Протягом останніх трьох років я брав активну участь у різних кампаніях, які намагаються змусити росію платити, зокрема, за неспровоковане вторгнення в Україну, використавши для цього активи ЦБ рф на суму $330 млрд, заблокованих у західних юрисдикціях.
З моральної точки зору це виглядає цілком виправданим: росія, безумовно, є агресором (див. різні резолюції ООН), вона повинна заплатити за майже $1 трлн збитків, завданих Україні, і витрати на війну, які зараз становлять близько $350 млрд з урахуванням фінансової підтримки Заходу, наданої Україні для оборони.
З політичної точки зору це також виглядає як легка перемога, принаймні для західних політиків. Чому платники податків на Заході повинні платити за оборону України, коли гроші російських платників податків лежать без діла на рахунках у західних банках? Дійсно, коли ви сідаєте за стіл переговорів із західними політиками, і робите цю пропозицію, це буквально момент осяяння. Потім вони йдуть, підписують петиції, законопроєкти, лобіюють свої уряди, але нічого не відбувається.
Наші західні уряди нічого не роблять. Це ефект "Так, міністре". Британці старшого віку, можливо, пам'ятають успішний ситком BBC 1970-х років "Так, міністре", який розповідає про кар'єру перспективного міністра від торі, як його ентузіазм щодо різних, здавалося б, логічних і очевидних політичних ініціатив зводиться нанівець хитромудрим державним службовцем (сером Хамфрі – iPress), який, по суті, ухвалює всі рішення в його відомстві. Міністр стає прем'єром, але його куратор-держслужбовець все одно продовжує керувати країною.
Тож саме це по суті і відбувається із знерухомленими російськими активами: група надзвичайно консервативних держслужбовців, особливо в західних казначействах і Центробанках (зокрема, ЄЦБ), вигадують всілякі виправдання, аби не заморозити, вилучити й спрямувати $330 млрд російських активів на оборону України. Вони ненавидять робити щось трохи нестандартне або виходити за межі своєї зони комфорту. Вони вигадали безліч відмовок, чому не повинні цього робити: немає правових підстав (є – контрзаходи) та економічні ризики арешту переважають над вигодами (а це просто неправда).
Для мене іронія полягає в тому, що коли міністрів і прем'єр-міністрів звільняють з посад, вони, здається, готові підтримати конфіскацію, хоча вони не могли переступити межу, коли були при владі. Зверніть увагу на нещодавню статтю Ріші Сунака в Economist, Воллі Адебайо у Foreign Affairs тощо. Девід Кемерон і Борис Джонсон також зараз підтримують цю ідею, але не перебувають при владі.
Повертаючись до економічних загроз/ризиків від арешту іммобілізованих активів ЦБ рф, я б сказав, що вони значно перебільшені.
Рішення про блокування активів ЦБ рф у 2022 році могло б стати чітким сигналом для інших авторитарних режимів, які мають активи в країнах G7, вивести їх із цих юрисдикцій. І все ж є мало доказів того, що ці режими відреагували б на це переміщенням своїх активів. Існують певні свідчення переміщення активів Китаю зі США до Європи, але вони залишилися в доларах США, а отже, все ще підпадають під американський регуляторний/санкційний нагляд і ризики. Іммобілізація вивела активи ЦБ рф з-під контролю росії, тому можна запитати, чи побачили б інші авторитарні режими велику різницю між іммобілізацією та повним вилученням. Гадаю, що ні. Захід чітко дав зрозуміти, що росія ніколи не отримає ці активи назад, якщо не виплатить репарації Україні. Насправді, якщо інші авторитарні режими не змогли вивести активи з юрисдикцій країн G7 за допомогою іммобілізації, то навряд чи вони зможуть зробити набагато більше, коли російські активи конфіскують.
Реальність така, що для $7 трлн світових валютних резервів, які зберігаються в країнах Перської затоки, Китаї та інших дружніх Заходу режимах, що не входять до G7, не існує безпечних альтернативних ліквідних світових ринків, куди можна було б реінвестувати ці кошти. Ці режими не довіряють один одному, щоб інвестувати у валюти і ринки один одного в достатньому обсязі. Для порівняння, валютні резерви Китаю у розмірі $3,5 трлн втричі перевищують ВВП Саудівської Аравії та еквівалентні сукупному ВВП Індії. Причиною того, що ці активи не були переведені після іммобілізації російських активів, є відсутність альтернатив, і це залишиться фактом, якщо ми навіть конфіскуємо активи ЦБ рф.
Франція натякнула, що Саудівська Аравія попередила про виведення своїх активів ($450 млрд валютних резервів, плюс, ймовірно, близько $1 трлн, включаючи Aramco і PIF) з юрисдикцій країн G7 у разі повного арешту активів ЦБ рф. Але це виглядає як порожня погроза, враховуючи ризики для Саудівської Аравії від такого кроку. Будь-який такий крок розглядатиметься країнами G7 як недружній, і вони цілком можуть відреагувати, позбавивши Саудівську Аравію підтримки у сфері безпеки. Чи справді Саудівська Аравія ризикуватиме власною безпекою заради росії?
Підвищення світових процентних ставок сповільнить глобальне зростання, чинитиме тиск на ціни на нафту, яка все ще залишається важливим джерелом бюджетного фінансування для Саудівської Аравії. Вона зіткнеться зі зростанням бюджетного дефіциту, вищою вартістю запозичень і, ймовірно, більш обмеженим доступом до ринків, тоді як MBS прагне фінансувати масштабну програму "Бачення 2030" для трансформації своєї країни.
Тому будь-який такий крок Саудівської Аравії чи навіть Китаю був би абсолютно контрпродуктивним і, найімовірніше, лише підірвав би статус резервної валют G7. Цього просто не станеться – альтернативи валютам G7 як резервним немає.
А як щодо загрози відплати з боку росії?
Реальність така, що це вже сталося, оскільки кремль змусив продати західні активи в росії за низькими цінами друзям режиму. У нещодавній статті Reuters наводилася цифра у $107 млрд таких втрат Заходу.
Але не забуваймо, що це були інвестиції приватного сектору, які не враховували давно зрозумілі геополітичні ризики, пов'язані з інвестуванням в авторитарний режим. Адміністрація Байдена давно сигналізувала (принаймні ще у 2021 році) про ризики вторгнення росії в Україну і попереджала про агресивну санкційну відповідь. Ці західні компанії могли б давно піти з росії, але вирішили поставити прибуток вище за совість, тож чому тепер їх мають рятувати західні платники податків, не ризикуючи заарештувати активи ЦБ рф? І чому інтереси національної безпеки Заходу, які мають полягати в арешті активів ЦБ рф, щоб обмежити ресурси, доступні росії для відновлення її військового потенціалу, мають бути підпорядковані егоїстичним інтересам західного приватного бізнесу?
Насправді, я б хотів би звернути увагу на протилежні факти – якими є ризики та витрати, пов'язані з нездатністю конфіскувати та використати знерухомлені активи рф для оборони України?
По-перше, таке невикористання ризикує зашкодити Україні в її обороні, а отже, в найменш поганому (але все одно жахливому) сценарії – продовжити війну, спричинити втрати невинних українських життів, а в набагато гіршому сценарії – призвести до поразки України. Уявіть собі результат останнього: це означатиме, що десятки мільйонів українців втечуть на Захід, що створить напругу в економічному, соціальному та політичному ядрі Європи, що ще більше посилить ультраправі популістські рухи в Європі. Це означатиме, що росія захопить величезний ВПК України, і з ним пануватиме проти Європи. Європі доведеться збільшити витрати на оборону, ймовірно, не лише з нинішніх 2% ВВП до 3% ВВП, але й до рівня 5%, який підтримувався за часів Холодної війни.
Це означатиме збільшення оборонних витрат Європи на €1 трлн на рік. Уявіть собі, про що йдеться: більший бюджетний дефіцит, вищі витрати на запозичення, вищі відсоткові ставки і нижчі темпи зростання. Все це завдасть нищівного удару по довірі до європейського проєкту і, як наслідок, по євро. Я б сказав, що не витрачати гроші з іммобілізованих резервів ЦБ рф на фінансування оборони України є більшим ризиком для статусу резервної валюти євро, ніж вилучення та розподіл цих активів.
По-друге, державні службовці в Європі, схоже, вважають, що витрачати гроші західних платників податків на підтримку України – це відносно дешевий підхід порівняно з арештом і розподілом знерухомлених активів росії. Неправильно, неправильно, неправильно. Реальність така, що апетит західних платників податків до фінансування України не є безмежним: ми витрачаємо приблизно $100 млрд на рік на захист України, але цього недостатньо. Україна відстає, і вона може програти. Політика використання коштів західних платників податків не спрацьовує/вже не спрацювала з точки зору якнайшвидшого завершення війни.
І хоча ми недофінансували Україну, витрачені суми все одно величезні, і це стало подарунком для Трампа, MAGA та інших ультраправих рухів у західних демократіях. Вони стверджують, чому західні платники податків повинні витрачати гроші на підтримку України, коли у них вдома є безліч конкуруючих пріоритетів. Вони мають рацію, коли ми думаємо, що жоден долар західних платників податків не був би витрачений, якби три роки тому наші політики мали достатньо сміливості заморозити та вилучити резерви російського Центрального банку і використати їх ще 2022 року для фінансування та забезпечення перемоги України.
Але де ми зараз?
Що ж, сер Хамфрі та його французькі, німецькі, італійські та, особливо, бельгійські колеги в західних бюрократичних структурах постали перед дилемою. Тривожні дзвіночки б'ють на сполох, оскільки наприкінці липня санкції ЄС, які забезпечують іммобілізацію російських активів, підлягають продовженню. І цілком можливо, що Угорщина заблокує їх продовження – для цього потрібне одностайне рішення, а не голосування кваліфікованою більшістю. Якщо Угорщині вдасться заблокувати продовження санкцій щодо іммобілізованих активів рф, це призведе до того, що росія отримає назад $330 млрд активів, які, без сумніву, будуть використані для подальшого відновлення своєї військової машини для використання проти Європи. Це також залишить країни G7 на гачку 50-мільярдного фонду ERA, погодженого для виплати майбутніх відсотків за мобілізованими активами росії.
Згідно з умовами ERA, втрата базового капіталу означатиме, що країни G7 повинні будуть погасити кредит. Тож з юрисдикцій G7 не лише витечуть активи ЦБ рф на суму $330 млрд, що саме по собі є ризиковою подією для резервних валют G7, але й країнам G7 доведеться виписати ще один чек на $50 млрд. І якщо вони цього не зроблять, Україна зіткнеться з дірою у $50 млрд у своєму фінансовому балансі на 2025-26 роки. Якщо Україна не зможе покрити цей дефіцит, їй бракуватиме коштів на закупівлю боєприпасів для оборони, але, ймовірно, вона також зазнає кризи платіжного балансу, що дестабілізує її макроекономіку і ще більше ускладнить ведення війни.
Можна сподіватися, що європейські політики підготували контрзаходи на кінець липня – достатньо важелів впливу на Орбана, з метою змусити його погодитися на продовження санкцій або заходів на рівні ЄС чи окремих країн, аби утримати активи російського ЦБ рф знерухомленими. Але все одно виникає питання, чому Європа так легко піддалася шантажу з боку Орбана і допустила катастрофу, пов'язану з можливим поверненням активів до росії. Виникає питання, чому ці активи досі не заарештовані й не передані Україні. Якби ми вже конфіскували ці активи, ми б зараз не стикалися з шантажем з боку Орбана або загрозою повернення активів до росії.
