Після перемоги України на заході Херсонщини і в розпал триваючої терористичної бомбардувальної кампанії росії проти української цивільної інфраструктури, ми повинні звернути увагу на людину, яка відповідає за цю кампанію. Мова йде про генерала суровікіна.
Увага: Ця тема НЕ про захоплення ворожим воєначальником, який раніше демонстрував жорстокість по відношенню до сирійського цивільного населення, власних солдатів, а тепер і до українців. Вона покликана дати уявлення про те, як його перемогти.
Значна частина репортажів про росіян в Україні зосереджується на "росіянах" як на якійсь аморфній масі. Реальність така, що навіть у ледь адекватних військових установах існує організація, контроль і командування зверху. Військові командири мають значення.
Плануючи свої майбутні операції, українські військові лідери і планувальники будуть не просто дивитися на російські військові можливості та дислокацію. Вони оцінюватимуть, як філософія командування, відмінна від філософії суровікіна, може вплинути на майбутні українські операції.
А отже, ми повинні розуміти командира противника. Саме так ми зможемо зрозуміти його стимули і мотивацію, передбачити його стратегію та плани. Тоді можна побудувати механізми поразки, щоб не допустити військових успіхів росії в Україні.
Після атаки України на Керченський міст генерал армії сєргєй суровікін був призначений головнокомандувачем російської кампанії в Україні. Його призначення привітали російські націоналістичні угруповання, а євгєній прігожин дав йому високу оцінку.
суровікін командує армією, яка виснажена, має проблеми з моральним духом та постійно втрачає особовий склад протягом останніх дев'яти місяців. Взимку він буде захищати територію і робити все можливе, щоб зберегти свої сили, відновити понівечені підрозділи та побудувати стійку логістичну мережу.
Але якими міркуваннями він може керуватися при плануванні своїх подальших дій, виходячи з того, що ми бачили до цього часу?
По-перше, він намагатиметься досягти кращого узгодження між політичними цілями путіна і військовим потенціалом російських збройних сил. Ці дві речі були погано узгоджені з початку війни. Ця невідповідність відіграла велику роль у поганих результатах росіян.
Політичні цілі путіна в лютому цього року були набагато масштабнішими, ніж були здатні досягти невеликі, надмірно розукрупнені російські сухопутні та військово-повітряні сили. Концентрація бойової потужності на Донбасі в середині 2022 року була демонстрацією того, що росіяни це розуміли.
Але ми спостерігаємо своєрідну "зустріч посередині" між політикою і військовими. З політичної точки зору, росія мобілізує людей і промисловість для забезпечення більшого військового потенціалу для українських військових операцій.
З військової точки зору, суровікін адаптував операції в короткостроковій перспективі, включаючи виведення військ з Херсона, з урахуванням його поточного розміру і слабких сторін. Однак, рухаючись вперед, від нього очікується проведення наступальних операцій з його "посиленим" військовим потенціалом.
Другим аспектом просування суровікіна вперед є виявлення та розвиток асиметрії, яку він може використати проти українців. З його постійними ракетними та безпілотними атаками на Україну, суровікін розвинув асиметричну перевагу над Україною.
Лоуренс Фрідман зазначив, що "українці не можуть зробити те ж саме проти росіян з точки зору націлювання на інфраструктуру. Українці перемагають на полі бою, але вони не можуть дати відсіч росіянам на цьому стратегічному рівні".
Де ще суровікін може шукати асиметрії? Одна зі сфер – повітряні операції. Це маловивчена частина війни, яка висвітлена в цьому чудовому звіті @RUSI_org.
У ньому зазначається: "Завдяки своїй нездатності знищити мобільні ЗРК України, росія залишається нездатною ефективно використовувати потенційно важку та ефективну повітряну вогневу міць своїх літаків-бомбардувальників та багатоцільових винищувачів для бомбардування українських стратегічних об'єктів та фронтових позицій".
І, "якщо українські ЗРК не будуть поповнюватися боєприпасами, та, зрештою, з часом дооснащуватися і замінюватися західними аналогами, то вкс рф знову набудуть здатності становити серйозну загрозу". Розвиток переваги в повітрі може бути сферою уваги суровікіна.
По-третє, він може використати великі мобілізовані сили для створення концентрації військ для тактичних або оперативних проривів у 2023 році. Це буде нелегко. Індивідуальна підготовка погана. Вона є поганим фундаментом для більш складної колективної підготовки підрозділів.
Маючи розгалужену сітчасту сенсорну мережу, українці мають можливість виявляти і атакувати такі скупчення на великій відстані. Тому на перший план виходить важливість розвитку вирішальної переваги в повітрі для послаблення українського удару на великій відстані.
Але, враховуючи можливість більшої мобілізації та стимулів для збільшення промислового виробництва з боку росіян, відхід від російських точкових атак, які ми спостерігали до цього часу, може бути варіантом, який розглядає суровікін – але не в короткостроковій перспективі.
Останньою сферою змін для суровікіна може стати командування і управління (С2). Він захоче покращити інтеграцію загальновійськових сил на землі, а також інтеграцію повітряно-сухопутних сил. Це були слабкі місця росіян. Але виправити їх буде непросто.
Причиною цього є ще одна ключова складова С2 – лідерство. росія втратила у цій війні багато лідерів, від молодших до досить високого рангу. суровікін напевно знає про це. Він захоче переконатися, що його старші лідери здатні ефективно керувати кампаніями 2023 року.
Ми можемо побачити заміну більшої кількості вищих російських військових керівників. Водночас суровікін напевно ставитиме вимоги до російської системи підготовки молодших командирів. Це буде нелегко, враховуючи проблеми, що стоять перед їхньою системою підготовки.
Незважаючи на жорстоке минуле суровікіна, ми повинні розуміти його краще і не недооцінювати вплив, який його керівництво може мати на операції росії. Успіх України у 2023 році буде частково визначатися її здатністю перехитрити російського командувача.
