Варшава та інші союзники України на східному фланзі НАТО мають життєво важливе значення для стримування і роблять все можливе для цього, стверджує в опублікованій Wall Street Journal колонці Ендрю Міхта.
Вашингтон пообіцяв допомагати Києву "стільки, скільки буде потрібно", але підтримка з боку європейських союзників була нерівномірною. Держави вздовж східного флангу НАТО активізувалися, щоб протистояти росії в найбільшій сухопутній війні в Європі з часів Другої світової. Але Німеччина і Франція були більш нерішучими і менш вражаючими. Це підкреслює нову стратегічну реальність, на яку США повинні реагувати, приймаючи важкі рішення щодо розміщення своїх військ і ресурсів в Європі. Якщо Вашингтон серйозно налаштований на стримування шляхом загородження, йому потрібні постійні об'єкти у ключовій прикордонній державі – Польщі.
Як Західна Німеччина була стрижнем стримування і оборони НАТО під час Холодної війни, так і Польща сьогодні є таким стрижнем. Тоді Бонн мав найпотужніші звичайні європейські збройні сили і найбільшу американську військову присутність. Зараз Варшава хоче і готова йти на ризик, щоб забезпечити свою обороноздатність і виконати свої зобов'язання перед Альянсом. Польща перебуває в процесі створення 250-тисячної регулярної армії, а також 50-тисячних Сил територіальної оборони, укладає великі контракти на закупівлю сучасних американських і південнокорейських танків, літаків F-35, самохідних гаубиць та іншого озброєння. Інші країни вздовж східного кордону НАТО, особливо Фінляндія, країни Балтії та Румунія, також активізувалися і швидко переозброюються.
Цього не можна сказати про країни, розташовані далі від флангу. Німеччина, де досі знаходиться більшість американських військових об'єктів, нещодавно знову не виконала свою обіцянку витрачати 2% валового внутрішнього продукту на оборону. Франція не робить пріоритетом інвестиції у свої сухопутні війська, а Велика Британія нещодавно оголосила про подальше скорочення своєї армії, що зробить її найменшим військом Сполученого Королівства з часів Наполеона. США повинні зробити пріоритетом роботу з тим, що міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау нещодавно назвав "коаліцією виконавців" у рамках НАТО, тобто з тими країнами, які дійсно готові витрачати гроші на протидію росії.
Америці давно пора відмовитися від ідеї ротаційного розгортання, тобто періодичного розміщення і виведення військ з європейського театру як альтернативи постійному розміщенню. Хоча ротаційне розгортання подається як економія коштів, воно обходиться дорожче, ніж постійна дислокація. Ротаційне розгортання також створює зайве навантаження на сім'ї американських військовослужбовців, марнує час, який можна було б витратити на підготовку та інтеграцію військ з країнами перебування, і, що найважливіше, демонструє невпевненість Вашингтона в тому, як він ставиться до членів НАТО, що приєдналися до Альянсу після Холодної війни.
Вторгнення росії в Україну мало б покінчити із застарілим припущенням, що ці "нові" члени на Сході є нижчою категорією союзників, ніж Велика Британія чи Німеччина. На той момент було зрозуміло, що амбіції владіміра путіна зробили країни, що нещодавно приєдналися до Альянсу, ключовими членами, а з розвитком конфлікту це стало ще очевиднішим. Масштабна логістична операція, яку проводять США для забезпечення України, була б неможливою без транспортного вузла Ясьонка на південному сході Польщі і готовності Варшави взяти на себе супутній ризик відплати з боку росії.
Незалежно від того, як розгортатиметься війна в Україні, задля забезпечення надійного стримування в Європі США повинні розмістити свої постійні військові об'єкти там, де вони вкрай необхідні. Щонайменше Вашингтон має розмістити на східному фланзі НАТО три бойові бригадні тактичні групи, дві з яких у Польщі, а одну – у Фінляндії або одній із країн Балтії. Крім того, США повинні створити постійний штаб дивізії в Польщі. Застарілі американські об'єкти в Німеччині можуть бути переорієнтовані на підтримку тренувань і підкріплень. Найголовніше, замість того, щоб продовжувати нарікати на небажання Берліна виконувати свої зобов'язання щодо виділення 2% ВВП на оборону, Вашингтон мусить спонукати Берлін зосередити свої зусилля на підтримці сил США і НАТО на сході Німеччини, поблизу польського кордону.
Критика витрат на постійну дислокацію має особливо мало сенсу в Польщі, яка вже бере на себе значну частину видатків на утримання приблизно 10 000 американських військових, що перебувають там на ротаційній основі. Немає сумнівів, що Варшава з радістю піде на переговори про розподіл витрат. У регіоні також спостерігається стратегічно важлива розбудова інфраструктури. Скандинавські країни, країни Балтії, Польща й Ініціатива трьох морів, до якої входять 12 європейських держав уздовж Балтійського, Адріатичного та Чорного морів, досягли реального прогресу в будівництві доріг з півночі на південь, які матимуть вирішальне значення для військової мобільності на східному фланзі НАТО, причому Via Baltica і Via Carpathia слугують першими важливими вузлами, що з'єднують регіон між Балтійським і Чорним морями. Постійне розміщення американських військ у ключових країнах Східної Європи прискорило б реалізацію цих проєктів.
Війна в Україні чітко показала, наскільки небезпечним є нинішній раунд суперництва між великими державами, і посилила базовий принцип стримування й оборони: військову силу і постійну присутність на передовій не можна замінити. Критично важливою точкою дотику для НАТО в майбутньому є Польща. Якщо Вашингтон хоче забезпечити європейське стримування, його розгортання повинно це відображати.
Джерело: Wall Street Journal
