RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Стратегічною метою Путіна є не Крим, а перетворення України на конфедерацію

Що пишуть про Україну світові медіа
Росія не зупиниться на анексії Криму. У цьому впевнені західні аналітики, які слідкують за подіями в Україні. Російському президентові байдужі осуд і санкції Заходу. У нього є своя мета і він впевнено до неї йде.
Стратегічною метою Путіна є не Крим, а перетворення України на конфедерацію Фото: theinsider.ua

Російський ревізіонізм

Іван Крастев, президент Центру ліберальних стратегій у Софії, у часописі Foreign Affairs, пояснює російську окупацію Криму бажанням Путіна кинути політичний, культурний та військовий виклик Заходу.

На думку Крастева, Росія вдалася до застосування військової сили тому, що хотіла заявити про зміну формату гри, а не тому, що в неї не було вже інших інструментів, якими вона могла б чинити тиск на Київ. Навпаки, цих інструментів було та є достатньо: Росія могла б чинити тиск, підвищуючи ціну на газ, вимагаючи виплатити їй борг тощо. Але Путін вирішив відкинути будь-яку обережність. Однією з причин його дій є гнів: він двічі зазнав поразки в Україні – у 2004 та 2014 році, обидва рази роблячи ставку на Віктора Януковича. Ескалація напруги у відносинах між Росією та Україною є, частково, спробою Путіна приховати помилки своєї політики щодо України.

Москва зараз прагне скинути новий режим у Києві, який, на її думку, складається з радикалів, що не протримаються при владі більше декількох тижнів. Якщо Путін чинитиме на нього тиск шляхом вторгнення і розпалювання страхів російськомовного населення на півдні та сході України, то, ймовірно, досягне свого. Його стратегічної метою є не анексія Криму, а розпалювання конституційної кризи, яка перетворить Україну на конфедерацію з дуже слабким центром. Східна частина конфедерації буде тісніше інтегрована з Росією, а західна буде ближчою до Польщі та ЄС. Путін, усвідомлюючи, що він втратив Київ, хоче позбавити його впливу. Більше того, що він знає, що це зійде йому з рук.


Фото: AFP

Крім того, нині Путін вже не хоче, щоб Росію сприймали як "європейську" державу. Тепер він вважає себе останньою надією на порядок і збереження традиційних цінностей у Росії. Путін переконаний, що лібералізм є заразним, і що західні звички та інституції становлять реальну загрозу для російського суспільства і російської держави. Мабуть, він воліє, щоб Росію сприймали як окрему цивілізацію, і тому є готовий пожертвувати економічними інтересами його країни, щоб досягти власних цілей. Путін відмовляється грати за правилами Заходу. Схоже, що він не боїться політичної ізоляції, а навпаки вітає її. Його не турбує перспектива закриття кордонів, він розраховує на неї.

У пастці Путіна

Лілія Шевцова, провідний науковий співробітник Московського Центру Карнегі, у статті в часописі The American Interest описує, як країни Заходу та Україна потрапили у ретельно розставлену Путіним пастку. І Захід, і Україна будуть змушені змиритися з окупацією Криму, оскільки неготові змусити Росію відступити. Принаймні зараз їх тривожить, чи не захопить Росія ще й південні та східні області України.

Як вважає Шевцова, окупація чи анексія Криму, а також поділ України не є самостійними цілями Кремля. Це лише засоби для досягнення більш амбітної мети. Інтервенція Кремля у Криму та його причетність у дестабілізації південно-східної України є наслідками реалізації доктрини Путіна, сформульованої у 2012-2013 рр. Однією з цілей цієї доктрини є пошуки способу відтворення традиціоналістської російської держави та режиму Путіна, пошуки способу відпоісти на нові внутрішні та зовнішні виклики.


Володимир Путін. Фото: kremlin.ru

Доктрина ґрунтується на трьох припущеннях:

1) Росія є "унікальною" цивілізацією та повинна стримувати аморальний Захід;

2) Росія може існувати лише як центр галактики, навколо якого обертаються держави-сателіти;

3) Росія є стовпом цивілізації, місією якої є захищати "традиційні цінності" у всьому світі.

Вторгнення у Крим та дестабілізація України є засобами досягнення Москвою не лише геополітичної мети (збереження впливу), але й цивілізаційної: знищення самої ідеї Майдану як альтернативи російській "Матриці" (системі особистої влади у Росії та підпорядкування особистості державі). З точки зору Кремля, Майдан є абсолютним злом, яке треба знищити назавжди і цілком, з максимальною жорстокістю. Тому дії Кремля в Україні – це випереджувальна стратегія, що має на меті відтворити систему особистої влади у Росії та запобігти будь-яким загрозам для неї.

З іншого боку, рішення Москви окупувати Крим свідчить про те, що Путін дійшов висновку: Захід готовий погодитися з доктриною Путіна або його можна переконати погодитися з нею.

Як вважає Шевцова, Заходу не можна сподіватися на те, що Росія задовольниться окупацією та анексією Криму. Цілком можливо, що у Кремлі вірять, що Захід готовий до повторення Мюнхенської угоди 1938 року та чергового Пакту Молотова-Ріббентропа. Усі розмови на Заході про санкції щодо Росії зміцнили переконаність Путіна у тому, що Захід насправді не наважиться заподіяти шкоди його режиму. Чимало російських держслужбовців, навчених загрозою застосування Закону Магнітського, вже знайшли способи захистити свої активи. Але ключові особи з оточення Путіна та олігархи навряд чи втратять свої активи у західних банках – принаймні не відразу.

Заманивши лідерів країн Заходу до своєї пастки, Путін закликає їх допомогти стабілізувати ситуацію в Україні разом з Росією. Запропонована ним федералізація та референдум щодо конституції повинні полегшити поглинання окремих українських областей.

Експерт сподівається, що політика Росії, її тактична перемога в Україні, неминуче призведе до стратегічної поразки. Йдеться не лише про економічні наслідки окупації Криму, а й про зміцнення української національної ідентичності навколо ідеї національно-визвольної боротьби.

Україна: не повторюйте старих помилок

Колишній міністр фінансів США Лоренс Саммерс у своєму блозі на веб-сайті Reuters застерігає США та Захід загалом від повторення своїх помилок минулого у відносинах з Україною. На його думку, ключовою є зовнішня підтримка успішних економічних та політичних реформ в Україні.

Саммерс згадує, що за останні 25 років вже було немало випадків усунення від влади нелегітимних або неадекватних урядів, після яких світове співтовариство намагалося допомогти провести економічні реформи та формування нових, більш демократичних та легітимних урядів – як у Східній Європі, так і в арабських країнах. У десятках випадків політики послуговувалися метафорою "План Маршалла", проте у жодному з них не вдалося досягти такого самого успіху.

На думку Саммерса, будь-яка успішна програма підтримки повинна врахувати п’ять уроків поразок світового співтовариства у минулому. Ігнорування цих уроків однозначно приведе до провалу в Україні.


Арсеній Яценюк, Барак Обама. Фото: yatsenyuk.org.ua

По-перше, важливими є негайні результати реформ. Нові уряди не зможуть довго протриматися при владі, якщо не принесуть результатів, які будуть відчутними для громадян. Умови надання допомогти повинні враховувати, як економічні, так і політичні реалії. Створення нових або зміцнення старих програм соціальної допомоги, а також підтримка створення нових підприємств, повинні розпочатися ще до ліквідації субсидій з бюджету.

По-друге, треба уникати завищених очікувань в отримувачів допомоги. Доволі часто донори оголошують про формування величезних пакетів допомоги, скидаючи в одну купу видатки на різноманітні проекти. Як наслідок, в отримувачів допомоги пізніше з’являється розчарування, оскільки вони усвідомлюють, що допомога прийде ще не скоро або що вона не задовольнить усі негайні потреби. Україні не треба обіцяти забагато, важливіше у найближчі місяці зібрати для неї більше, ніж обіцяли спочатку.

По-третє, треба бути реалістами у питанні державного боргу. Оскільки співвідношення її державного боргу до ВВП є відносно низьким у порівнянні з периферійними країнами єврозони, слід заохочувати її до повного обслуговування своїх боргових зобов’язань. В обережний спосіб можна спробувати реструктуризувати частину боргу, що належить приватним кредиторам, які протягом багатьох років отримують високу премію за ризик.

По-четверте, чесне управління ресурсами є настільки ж важливим, як і розважлива політика. Міжнародні фінансові інституції зосереджують, зазвичай, на встановленні умов, що стосуються якості державної політики. Втім, дуже часто розкрадання державних ресурсів є важливою причиною слабких макроекономічних показників. Світова спільнота у випадку з Україною повинна зробити усе можливе, щоб повернути вкрадене колишніми українськими урядовцями та прийняти процедури, що унеможливлять розкрадання коштів у майбутньому. Вигоди матимуть значне як економічне, так і політичне значення.

По-п’яте, країни Заходу повинні своєю політикою враховувати становище України і не погіршувати, а покращувати його. Наприклад, Конгрес повинен схвалити нарешті збільшення квоти США у МВФ, щоб полегшити кредитування України і зберегти вплив на надання допомоги іншим країнам. Економіка України так само зміцніє, якщо Конгрес США дасть дозвіл на експорт американського природного газу та нафти.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

17 03 2014 10:03
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ