільки як тягар, оскільки їй часто доводиться ставити інтереси системи вище за свої власні. Інша проблема полягає в тому, що всі інші держави будуть піддаватися спокусі або "їздити верхи" на великому хлопцеві, чи об'єднуватися проти нього.
Біполярність, нагадує колумніст, також має історичні прецеденти: від Спарти та Афін у V столітті до нашої ери до Британії та Франції у XVIII столітті і, звичайно, США та Радянського Союзу у XX столітті. Але біполярність може також спростити теорію ігор між двома наддержавами і привести до стабільності, як, наприклад, "Взаємне гарантоване знищення" (відповідно скорочено MAD), яке врятувало нас від ядерного знищення під час Холодної війни.
Прикладами багатополярності є Європа в XVII столітті, або в XIX після наполеонівських війн, чи у XX після Першої світової війни. Її прихильниками є вчені класичної "реалістичної" традиції, які вважають, що стабільність виникає через зміну балансу сил між багатьма гравцями. Але й багатополярні системи з часом руйнуються. Система XVII століття пройшла випробування Тридцятилітньою війною, в результаті якої загинув приблизно кожен третій житель Центральної Європи. Кульмінацією міжвоєнного порядку XX століття, яким він був, стали Муссоліні, Франко, Гітлер і Сталін.
Отже, вважає Андреас Клут, ще одна Холодна війна, за умови, що вона залишиться холодною, не обов'язково означатиме кінець світу лише через те, що він є біполярним. Але вона вимагатиме нових підходів. Одна з відмінностей полягає в тому, що змінився склад дійових осіб. США і НАТО все ще залишаються головними дійовими особами з одного боку. Але якщо під час Холодної війни головним антагоністом була москва, а Пекін – її примхливим дублером, то зараз ці ролі помінялися.
Автор називає сьогоднішню росію на чолі з путіним "агентом хаосу", що загрожує системі в цілому, але в довгостроковій перспективі не може скласти конкуренцію ні США, ні Заходу. Виплескуючи свою лють у двогодинній промові цього тижня, переконує Клут, путін більше скидався на божевільного диктатора, ніж на потенційного співгегемона.
Китай на чолі з президентом Сі Цзіньпіном – це аверс. Це єдина держава, на думку колумніста, яка може кинути виклик США за верховенство, але також все більше зацікавлена у збереженні системи як такої. Автор радить ставитися з обережністю до натяків глави МЗС Китаю Ван Ї про те, що Пекін намагатиметься стати посередником у досягненні миру в Україні шляхом переговорів, але не відкидати їх безпідставно.
Як би ми не називали нашу епоху, пише Андреас Клут, мульти- чи біполярною, вона навряд чи буде приємною. Мислення в категоріях "сфер впливу" знову в моді на шкоду меншим країнам, які опиняються пішаками на чужих ігрових дошках. Мультилатералізм або регульована співпраця між усіма або більшістю гравців, на думку автора, буде ставати все більш примарною, навіть якщо зміна клімату зробить її необхідною. І лише науковці називатимуть все це "порядком".
Про автора: Андреас Клут – колумніст Bloomberg Opinion, який висвітлює європейську політику. Колишній головний редактор Handelsblatt Global та дописувач журналу Economist, він є автором книги "Ганнібал і я".
Джерело: Bloomberg
