Стало звичним вважати, що путін намагається повернути радянські порядки. Автор колонки у New York Times Серж Шмеман розповідає, як після арешту репортера Wall Street Journal Евана Гершковича поскаржився знайомій ще зі старих часів москвичці, що реальність в росії стає все більше схожою на ті погані старі часи. "Ні, – відповіла вона автору, – стало ще гірше".
Автор каже, що чув подібну відповідь як від багатьох із тих, хто залишився у росії, так і від тих, хто втік. Але чим більше він озирається на свої репортерські дні у радянській і пострадянській росії, і чим довше триває жахливе знищення України, тим більше він розуміє, про що йдеться.
"У світлі того, що їхня країна завдає Україні, важко говорити про росіян як про жертв. Це, власне, може бути однією з головних причин, чому багато порядних росіян вважають, що росія путіна – їхня росія – гірша за радянську державу, загибель якої той оплакує. Вони вважали свою націю вільною від жахливої тиранії минулого, а путін не лише відроджує її, але й приносить сором і відчуження їхній нації", – зазначає Серж Шмеман.
Радянський Союз, про який згадують ці росіяни, – це Радянський Союз в останні роки свого існування, а не сталінське пекло. У 1970-х і на початку 1980-х років, наголошує автор, СРСР все ще був репресивною поліцейською державою, яка ревниво і залізно контролювала інформацію, мистецтво, підприємництво і практично всі інші людські починання. Це був набагато більш інтрузивний рівень репресій, ніж путін і його апарат безпеки можуть коли-небудь повторити, враховуючи доступність інтернету та постійну можливість росіян подорожувати за кордон. Жоден старий радянський дисидент не заперечуватиме, що фізична якість життя в росії набагато вища, ніж у ті радянські часи.
Член редколегії NYT наголошує, що після жахливих сталінських часів все рухалося до чогось кращого. Диктатура замінилася більш колегіальним управлінням, хоча все ще жорстко контролювалося. А коли радянська стара гвардія вимерла у 1980-х роках, з'явилося чітке відчуття змін, які нарешті прийшли з Михайлом Горбачовим. Для тих, хто був там, неможливо забути трепет від спостереження за тим, як люди досліджують давно заборонені ідеї, мистецтво, свободи та задоволення.
Автор колонки наводить слова дослідника розпаду радянської імперії Івана Крастева, на думку якого, покоління радянських людей у 1970-1980-х роках жило у закритому суспільстві, яке потроху відкривалося – неможливі речі ставали можливими. путінський період навпаки – період радикального закриття. Люди втрачають те, що, як їм здавалося, нарешті було даровано. Відкриття призводили до надії, путінська система призводить до безнадії.
Серж Шмеман зазначає, що хоча путін, можливо, не має тих важелів, які мали його радянські попередники, але він створив своєрідний національний наратив, заснований на російській і радянській історії та міфології, а також на своїй ненависті до Заходу. По суті, він створив систему, в якій все – уряд, політична поліція, законодавча влада, армія – залежить особисто від нього.
"Якщо в останні десятиліття радянської влади найпоширенішим звинуваченням, за яким ув'язнювали дисидентів, була "антирадянська агітація і пропаганда" – закон, який принаймні чітко вказував на те, що злочин полягав у протидії радянській владі, – то путін б'є у відповідь своїх опонентів довільною зброєю: чи то очевидне отруєння Алєксєя Навального, чи то засудження Владіміра Кара-Мурзи до 25 років ув'язнення за державну зраду. Звинувачення Гершковича у шпигунстві цілком могло бути мотивоване, принаймні частково, люттю через те, що людина з російським походженням наважилася повідомити правду про росію", – пише NYT.
У колонці констатується, що після вторгнення в Україну репресії посилилися, а сотні тисяч російських чоловіків втекли з країни, щоб уникнути мобілізації до армії. Але ті, хто чинить опір, і ті, хто виїжджає, не отримують тієї поваги, з якою зустрічали радянських дисидентів. Тоді неросійські етнічні групи могли ототожнювати радянське ярмо з росією, але комуністична ідеологія була універсальною, і росіяни, які виступали проти неї, бачили себе союзниками інших пригноблених національностей і Заходу у своїй боротьбі. росіяни, які приїжджали до Нью-Йорка, Тель-Авіва чи Берліна, відчували себе вільними від плями змови, а оскільки серед дисидентів було багато письменників, поетів, музикантів і художників, російська культура розділила сяйво визволення.
Правління ж путіна і його вторгнення в Україну, наголошує член редакційної ради NYT, змінило цю ситуацію. Це війна в ім'я російських імперських претензій, і будь-кому чи будь-чому російському – мові, культурі, походженню – важко повністю уникнути стигматизації. Для свідомих росіян особливо прикро чути, як путін використовує антифашистську мову часів Другої світової війни – єдиний подвиг радянської історії, яким пишається весь її народ – у спробі знищити Україну.
Вплив очевидний, переконує автор, і наводить приклади з побуту. російські ресторани, у тому числі ті, що переосмислили свої меню, борються за те, щоб залишитися відкритими. Горілка "Столічная" тепер ребрендована на "Столі". На пляшці, випущеній обмеженим накладом, з'явилася етикетка зі синьо-жовтими кольорами України та написом #LIBERATEUKRAINE. Метрополітен-опера у Нью-Йорку звільнила російську примадонну Анну Нєтрєбко за те, що вона не зреклася путіна. Автор також згадує, як науковці висловлювали жаль через те, що у пострадянських дослідженнях так багато уваги приділяється росії. Список можна продовжувати. "росіяни можуть сказати, що це не мій режим, але вони не можуть сказати, що це не моя нація", – констатував пан Крастев.
"Наразі занадто рано прогнозувати, як закінчиться війна в Україні. Очевидним є те, що путін в ім'я ефемерної російської величі завдав великої і довготривалої шкоди своєму народу та його культурі", – підсумовує NYT. "Ну й до біса їх", – додає iPress.
Джерело: New York Times
