Після закінчення війни росії з Україною, незалежно від того, як вона закінчиться – перемогою, виснаженням сил обох сторін або припиненням вогню, Захід потребує плану дій для стримування майбутньої російської агресії. Він повинен переконатися, що це не буде повторенням 2014 року, коли росія зупинилася на анексії Криму і вторгненням на Донбас, готуючись до подальшої повномасштабної війни. Цього разу не має бути повторення війни через кілька років. Про це написав старший науковий співробітник з питань кібернетичної сили та майбутніх конфліктів Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франц-Штефан Гаді у Foreign Policy.
На думку автора, є чотири стабільні варіанти для України, які не просто призупинять війну. Перший – Україна може стати повноправним членом НАТО, захищеним гарантією Північноатлантичного альянсу. Другий – Україна могла б отримати якийсь новий статус у НАТО, який де-факто інтегрує її збройні сили з військовими силами Альянсу без положення про колективну оборону, передбаченого статтею 5. Третій – Україна може підписати двосторонні гарантії безпеки з окремими країнами, які зобов'язуються прийти на допомогу Києву в разі війни. І як четвертий варіант, Захід міг би перетворити Україну на колючого дикобраза, озброєного до зубів завдяки масованій західній підготовці та іншій підтримці, так, що росії було б майже неможливо його проковтнути.
Британський The Economist написав, що ракетні удари росії по Україні виявилися неефективними, а її концентрація на цивільній інфраструктурі є ознакою стратегічного провалу. Адже Україна переконує, що знищує більшість ракет. Аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Ян Вільямс вважає, що спосіб використання росією ракет дальнього радіусу дії значно еволюціонував з початку війни. У перші місяці їхньою головною метою було знищення системи протиповітряної оборони України. Ці удари були особливо інтенсивними на сході та півдні країни, але росії досі не вдалося знищити українську ППО.
Частково цей провал пов'язаний із гнучкою тактикою України і появою потужної західної протиракетної зброї. Дослідження CSIS також припускає, що структурна неефективність командної системи росії підірвала її ракетну кампанію. Під час початкового бомбардування росіяни недооцінили кількість ракет, необхідних для знищення цілей на величезній території України. Тому їм не вдалося атакувати деякі райони зі стратегічно важливими об'єктами.
Колумніст Bloomberg Андреас Клут розмірковував про те, чи повинна Україна перенести війну на територію росії. На його думку, це робити не варто. Кращий спосіб боротися з путіним – це розділити російські сили всередині України і відрізати Крим від російського постачання. Хоча автор і зазначає, що деякі з найвидатніших військових умів в історії вигравали оборонні війни саме в такий спосіб. Ідея полягає в тому, щоб загрожувати домашній базі загарбника, змушуючи його повністю або частково відійти з початкової лінії фронту, аби захистити тил.
За його словами, так само Україна може відкрити нові фронти всередині росії. Тоді путіну доведеться вивести частину своїх сил вторгнення з України і відправити їх до рф. Це послабило б російські позиції в Україні і допомогло б українцям відвоювати свої території. путін також почав би виглядати слабким у своїй власній країні і став би вразливим – політично чи фізично – до переворотів.
Втім у колумніста є застереження до такої стратегії, бо в росії є ядерна зброя, яку вона погрожує використати, а Захід не заохочує Україну атакувати російську територію. На думку Андреаса Клута, більш витонченою стратегією була б атака на анексований росією Крим. Психологічно путін і росіяни вважають півострів частиною своєї країни, а світ – ні. Тож це справедлива гра.
При цьому він пропонує не атакувати Крим в лоб, а відрізати його від російського постачання, перерізавши сухопутний коридор в Запорізькій області, що зробить російські позиції в Херсоні та на Кримському півострові нездатними до оборони в довгостроковій перспективі.
У Wall Street Journal вийшла важлива стаття-есе про роль канцлерки Меркель і її політики щодо кремля, яка фактично і привела до повномасштабної війни росії з Україною. Публікація дає можливість подивитися без рожевих окулярів на "залізну канцлерку" і її нібито успішне правління. Вже у заголовку видання відкрито запитує: "Чи проклала Меркель шлях до війни в Україні?" Адже у той час як її критики звертають увагу на її угоди з путіним і небажання покарати його за попередні агресії, вона не бачить підстав для вибачень. Як зазначає WSJ, нещодавня церемонія нагородження Меркель Великим Хрестом Ордену за заслуги дещо із запізненням підштовхнула Німеччину до переоцінки ролі Меркель у роки, що передували сьогоднішній європейській кризі, і вердикт не був позитивним.
Критики Меркель переконані, що тісні зв'язки, які вона встановила з росією, частково відповідальні за сьогоднішні економічні та політичні потрясіння. Безпекова політика Німеччини протягом останнього року фактично була відмовою від її спадщини. А на саміті НАТО, що наближається, як очікується, обговорюватиметься питання включення України до європейської архітектури безпеки – розширення Альянсу, якому Меркель послідовно чинила опір. Як наголошує Wall Street Journal, ексканцлерка була ключовою архітекторкою угод, які поставили економіку Німеччини та її сусідів у залежність від імпорту російських енергоносіїв. За твердженням колишніх союзників Меркель та інших експертів, найбільш суперечливим рішенням була її відмова припинити купувати енергоносії у путіна після того, як він захопив український Крим у 2014 році – натомість вона працювала над подвоєнням імпорту газу з росії, чим надихнула російського президента на завершення розпочатої справи вісім років потому.
WSJ також пригадує Меркель і її політику щодо недопущення України до НАТО, яка сягає корінням у 2008 рік, коли вона наклала вето на пропозицію адміністрації Буша прийняти Україну і Грузію до альянсу. А після того, як путін вперше напав на Україну, Меркель очолила зусилля щодо швидкого врегулювання, яке розчарувало Київ і не призвело до суттєвого покарання росії за окупацію свого сусіда. "Для путіна не було окреслено жодних червоних ліній, – сказала Фіона Гіл, колишня секретарка Ради нацбзпеки США. – Меркель пішла на прорахований ризик. Це був гамбіт, але у підсумку він провалився".
Крім того, Wall Street Journal опублікувала інтерв'ю з колишнім держсекретарем США, а згодом лобістом і консультантом (у тому числі кремля) Генрі Кіссінджером, який відзначив минулого тижня 100-ліття. Останній традиційно почав розповідати, що запрошення України до НАТО в 2008 році було помилкою, яка привела до цієї війни. І це попри розуміння, що причиною війни стала саме пустопорожня обіцянка, на яку погодилася Меркель замість реального набуття членства. Тепер Кіссінджер ніби виступає за приєднання України до НАТО, але без Криму, і наголошує, що Крим і Севастополь дуже важливі для росії. Він просуває кремлівські інтереси також підкреслюючи, що Захід в умовах закінчення війни має враховувати, що росія впливала на регіон століттями. Але, здається, вже пізно.
Якщо розділена Німеччина змогла вступити до НАТО, то чому не може Україна? Так ставить питання New York Times, пригадуючи, як Західна Німеччина стала членом Північноатлантичного альянсу в 1955 році. Тоді вона віддала перевагу безпеці під парасолькою НАТО над негайною територіальною цілісністю і "нейтральним статусом", як це пропонував Сталін. Дехто вважає, що такий самий шлях міг би стати найкращою гарантією для України.
Для України багато чого залежатиме від того, який вигляд матиме поле бою після її майбутнього контрнаступу, і чи призведе він до якогось тривалого припинення вогню, відносно стабільних кордонів або навіть мирних переговорів. Як стверджує NYT, західнонімецька модель отримує підтримку у деяких європейських столицях як спосіб забезпечити Україні реальну безпеку, навіть якщо вона не відразу поверне собі всю свою територію.
Попри привабливу пропозицію для України ця історія в New York Times виглядає як просування іншими шляхами ідеї Кіссінджера – Україна в НАТО, але… без Криму. Особливо, коли видання цитує двох прокремлівських експертів – Чарльза Купчана та Річарда Хааса, які вважають, що за невдалого контрнаступу США повинні змусити Україну вести переговори з росією.
NYT пригадує, що мало хто на Заході хоче нескінченної війни, знов побоюється зниження народної підтримки "безмежного фінансування" і дефіциту зброї, засобів протиповітряної оборони та боєприпасів, яких потребує Україна.
Втім, видання також зазначає, що є й інші пропозиції. Наприклад, запропонована колишнім генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном і главою ОП Зеленського Андрієм Єрмаком, зробити з України їжака, нашпигованого зброєю, і якого росія не змогла б перетравити. NYT пише, що цю ідею багато хто підтримує в НАТО і пропонує Ізраїль як модель, де відданість Вашингтона його безпеці очевидна навіть без конкретного договору про взаємну оборону.
Проте багато хто з політиків та аналітиків згодні із прем'єр-міністеркою Естонії Каєю Каллас, яка сказала у нещодавньому інтерв'ю, що єдиною реальною безпекою для України є членство в НАТО. Але тоді, "коли дозволять умови".
І хоча New York Times зазначає, що напередодні саміту країни НАТО готують середньостроковий план прагматичної військової допомоги Україні – гарантовані поставки зброї та подальшу інтеграцію у Північноатлантичний альянс – видання знов повертається до "плану Кіссінджера", але тепер вже з відсилкою до французького оборонного експерта Франсуа Гейсбурґа, який стверджує, що якщо закінчення війни не призведе до широкомасштабного виведення російських військ і поразки, то будь-яким мирним переговорам найбільше важелів впливу надасть можливе членство в НАТО. Але за усталеною лінією припинення вогню, яку, можливо, патрулюватиме коаліція миротворчих сил НАТО та інших країн, таких як Індія чи навіть Китай, як припускає пан Гейсбурґ. При цьому він вважає, що такий план має супроводжуватися обіцянкою, як у Німеччини, що повне возз'єднання України залишатиметься актуальним питанням і в майбутньому. Членство ж в НАТО зміцнило б мир і дозволило б відновити країну, залучити приватні інвестиції і повернути багатьох біженців. Але, вочевидь, за його схемою не Крим… Втім, NYT неодноразово був помічений у підігруваннях росії у своїх публікаціях.
