Тепер поглянемо на війну в Україні, де на тлі пропозиції Мєдвєдєва про два варіанти для України: "бути з росією або зникнути взагалі" – ситуація не може припинити загострюватися.
Для початку, щодо "стратегічного" плану: цікаво читати зростаючу кількість повідомлень від українських офіцерів, які дивуються, чому Ізраїль бомбардує Сирію "тільки зараз", коли Асада було повалено. Очевидно, навіть до людей у ЗСУ поступово доходить, що Ізраїль або, краще сказати, Нетаньягу (який перебуває в розшуку МКС за злочини проти людяності) – ще один приятель путіна, а отже, Ізраїль – друг росії. Не друг України.
Я розглядаю це як позитивний розвиток подій. Тільки не впевнений, скільки часу може пройти, поки "там, нагорі", в Києві, зрозуміють те ж саме.
Повітряна/ракетна війна. Протягом останніх трьох тижнів росіяни тримали в напрузі як українські Військово-повітряні сили, так і Сили протиповітряної оборони (ПС ЗСУ; я скорочую це до ППО) "підозрілими роботами", які, як вважається, пов'язані з розгортанням (ще більшої кількості) балістичних ракет середньої дальності (БРСД) "Орєшнік". Це трохи важко пояснити, але я спробую.
Як згадувалося ще в листопаді, ця "експериментальна БРСД "Орєшнік" не є серійною. Принаймні поки що. У кращому випадку, у росіян є кілька "прототипів, що залишилися з початку 2010-х років", і навіть тоді: вони повинні зібрати їх докупи, щоб мати "робочий" зразок. Ракети типу "Орєшнік" великі й тому їх (відносно) легко відстежувати за допомогою розвідувальних супутників. Це означає, що якщо росіяни захочуть промахнутися повз такий гігантський завод, як "Південмаш" у Дніпрі, з шістьма блоками по шість ракет з багаторазовим входом в атмосферу – знову ж таки, як вони промахнулися 21 листопада – США (і "НАТО", і Україна) зможуть відстежити їхню підготовку до нового запуску.
Звісно, США (а отже, і "НАТО") не можуть ігнорувати такі приготування. Україна – тим більше. Відповідно всі вони ретельно стежать за тим, що відбувається в Капустиному Яру (та кількох інших місцях). Звісно, росіяни знають, що за ними стежать. Тому 6 грудня вони поводилися так, ніби готують запуск чергової ракети. Це негайно змусило Київ привести країну в стан бойової готовності до чергового удару по "Орєшніку". Потім, через кілька годин, тривогу було скасовано (і, як не дивно, цього разу не було евакуації західних посольств з Києва, як перед ударом 21 листопада).
Чому так сталося?
Можна посперечатися на свій річний дохід (якщо не більше), що росіяни весь час стежать за роботою ППО ПСУ, насамперед засобами комунікаційної, радіоелектронної та радіотехнічної розвідки (COMINT, ELINT & SIGINT). І, оскільки вони знають, що США (і "НАТО", і Україна) постійно стежать за їхніми "роботами" в Капустиному Яру, знають, що якщо зроблять "щось підозріле" на цьому об'єкті, буде реакція: дивіться, ПСУ підніме свою ППО на позиції, увімкне свої радари і тому подібне. Будь-які "підозрілі роботи" в Капустиному Яру також змушують ПСУ тримати масу своїх "найкращих" систем протиповітряної оборони зосередженими в районі Києва.
Це дає змогу росіянам завдати удару в інший спосіб деінде в Україні.
Отже, ці "підозрілі роботи в Капустиному Яру" тим часом відбуваються десь "раз на тиждень".
Тим часом росіяни користуються нагодою: поки ППО "збирає докупи" свої "найкращі" засоби для захисту Києва та Одеси, вчора, після кількаденної "перерви", вони завдали свого нового "найбільшого в історії" комбінованого удару з безпілотників і ракет по Україні. Можливо, кількість задіяних крилатих ракет не була найбільшою в історії, але кількість БПЛА – точно. Офіційний Київ оприлюднив таку статистику:
- 193 ударних БПЛА: ПСУ заявили, що 80 із них були збиті, а 105 – "заглушені". Цікаво, що контакти в Україні вказують на високий рівень відмов компонентів задіяних БПЛА (переважно китайського виробництва); "не дивно", що лише приблизно 1% з них дійсно досягли своїх цілей;
- 55 крилатих ракет повітряного базування Х-101, 24 крилаті ракети морського базування "Калібр" і сім крилатих ракет наземного базування "Іскандер-К": ПСУ стверджують, що збили 80 із цих 86 крилатих ракет. Контакти в Україні кажуть, що "багато винищувачами F-16";
- чотири гіперзвукові ракети повітряного базування "Кинджал" (випущені літаками МіГ-31К): жодна не була збита;
- дві квазібалістичні ракети наземного базування "Іскандер-М": одна заявлена як збита;
- одна балістична ракета KN-23 (щось на кшталт "північнокорейського "Іскандер-М" на стероїдах, але менш точна"): не збита.
- одна ракета Х-59 повітряного базування з точним наведенням: не збита.
Панове з @war_monitor_ua (на Х) підготували наступну карту:
Що на ній можна побачити?
На відміну від Генштаб-У на карті позначені атаки щонайменше шістьма Х-22. Це гіперзвукові крилаті ракети, що випускаються за допомогою Ту-22М-3 (і насправді: майже всі такі ракети, розгорнуті проти України до цього часу, були Х-32, тобто модернізованою, або принаймні капітально відремонтованою версією). Очевидно, що ПСУ не змогли їх виявити, а тому, і як завжди, не згадали про них у своєму звіті.
Далі, як завше, ударні БПЛА (жовті маршрути) були використані для "мапування" української ППО: щоб змусити увімкнути свої радари, аби росіяни могли прокладати маршрути крилатих ракет "навколо" позицій сил протиповітряної оборони. Слід пам'ятати, що крилаті ракети летять на дозвуковій швидкості, але все одно в 3-4 рази швидше, ніж ударні безпілотники. Тому вони запускаються через кілька годин після БПЛА. Нарешті, балістичні ракети – найшвидші з усіх, і їх зазвичай запускають лише тоді, коли безпілотники ось-ось досягнуть своїх цілей. У такий спосіб росіяни намагаються придушити (або пересилити) українську ППО: протиставити їй "занадто багато різних цілей одночасно".
Наскільки відомо, головною мішенню була, знову ж таки, українська енергосистема. І, зокрема, енергосистема Львівської області. Основна маса ударів була спрямована на об'єкти, які вже кілька разів піддавалися атакам цьогоріч, але з часом були відремонтовані. Зокрема одна електростанція, яка, за повідомленнями, була "знищена" (якщо є якісь сумніви щодо того, що саме було об'єктом обстрілу, рекомендую порівняти наведену вище карту з наступною).
Коли мова заходить про українські операції такого роду... еххх...
Божевільно дивитися і прикро робити такі висновки, але: після майже трьох років війни на стратегічному рівні ПСУ все ще ведуть власну війну, засоби радіоелектронної боротьби ЗСУ ведуть власну війну, а ГУР і СБУ ведуть власну війну: немає ніякої інтеграції їх операцій. Немає нічого подібного до "єдиного інтегрованого оперативного плану" (ЄІОП). Одним із несподіваних результатів є те, що росіяни, які весь час намагаються модернізувати свої ракети або принаймні адаптувати старі моделі до нових вимог, замінити компоненти, які вони не можуть придбати на Заході, і тому подібне – постійно застають ПСУ зненацька. Наприклад, додаючи на свої крилаті ракети дозатори "полови" і сигнальних ракет. Завжди через те, що відповідні розвіддані не надаються ГУР. Навіть після трьох років війни ГУР все ще не має ясності щодо швидкості, з якою росіяни виробляють нові ракети, а також щодо їхніх або наявних запасів планерних бомб УМПК.
До речі, про УМПК: у росіян почали закінчуватися як комплекти УМПК для планерних бомб, так і залишкові ресурси (або ресурс планера) літаків, які можуть їх застосовувати (насамперед Су-24 і Су-34). Виробництво УМПК досягло піку влітку цього року і відтоді йде на спад: завод "Тайфун" вже два місяці поспіль не може виконати державне замовлення на нові комплекти. Кількість повністю придатних до виконання завдань Су-24 і Су-34 постійно зменшується: останні три роки вони багато літали, і все більше літаків потребують складного капітального ремонту. Проте заводи, які їх ремонтують, не встигають за попитом вже більше року. Як наслідок, спочатку кількість УМПК, що встановлюються на літаки за один рейс, зменшилася з чотирьох до двох, а потім загальна кількість розгорнутих планерних бомб УМПК зменшилася до 40, а останніми днями – до 20-25.
Теоретично, така служба, як ГУР, мала б знати або принаймні передбачити щось подібне і повідомити про це ЗСУ. Звісно, я не маю точних підтверджень, але "відчуття мізинця на нозі", якщо хочете, полягає в тому, що, як зазвичай, цього просто не сталося.
Втім, це не дивно, враховуючи, що через три роки після початку війни Україна все ще не має СІОП. Відсутність СІОП і співпраці на стратегічному рівні між різними службами – очевидна і з українських зусиль з "відплати" за російські повітряні удари.
Протягом кількох днів українці завдають ударів по російських нафтопереробних заводах і нафтобазах. Потім такі операції припиняються, і об'єкти, які були пошкоджені, але тим часом ремонтуються, не стають об'єктами повторних атак. Потім об'єктами нападів стають військові об'єкти чи то з використанням БПЛА, чи то ракет типу ATACMS і Storm Shadow/SCALP-EG, і тоді такі операції припиняються. Потім атакують промислові об'єкти (як вчора завод електронних компонентів у Ростові-на-Дону), і тоді такі операції припиняються... і далі все це коло випадково повторюється, без жодної координації таких зусиль. Складається враження, що кожною такою операцією керує інша влада (якщо вона взагалі є владою: скільки б офіційний Київ не вихвалявся значним збільшенням виробництва БПЛА, більшість зусиль, пов'язаних з БПЛА в Україні, залишаються з приватним фінансуванням).
Якщо цього недостатньо: кожна така українська кампанія ударів з використанням безпілотників і ракет вимагає окремої операції з виведення з ладу відповідних російських засобів ППО – для "прокладання безпечних коридорів" до цілей. По суті, це означає, що кожного разу, коли розпочинається нова операція або кампанія, вона має починатися з ще однієї, окремої операції з "придушення протиповітряної оборони противника" (ПрПОП, SEAD). І це дійсно так: кожного разу, коли проводиться чергова операція SEAD/DEAD, частина російських засобів ППО виводиться з ладу. Однак це має лише тимчасовий ефект, оскільки відсутня загальна координація. У підсумку всі ці зусилля, включно з великою кількістю незамінної зброї, наданої Заходом, – марнуються.
Все це є логічним результатом того, що Головком (Головнокомандувач ЗСУ) генерал Сирський призначає своїх некомпетентних приятелів на посади командирів, а потім змушений здійснювати мікроуправління окремими бригадами і батальйонами на полі бою, тобто виконувати роботу своїх приятелів, замість того, щоб виконувати свою (фактичну) роботу (наприклад, координувати роботу всіх родів військ ЗСУ і розвідувальних служб).
...з цим я переходжу до того, про що йтиметься далі...
Першу частину я закінчив обговоренням "Головкома". Я повернуся до нього під час аналізу розвитку подій у наземній війні за останні кілька тижнів.
Курська область... Це одна з "автономних зон" ЗСУ: територія, яка не перебуває під мікроуправлінням Сирського, і це відчувається. З обох сторін. Минулого тижня, а саме 6-12 грудня росіяни провели ще один великий контрнаступ і захопили руїни Плехового. росіяни звучать дуже щасливими, повідомляючи, що вони відправили північнокорейський спецназ через (два кілометри?) мінних полів, щоб "протягом двох годин" відвоювати це місце. Своєю чергою українці, які пережили цей напад, говорять про велику кількість нападників, але також про їхню погану координацію і великі втрати.
росіяни не так гордо описують, як 51-й, потім 104-й, а потім 234-й полк ВДВ, за повідомленнями, також підкріплений північнокорейцями – намагався досягти Малої Локні із західного боку, і як всі їхні зусилля закінчилися звичайним чином, коштуючи їм численних БМП-3 і БМД-4 (а також, за повідомленнями, великої кількості північнокорейських військ).
Частина мене хотіла б бачити кращі докази причетності Північної Кореї до цих двох атак, але: очевидно, що росіяни посилають своє найкраще – ВДВ і, можливо, також через відсутність повітряної підтримки, цього найкращого недостатньо проти українського найкращого (без Сирського). Це, однак, не "не новина": це факт, який має бути відомий вже приблизно з березня 2022 року.
БМД-4М 51-го полку ВДВ, підбиті 7 грудня.
Куп'янськ-Сватове... Ситуація там поки що спокійна. Смішно було лише спостерігати за реакцією у російських соціальних мережах, коли вони зрозуміли, що всупереч пихатим заявам приблизно двотижневої давнини – всрф не контролюють місто, і ніяких "20 000 українських бойовиків" не оточили.
...якими б трагічними вони не були, якщо і є щось "хороше" у війнах, то це те, що вони завжди сповнені іронічних, і навіть смішних моментів...
У Кремінній... Теж тихо. Мабуть, ключові "тупоголові командири" справді відправляють всі свої резерви чи то на Курську дугу, чи то на Покровськ.
Сіверськ... Нічого нового. Ну, хіба що додаткові лобові атаки росіян, які ЗСУ легко відбивають, бо це ще одна "автономна" від мікроменеджменту Сирського ділянка... мабуть, тому, що хтось по той бік забув роздати офіцерам на цій ділянці найновіші тактичні настанови всрф.
Часів Яр... Жодних новин вже майже тиждень. Це означає, що росіяни знаходяться всередині міста, але не можуть наступати і не мають підкріплення, необхідного для подальшого просування. Та це не означає, що так буде завжди.
Торецьк... Я знаю, що дехто каже щось інше, але я не можу позбутися враження, що хтось там, а "хтось там" може бути тільки один, вивів 12-ту бригаду НГУ "Азов" (колишній полк "Азов") з міста близько двох, можливо, трьох тижнів тому. Тому що замість того, щоб повернути місто, як це було в листопаді, українці відтоді втрачають його. Найбільш інтенсивні бої точаться на південному боці, де дві сторони вбивають одна одну за два великих терикони.
Покровськ... Події останнього тижня у цьому районі та їхні наслідки, нагадують мені те місце в Старому Заповіті, де сказано приблизно так (по пам'яті): "...і Авраам породив Ісаака, а Ісаак породив Якова, а Яків породив..."
Дивіться: близько року тому Сирський звільнив некомпетентного генерала Москальова з посади командувача Донецької групи і призначив на його місце некомпетентного генерала Луценка. Втім, Луценко, колишній командир 79-ї повітряно-десантної бригади: одного з найкращих підрозділів ЗСУ, незважаючи на те, як часто він погано з нею поводився. Але на новій посаді Луценко приносив лише неприємності: він не лише спричиняв одну кризу за іншою – передусім через те, що регулярно забував координувати дії між різними бригадами (див.: забув відвести батальйон сюди, а батарею туди), але й, як і Москальов (і Сирський до нього), був абсолютно нездатним підтримувати підрозділи ліворуч і праворуч від себе: що його, а що відбувається у сусідніх секторах... *потискає плечима*, "не його проблема". Нарешті, Луценко прославився тим, що дико перебільшував кількість вбитих російських військових, не повідомляючи про жодні невдачі або занижуючи втрати. Читай: брехнею.
На такій відповідальній посаді, як у нього, це не тільки злочинне нехтування обов'язками, але й відверта зрада. Але Сирський зберіг його на посаді. І ось, якщо Москальов (у співпраці з таким же некомпетентним Тарнавським, і весь час під наглядом Сирського) примудрився втратити Авдіївку, то Луценко (за підтримки Сирського) потім примудрився втратити Очеретине і всю територію на схід від цього місця, майже до Покровська..."Камінь покотився" лише після того, як нещодавно збудовані укріплення і то, за словами співрозмовників (цитата): "нарешті, добре побудовані укріплення" в районі Жовтого були захоплені росіянами, більш-менш без бою. Тому що Луценко забув скоординувати дії двох бригад і окремого батальйону. Звісно, щойно росіяни опинилися в межах українських позицій, Луценко не забув оперативно наказати двом батальйонам йти в абсолютно безглузді контратаки, бо "позиції треба утримувати та/або відвойовувати", розумієте. Якби це не коштувало ЗСУ додаткових втрат, це можна було б назвати смішним: як будь-який підрозділ може повернути позиції, яких він ніколи не займав..?
Типова російська "штурмова машина" в районі Покровська за останні кілька тижнів: по суті, "відремонтована" цивільна вантажівка... за мить вона була підірвана одним з українських FPV-дронів...
Хаос, що виник в результаті, дозволив росіянам прорватися і захопити ділянку другої лінії (новозбудованої) оборони Покровська в районі Новотроїцького. Звідти вони штурмують третю лінію, з метою досягти четвертої лінії в районі Вовкового і Піщаного, що має вивести їх до залізничного валу від Покровська у західному напрямку, до Межової (і далі до Дніпра).
Підсумок: як добре, що Міністерство оборони в Києві цього літа витратило сотні мільйонів гривень на будівництво оборонних споруд Покровська. Завдяки Сирському та його друзям вони не протрималися і тижня...
Звісно, в цей момент, як я вже повідомляв у своєму останньому звіті, Сирський вирішив особисто взяти на себе командування Покровським сектором. Просто геніально, чи не так?
Для тих, хто "не розбирається" у військовому мистецтві: це настільки непрофесійний вчинок, що від нього так і тхне некомпетентністю всіх причетних. Зауважте: навіть найбільш некомпетентних російських командирів за такі дії звільняють з посад, навіть "тупоголові командири" в москві їх знімають, як це було зроблено на Сіверському напрямку близько місяця тому. Тільки українці "не можуть".
Чому Сирський призначив некомпетентних людей на такі відповідальні посади, навіть якщо вони потім ігноруються ним і командирами бригад, і чому він їх утримує, якщо йому весь час доводиться керувати битвою, якою вони довели свою нездатність керувати? За що їм платять українські платники податків? Нарешті, Сирський мав би знати, що Луценко не заслуговує на довіру вже кілька місяців: чому він не звільнив його? ...хіба що Сирський теж некомпетентний? ...чи корумпований, бо заборгував Луценку..?
...і для тих, хто розуміється на військовому мистецтві: уявіть собі Джорджа Маршалла, який скасовує рішення Ейзенгауера, Бредлі та Паттона і приймає командування чимось на кшталт 1,5 дивізій 3-ї армії Паттона під час Битви за Арденни/Наступу в Арденнах (майже рівно 80 років тому) і це після того, як Бредлі збрехав йому, а Патон не зумів розвернути армію, а Ейзенгауер... увесь цей час грав у гольф у Шотландії..?
Судячи з реакції різних українців, "відповідь" на це питання дуже проста: Україна вже є членом НАТО, а в НАТО повно некомпетентних людей. Тому ЗСУ мають адаптуватися до рівня некомпетентності.
Цей свербіж у моєму мізинці, якщо хочете, підказує мені, що це може бути правдою, з тією лише фундаментальною різницею, що НАТО (поки що) не веде війну за своє голе виживання.
(Вочевидь українських генералів цей факт не турбує... мабуть, тому, що у свідомості вони вже "в НАТО"... хоча, якщо так, то хтось має організувати спеціальний курс, який навчить їх, що червоні стрілки, які позначають російські наступальні дії на картах, що лежать перед ними, позначають не "друзів", а ворога...)
Курахове... Мікроменеджмент Сирського був дуже успішним і в цьому районі. Приблизно з 11 грудня росіянам вдалося витіснити 46-ту повітряно-десантну з центру цього міста, і станом на останні два дні бригада ледве трималася на його західних околицях. Але навіть це вже не мало значення: Курахове втрачено. Якщо це взагалі важливо, то утримання між ним і Дачним, що далі на захід, зараз для ЗСУ є першочерговим через те, що відбувалося (і досі відбувається) на півдні.
Річка Сухі Яли... Якщо ви думаєте, що те, що я описав вище – це всі біди, які спіткали війська ЗСУ в районі Покровська завдяки їхнім некомпетентним генералам, то, вибачте, це не так. Найгірше насправді сталося в районі Ганнівки (південь/південний схід від Курахового), де чи то Луценко, чи то Сирський "забули" повідомити 79-ту повітряно-десантну про розвиток подій на її лівому фланзі. Зокрема, 5-6 грудня 33-тя механізована була змушена залишити Дальнє, після чого росіяни завдали удару на південь від нього в напрямку Успенівки, в тил 79-ї. Результат: до 7 грудня відрізаними від 79-ї повітряно-десантної бригади було від 300 до 700 бійців (джерела різняться, але, ймовірно, це був батальйон чисельністю близько 440 осіб). Хоча одна з контратак, розпочатих у цей час, тимчасово відновила наземне сполучення, до 9 грудня росіяни фактично досягли Успенівки, знову замкнувши кільце оточення. Лише в ніч з 12 на 13 грудня 214-й спецбатальйон OPFOR здійснив евакуацію останніх оточених з Ганнівки до Успенівки.
Скільки військовослужбовців ЗСУ загинуло під час відступу, скільки техніки та боєприпасів було залишено... Сумніваюся, що про це знає навіть "святий Сталін". Як завжди в Україні, з цього приводу панує повна тиша і це не зміниться, поки хтось із причетних офіцерів не виплесне своє розчарування у соціальних мережах...
Звісно, помилки трапляються як на війні, так і в мирному житті. Але це не перша помилка такого роду: скоріше 15-та чи навіть 20-та лише за цей календарний рік. І все через відсутність комунікації на вищих командних позиціях та повне ігнорування флангового прикриття підрозділів на критично важливих позиціях. Ба більше, ймовірність таких помилок зростає на 1000%, коли лише одна людина керує боєм, в якому беруть участь сотні різних бригад і батальйонів. Тому що в таких випадках для цієї людини "неминуче" проґавити назрівання кризи, подібної до цієї (особливо якщо цю людину ще й "підтримує" брехун), хоча її можна було б відстежувати тижнями. Повторюю, щоб підкреслити: тижнями. Вже в жовтні, принаймні на початку листопада, було абсолютно зрозуміло, що 79-та повітряно-десантна занадто вразлива і що вперте утримання Ганнівки та сіл далі на схід не має жодного сенсу, оскільки вздовж річки Сухі Яли на півдні немає серйозних оборонних позицій (для захисту південного флангу 79-ї), а на північ від 79-ї 33-тя не може утримувати (в буквальному сенсі) порожні поля без мін і укріплень "вічно".
Якщо цього недостатньо: скільки б він не заявляв про відмову від доктрини "жодного кроку назад", очевидно, що Зеленський все ще наполягає на таких ідеях. А Сирському та його друзям байдуже, і вони виконують такі накази до останньої крапки і коми (плюс, ЗСУ досі не мають доктрини, заснованої на досвіді останніх трьох років, а отже, "не знають" значення слова "відведення" і не готують свої війська до таких операцій). Інакше кажучи, всі заяви про "найкращі наміри"– включно з нещодавніми заявами Драпатого (командувача Сухопутних військ ЗСУ) про значні покращення у підготовці та ротації військовослужбовців і цілих підрозділів – виявилися черговою порцією брехні (дивно, що Купер пише про заяви Драпатого про плани змін вже як "про здійснені заходи" – iPress).
І якщо цього недостатньо: як стало відомо вчора, Сирський тим часом примудрився розвалити навіть новеньку 155-ту механізовану бригаду, яка нещодавно повернулася з навчань у Франції. Він розбив її на батальйони, які потім використовував для латання різних ділянок фронту, в той час як її підрозділ протиповітряної оборони, навчений користуватися французькими "Містралями", отримав американські "Стінгери" FIM-92A, і тепер повинен задовольнятися ними, хоча і не має відповідної підготовки.
Це нагадує лише один виступ: виступ усіх генералів французької армії, відповідальних за сектор Седан 10-21 травня 1940 року. Особливо той, що... забув його ім'я, але, по суті: замість того, щоб застосувати уроки багатомісячних тренувань у проведенні контратаки на німецькому плацдармі на Месі, коли те саме фактично сталося, він відреагував, розбивши свої дві танкові дивізії на окремі танки, призначені для піхоти, а потім акуратно розподілив їх вздовж 20-кілометрової (+) лінії, щоб допомогти дезінтегрувати обидва з'єднання...
Повертаючись до сьогодення: судячи з того, що відбувається зараз, "наступною зупинкою" на шляху відходу ЗСУ з цієї частини України буде лінія Дачне-Янтарне. Сподіваємось, цього разу вони встигнуть до того, як їхні генерали забудуть повідомити їм про черговий прорив росіян деінде...
Південно-західна Донеччина... Ділянка фронту, де останнім часом стало очевидно, що Сирський "зайнятий десь в іншому місці", – це Велика Новосілка. Можливо, перед тим, як переорієнтуватися на Покровськ, найвидатніший український полководець усіх часів і народів залатав фронт солянкою з майже десятка різних батальйонів. Однак, залишившись наодинці, Президентська бригада та 128-ма гірсько-штурмова бригада відновили порядок і стабілізували лінію фронту. Ба більше, остання регулярно проводить контратаки, і все більше з них є успішними. Сумно лише, що поки що росіяни дійшли до східних околиць Великої Новосілки і захопили Благодатне – місце, за яке влітку минулого року заплатили найвищу ціну надто багато хороших українських захисників...
На жаль, сьогодні рано-вранці український Су-25 був збитий російським ЗРК С-400, який здійснював підтримку наземних військ у цій зоні. Пілот загинув...
Ось і все.
