Цього тижня увагу привернули дві основні проблеми: остання російська ракетна атака на українську інфраструктуру/енергетику та продовження битви за Бахмут українськими військами (у той час, коли багато хто стверджує, що вони мають бути відведені). За останні кілька тижнів я досить багато говорив про останню, тому почну з першої, перш ніж повернутися до Бахмута.
Повернення до атак на інфраструктуру. Замість видовища – провал кампанії
російська ракетна атака на українську інфраструктуру та енергетику 9 березня небезпідставно набула широкого висвітлення. За оцінками, це була одна із найбільших атак "за останні місяці", в якій використовувався цілий ряд технологій – від іранських безпілотників Shaheed до найсучасніших російських гіперзвукових ракет. Загалом українці підрахували, що сили рф в ході операції здійснили 81 пуск ракет різного базування, що більше, ніж під час двох останніх великих атак 16 лютого (32) і 10 лютого (71).
Більше того, під час березневої атаки було використано загалом шість російських гіперзвукових ракет "Кинджал", тоді як під час двох попередніх – лише одну. Швидкість "Кинджалів" у 10 разів перевищує швидкість звуку, що робить їхнє збиття українцями практично неможливим.
Атака стала певним шоком, оскільки раніше з'явилося деяке полегшення від того, що Україна пережила зиму, і дійсно, ситуація з енергопостачанням на більшій частині території країни покращувалася протягом попередніх тижнів. З'являлося все більше повідомлень про те, що перебої з електропостачанням стають менш відчутними, ніж взимку.
Ця атака у двох словах підсумовує більшу частину російської кампанії, і я б сказав, що вона є одночасно і провалом російського військового навчання, і провалом самої кампанії. Вона була задумана як видовищна, але виявила, що росія не має ані обладнання, ані здатності до планування для успішного її проведення (до речі, я обіцяю, що незабаром зроблю детальний огляд цієї кампанії як прикладу військового навчання). Причини недоліків/невдач, якщо коротко, такі:
Час. З 1 лютого відбулося лише три такі атаки. Це до смішного мало для того, щоб суттєво понівечити українську енергетику. Ефективні удари по інфраструктурних об'єктах потребують постійного повторення. Однієї атаки раз на кілька тижнів недостатньо, аби вивести їх з ладу на тривалий час. І уявіть собі: минуло всього декілька днів після ракетного обстрілу, а електропостачання вже майже відновлено.
Відсутність російського планування або обладнання. Ці атаки свідчать про те, що або російське планування перебуває в найгіршому стані (у них достатньо засобів для ведення кампанії, але вони не можуть організувати атаки частіше, ніж раз на два тижні), або їм бракує цих засобів, аби здійснювати атаки частіше. Строкатий набір озброєння, яке вони використовують, включно з перепрофільованими зенітними ракетами, як-от С-300, робить останній варіант найбільш вірогідним. росія розпочала цю кампанію, не маючи обладнання для її проведення, але замість того, щоб визнати реальність своєї ситуації, вона продовжує ці спорадичні, нескоординовані ракетні істерики, використовуючи ті запаси, які має, і те найсучасніше обладнання, яке їй доступне, з дедалі меншим результатом. Типовим прикладом цього є застосування "Кинджалів" минулого тижня – тепер вони їх використовують? Через 4-5 місяців після початку кампанії, коли українці пристосувалися, вони нарешті кидають у бій свій найефективніший комплект. А зараз, через три дні, вони не продовжують? Недоліки очевидні.
Українська адаптація. Ця російська ракетна кампанія здається майже ідеально спланованою, щоб допомогти Україні вчитися і пристосовуватися. Здійснюючи масовану атаку на українську енергетику, а потім не реагуючи на неї тижнями, росіяни не тільки не сильно навантажують енергосистему, але й дають українцям час навчитися ремонтувати і захищати свої системи до того, як вороги повернуться. І вгадайте що? Українці навчилися. Тепер вони мають чіткі протоколи про те, як готуватися до таких атак і реагувати на них, і здатні відносно швидко відновити електропостачання для більшості населення. У той же час, росіяни надали поштовх прихильникам України надіслати багато нових сучасних зенітних систем, а також надати Києву додаткові системи виробництва електроенергії.
Я не можу заглиблюватися в це питання більш детально у цьому оновленні, але остання атака є ознакою російського стратегічного і військового провалу.
Бахмут. Виснажлива війна
Я багато писав про битву за Бахмут протягом останніх тижнів, і ситуація та дебати в основному не змінилися. Український уряд вирішив залишитися в місті і продовжити боротьбу проти росіян, які, схоже, одержимі ідеєю його захоплення. Цього тижня я написав більш детальний блог про те, що, на мою думку, є українською стратегією.
Цікаво було побачити, що за останні два дні український уряд фактично заявив, що це і є їхня стратегія.
Я б сказав, що ця стратегія відповідає інтелектуальним рамкам, в яких український уряд веде війну. В основному вони намагаються максимально виснажити російські війська. Це потрібно для того, аби коли Україна спробує звільнити території, противникам не вистачило бойової потужності, логістики і морального духу, щоб їх стримати. Оскільки українці готуються до найбільшого і найскладнішого наступу цієї весни/літа, який вони коли-небудь намагалися здійснити, їхня потреба виснажити росіян заздалегідь є ще більш екстремальною. І останнє, чого вони хочуть, як я намагався підкреслити в підзаголовку "виснажлива війна", це щоб росіяни взяли Бахмут, оголосили про перемогу, а потім відвели свої війська на підготовлені оборонні позиції, щоб відпочити і поповнити запаси перед українським наступом.
Звісно, ця стратегія також є невблаганною для українців, яким довелося стільки витерпіти. Спостерігати за постійними боями навколо Бахмута, бачити, з якою кривавою жорстокістю росіяни поводяться з твоїми співвітчизниками, має бути величезним психологічним тягарем. Цього тижня також відбулася низка подій, які підкреслили ці втрати. По-перше, це військовий злочин – страта українського солдата, яку росіяни зняли на відео, а потім виклали в мережу.
Через кілька днів відбувся похорон одного з найвідоміших українських солдатів на псевдо "Да Вінчі", на якому було присутнє національне керівництво і сталися ці надзвичайні сцени, серед яких і колінопреклоніння генерала Залужного.
"Да Вінчі" загинув у жахливих боях навколо Бахмута, і це вже саме по собі, здається, свідчить про характер цієї боротьби. Не дивно, що почали висловлюватися певні сумніви щодо того, що намагається зробити український уряд.
Такі настрої цілком зрозумілі, і було б дивно, якби їх не було. Однак, все, що я можу сказати, це те, що продовжуючи боротьбу за Бахмут, український уряд залишається послідовним у своїх методах ведення війни. Це виснажливо і часом призводить до моментів, які ми спостерігали минулого тижня. Важливість цього, однак, стане зрозумілою лише тоді, коли Україна перейде в наступ. Чим більше росія ослаблена зараз, тим більше шансів, що цей наступ буде вирішальним. Українці платять чималу ціну за те, щоб це сталося.
