Коротке оновлення, яке не було заплановане спочатку, і зосереджене на кількох гарячих точках на полях боїв в Україні.
Куп'янськ-Сватове... У той день, коли я писав свій останній "апдейт", з'явилася новина про потужний російський наступ на Куп'янськ. Знадобився деякий час, щоб з'ясувати, що саме відбувається: зрештою, виявилося, що після серії авіаударів (частково з УМПК, частково в стилі "насипай і молись") та масованого артилерійського обстрілу Куп'янська, росіяни атакували з півночі, вздовж залізничного валу з боку Синьківки, а потім по частково зруйнованому мосту через річку Гнилушку, і зуміли фактично вийти на північний бік міста. Про те, як далеко вони зайшли, свідчить знищення цього бронетранспортера МТЛБ, фактично всередині Куп'янська (з ПТРК).
Це був справжній подвиг: не лише прорвати українську лінію фронту, але й заїхати щонайменше на 5 км вглиб української оборони...
Наскільки нам відомо, саме 116-та мехбригада ЗСУ контратакувала першою, і, схоже, їй вдалося розбити російську штурмову групу, яка увійшла в місто вчора ввечері. Однак, за повідомленнями, ситуація "залишається гарячою": російські авіаудари і артилерійський вогонь надзвичайно інтенсивні, а додаткові російські штурмові групи просунулися вздовж залізничного валу вдень і ввечері. Схоже, що вони забезпечили собі широкий плацдарм на південь від Гнилиці (не можу повторювати це досить часто: зверніть увагу на "росіяни і плацдарми"), а потім закріпилися на схід і захід від залізничного валу, аж до колишньої рибної ферми на північ від Куп'янська.
Останній складається з комплексу валів, що оточують близько трьох десятків ставків. Звісно, ґрунт всередині цих ставків "переважно сухий, але фактично болотистий". Однак, саме ферми забезпечують надійний захист російським військам. Це схоже на те, що вони побудували складний комплекс окопів (і, безумовно, збираються розширювати отриману "систему укріплень" найближчими днями).
Це нагадує мені схожу ситуацію або принаймні схожу місцевість – на півострові Фав на півдні Іраку в лютому 1986 року: вночі і під проливним дощем іранці перетнули Шатт аль-Араб, а потім захопили "соляну ферму" на північ від аль-Фав. Вона також складалася із системи валів, дамб і ставків. Коротше кажучи, іракці не змогли вибити їх звідти протягом наступних двох років, незважаючи на майже повну перевагу в повітрі, втрату переваги в артилерії і втрату майже десятка бригад у військах під час контратак. Іранський напад, а потім багатомісячні іракські контратаки майже зламали хребет іракській армії... Що врешті-решт "спрацювало", так це масоване застосування хімічної зброї у квітні 1988 року... А оскільки українці її не застосовують, і їм не вистачає артилерійських снарядів... ну, я впевнений, що решту ви можете зрозуміти.
Як таке могло статися? Є кілька чинників. Перший – це "залізничні вали". Як і в Очеретиному у квітні, так і протягом тижнів і місяців після цього (весь час, поки вони наближалися до Покровська), росіянам вдавалося прориватися, просуваючись вздовж залізничного валу. Залізничні насипи складаються зі спресованого ґрунту та гравію, і тому їх дуже важко замінувати. Як і в районі Очеретиного, ЗСУ, очевидно, не мінували і не встановлювали загородження вздовж цього валу, а також не подбали про те, щоб підірвати вал у кількох місцях, аби зробити його непрохідним для автотранспорту. А далі росіяни тижнями (за потреби й місяцями) ведуть розвідку БПЛА, зондування спецназом, поки не дізнаються, де українські позиції, які охороняють цей "шлях", де мінні поля, де чіткі лінії проходу через мінні поля: проникають вночі, пересилюють охорону і пробиваються.
Загалом: шкода, що я мав рацію ще в березні. росіяни знають, що якщо вони хочуть отримати Лиман і Слов'янськ, вони повинні спочатку повернути Куйбишеве. Звісно, вони не можуть реалізувати всі свої плани (наприклад, вісь "Часів Яр" цьогоріч не спрацювала), але, і як би не були некомпетентні та безідейні "тупоголові командири" в москві, у них завжди є генеральний план і контрольний список. Завжди можна розраховувати на те, що вони будуть сумлінно слідувати їм, "пункт за пунктом".
Покровськ-Курахове... Ця операція також "розвивається за (російським) планом": по суті, група "Центр" всрф утримує 46-ту повітряно-десантну в Кураховому, намагаючись обійти її з глибокого флангу разом із 33-ю мехбригадою і 79-ю аеромобільною – через Сонцівку на півночі і, за останніми даними, через Трудовське та Успенівку на півдні.
Без сумніву, всі три українські бригади воюють фантастично (і фанатично). І контратака 59-ї мотопіхотної на Сонцівку була напівуспішною: бригаді вдалося зупинити наступ росіян на північній стороні цього села. Однак, як видно з того, що росіяни зайняли Вознесенку і Новоселидівку, а також увійшли вчора у Берецьке, що на північ від Курахового, і продовжують наступати на Дальнє, що на південь від Курахового, це очевидно. Тим більше, що якийсь ідіот із ЗСУ віддав наказ замінувати Курахівську дамбу, що своєю чергою осушило озеро Вовчої, відкривши широку прогалину в лініях 46-ї повітряно-десатної бригади (інакше кажучи: так, той, хто досі наполягає на тому, що "росіяни підірвали Курахівську дамбу", просто невіглас... принаймні, прикриваючи чергову помилку в лавах українського командування).
Звісно, багато інших російських досягнень стали можливими завдяки потужним авіаударам, великій кількості БПЛА і масованим артилерійським обстрілам, які, і в цьому немає жодних сумнівів, принаймні у випадку цього бою – завдають втрат ЗСУ. Ось один із прикладів – M109 33-ї механізованої, підбитий "Ланцетом":
Цей Leo2 також був підбитий і покинутий, але принаймні на відстані близько 1000 м за лінією фронту: це дає надію, що 33-тя зможе повернути його цілим і неушкодженим для ремонту.
Менше пощастило цьому Т-72М 79-ї аеромобільної: він був підбитий і покинутий, а потім підпалений під час прикриття відходу підрозділів цієї бригади з району Романівка-Єлизаветівка.
Ба більше, зараз доля більшої частини 79-ї бригади залежить від того, що я називаю "113-ю бригадою тероборони", а насправді це 6-7 розрізнених і виснажених батальйонів з абсолютно різних бригад, кинутих Сирським (занадто пізно) на латання південного сектора фронту після того, як росіяни захопили зруйнований Вугледар.
Редаговано: забув звернути вашу увагу на підрозділи всрф, які штурмують район Курахового з півдня. Наприклад: 5-та (гвардійська) танкова бригада. Звісно, не особливо відома частина, а потім одна з багатьох, яку довелося повністю переформувати після битви під Ізюмом у березні 2022 року. Однак з того часу це одна з "найбільш тверезо/розумно керованих" російських частин у цій війні. 36-та мотострілецька бригада також є "пристойним" підрозділом: це не "піхота-камікадзе" з безглуздими командирами, як у 155-й та 810-й бригадах морської піхоти. Вони дуже добре спрацювалися під час фінального штурму Вугледара.
До речі, на південний захід від Курахового росіяни також наступають на широкому фронті в районі Великої Новосілки. Кажуть, що цей район захищає більша частина 128-ї гірсько-штурмової бригади (за винятком її єдиного мотострілецького батальйону, майже знищеного під Шахтарським наприкінці жовтня): це, а також велика кількість мінних полів, що залишилися від кампаній 2023 року, робить "принаймні ймовірним", що фронт ЗСУ в цьому районі може встояти.
