Уроків та коментарів, які слід винести з війни в Україні, багато. Зважаючи на величезну кількість жертв, людських втрат і страждань, розгортаються дебати. Ставки високі, і уроки мають бути засвоєні. Війна є і завжди була найкращим вчителем. Те, що "Давид зробив із Голіафом" у степах України, було просто неймовірним.
З усіх сторін справді можна винести цінні уроки. Проте для західних військових саме ті уроки, які вони не хочуть чути, виявляться найціннішими у стримуванні, підготовці і, в разі необхідності, веденні наступної війни. Значна частина Заходу надмірно інвестувала в інші сфери (наприклад, морську, повітряну) і нішеві спроможності за рахунок бойової потужності на суші. Війна в Україні підтвердила необхідність вирішальної бойової потужності на суші для перемоги у великомасштабних війнах. Ці типи війн ще далекі від зникнення, і пошук правильного балансу сил і засобів для ведення війни у відповідний спосіб залишається фундаментальним викликом для західних країн.
Історично склалося так, що військові організації чіпляються за сили і засоби, які вже давно не здатні забезпечити вирішальну віддачу. Простіше кажучи, є такий грішок – воювати так, як хочеться, а не так, як треба, і, що не менш важливо, можна не знати точно, де доведеться воювати і в яких сферах. І навпаки, у війні є незмінні елементи, і тому узгодження військових концепцій і пов'язаних з ними спроможностей в динамічному середовищі залишається визначально головним.
Україна є передвісником майбутніх війн, прообразом війни майбутнього, і світ приділяє їй пильну увагу. Перед обличчям несприятливих обставин з'явились надзвичайні інновації. Наступні п'ять уроків стосуються змін, які мають відбутися сьогодні, а не завтра, щоб створити перевагу в майбутній війні.
1. Маса має значення. Війна на виснаження не відійшла у минуле. Цей спосіб ведення війни з'являється тоді, коли жодна зі сторін не може досягти реальної видимої переваги. Постійні армії є єдиним інструментом, який країни можуть використовувати для запобігання, стримування і боротьби з агресорами. У війні на виснаження потрібна маса. Фінансування й утримання сухопутної армії може здатися дорогим страховим полісом, але не зробити їх означає ризикувати знищенням держави. Війни можна виграти лише на тій території, де існують нації і живуть люди. Сухопутна міць є незамінним ресурсом, навіть у Тихоокеанському регіоні.
Нерозуміння нових загроз із часом підірвало сухопутний потенціал на Заході. Сила занепадає, коли вона виявляється крихкою, а проявлена слабкість провокує агресію. Такі ключові можливості, як бронетехніка, артилерія та інженери, не можуть бути замінені кібернетичними, космічними чи будь-якими іншими інформаційними можливостями. Конфлікт в Україні довів, що вони виявилися менш вирішальними, ніж очікувалося.
2. Морські операції є вразливими. Дорогі військово-морські сили перебувають під загрозою значно дешевших озброєнь. Українські атаки мінімізували вплив російського Чорноморського флоту, і потроху російський флот дрейфує все далі назад до суходолу.
Військово-морські експерти заявляють, що це "безпомилкове попередження про те, що сучасні звичайні ракети і комерційні системи передачі даних можуть вивести з ладу навіть найкращі військові кораблі світу". Китай прагне отримати цю конкурентну перевагу в Тихому океані за допомогою ракет-"вбивць авіаносців".
3. Глибинні атаки самі по собі неефективні. Існує прагнення використовувати ударні гелікоптери – і, до певної міри, літаки – глибоко в тилу ворога для досягнення стратегічного ефекту. Ця тактика регулярно практикується на навчаннях, але вона виявилася марною в минулих війнах. В Україні солдати, використовуючи засоби протиповітряної оборони малої дальності і стрілецьку зброю, виводять з ладу багатомільйонні літаки. Контроль над повітрям залишається спірним, і це буде постійною рисою майбутнього конфлікту.
Жодна зі сторін не змогла використати авіацію у вирішальній ролі. російські штурмові полки були змушені змінити свою тактику і використовувати авіацію в якості бойової підтримки. Так само й українці мали зробити те ж саме, щоб зберегти бойову міць і підтримати наземні маневрені сили. Замість того, щоб проводити глибокі атаки, Захід отримав би більше користі від розвитку тактики і технологій протидії безпілотним авіаційним системам (БПЛА). Крім того, десятирічний досвід бойових дій і сучасних ігор свідчить про те, що "результативність усіх об'єднаних сил посилюється, коли зростає синергетична інтеграція між компонентами". Об'єднані сили та засоби повинні працювати разом, і в контексті союзників стратегічна летальність може бути досягнута завдяки покращенню інтеграції й оперативної сумісності бойових мереж.
4. Повітряно-десантні та десантні операції зведені до мінімуму. Ці способи ведення бойових дій мають місце в спеціалізованих підрозділах, але застосування цих методів у великих масштабах, із залученням тисяч солдатів і морських піхотинців, є ресурсомістким, ризикованим і, можливо, навіть анахронічним.
Вагання росії щодо проведення морської десантної операції має під собою вагомі підстави. Потенційний виграш від таких операцій не вартий втрат. Цей болючий урок отримали елітні повітряно-десантні війська росії в аеропорту Гостомель минулого року. Їхні сили були знищені.
5. Ера штучного інтелекту вже триває.. Кажуть, що сучасні алгоритмічні системи ведення війни прирівнюються до ядерної зброї. Українські війська стиснули свої "ланцюги ураження" і використовували інженерів-програмістів на передовій з метою калібрування алгоритмів для руйнівного ефекту.
Штучний інтелект – це не завтрашня проблема. Ця технологія використовується вже сьогодні і буде все більш поширеною завтра. Західним країнам необхідно прискорювати темпи цифрової трансформації, щоб використовувати свої дані та створювати алгоритми, які виграють битви.
Командування майбутнього армії (Army Futures Command) мислить далекоглядно в цьому питанні. Командувач – генерал Рейні – пропонує "летальність на основі формування". Майбутнє за інтеграцією. У своїй статті про проєкт "Конвергенція" ми запропонували прискорити цей процес за рахунок використання експериментальних підрозділів. Армія могла б отримати користь від наслідування минулих прикладів, таких як 11-а десантно-штурмова дивізія (Тестова), яка дала початок десантно-штурмовим операціям. Чи може сучасний експериментальний підрозділ зробити те ж саме з об'єднанням пілотованих і безпілотних систем, використовуючи штучний інтелект? І, можливо, додавши до складу підрозділів інженерів-програмістів, це могло б сприяти більшій співпраці, інтеграції й тестуванню концепцій? Це питання, над якими варто замислитись, вивчаючи досвід України.
Висновок. Захід може проігнорувати ці уроки на свій страх та ризик або використати їх для перетворення наявних можливостей на майбутні переваги у війні. Небезпека домінуючих військових організацій полягає в тому, що за відсутності уроків, отриманих у невблаганному горнилі бойових дій, вони схильні повертатися до зручних припущень та ігнорувати будь-які сигнали про зміни, що суперечать їхнім найзаповітнішим стратегічним переконанням. Тож буде значно гірше, якщо ми не будемо аналізувати та вчитися на неймовірних інноваціях, що відбуваються наразі в Україні.
Автори:
Метью Ван Вагенен – генерал-майор армії США, в даний час обіймає посаду заступника начальника штабу з питань операцій (DCOS OPS) у Верховному штабі Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (SHAPE).
Арнел П. Девід – полковник армії США, здобуває ступінь доктора філософії в Королівському коледжі Лондона. Він є співзасновником Міжнародного бійцівського клубу.
Джерело: RealClearDefensу
