"Представлений Зеленським західним лідерам план перемоги, який включає розширення військової допомоги для стабілізації фронту, гарантії безпеки через членство в НАТО та оборонно-промислову співпрацю, був зустрінутий зі значним скептицизмом серед партнерів України. Вони побоюються, що без реформування системи набору та підготовки українських збройних сил самої лише техніки буде недостатньо для стабілізації фронту. Вони також не вірять у готовність Альянсу гарантувати безпеку України", – пише Джек Вотлінг у Foreign Affairs.
Попри відсутність деталей у публічному дискурсі, на думку експерта, основний аналіз, який формує позицію Зеленського, є обґрунтованим. путін буде вести серйозні переговори лише тоді, коли вважатиме, що програє у військовому плані. Щоб завершити війну на вигідних для себе умовах, Україна повинна спочатку стабілізувати фронт, отримати максимум важелів впливу на росію та гарантії безпеки, які забезпечать їй процвітання та безпеку після завершення конфлікту. Для досягнення цих цілей Київ має чітко узгодити свої дії з міжнародними партнерами.
Проблема в тому, зазначає Вотлінг, що зараз Україна має погіршення ситуації на полі бою і стагнацію дипломатичних зусиль серед своїх партнерів напередодні виборів у США, де кандидати мають радикально різні підходи до конфлікту. Влітку росії вдалося встановити переваги і повільно просуватися на полі бою крізь українську оборону. Ці переваги можуть бути притуплені, але ані Київ, ані його партнери не можуть гаяти часу. Якщо міжнародні партнери України чекатимуть на зміни поза їхнім безпосереднім контролем, вони збільшать шанси на невдачу.
росія наступає, не поспішаючи. Поки що вона здатна абсорбувати втрати
Джек Вотлінг переконаний, що наразі кремль вважає, що може досягти своїх цілей в Україні військовим шляхом, і тому не зацікавлений у негайних переговорах або виведенні військ.
Використовуючи проблеми України з людськими ресурсами та технікою з боєприпасами на східному фронті, росія за останні кілька місяців досягла поступових успіхів. У першій половині жовтня російські війська захопили Вугледар і увірвалися в Торецьк – після двох років переважно безуспішних штурмів українських оборонних позицій на Донбасі. Для того, щоб Україна могла вести переговори з позиції сили, вона повинна зупинити наступ росії і стабілізувати фронт. Але для цього українському військовому керівництву доведеться вирішити кілька тактичних завдань.
Загроза від російських боєприпасів, що блукають, і касетних бомб змушує Україну тримати свою артилерію подалі від лінії фронту, це дозволяє російським військам перемістити власну ближче до фронту. Цей тиск змушує українські війська залишатися на підготовлених бойових позиціях, де вони захищені від осколків. Тим часом росія висилає вперед невеликі групи, щоб змусити українців на бойових позиціях витрачати боєприпаси і не давати їм можливості відпочити. Після того, як бойові позиції виявлені, російські війська завдають авіаударів 500-1500-кілограмовими бомбами, які можуть влучати в позиції зі значною точністю. Коли українці намагаються провести ротацію своїх підрозділів, їх переслідує артилерія. Потім, коли оборонні позиції проріджуються, росіяни намагаються швидкими штурмами на мотоциклах, часто за підтримки бронетехніки, проникнути в українські окопи.
Такий підхід дорого коштує російським військам, але поки що росія здатна абсорбувати втрати. Схоже, москва робить ставку на те, що зможе досягти своїх цілей на Донбасі наступного року і нав'язати українським військовим таку кількість втрат і матеріальну деградацію, що вони вже не зможуть запобігти подальшому просуванню, що дасть росії значні важелі впливу на переговорах.
Снаряди, солдати та ланцюги постачання. Що потрібно Києву
На думку Джека Вотлінга, щоб переломити цю динаміку, Україні потрібно зробити кілька речей одночасно. По-перше, обмежити можливості росії зі спостереження за полем бою. Україна розробила ефективні безпілотники-перехоплювачі, які можуть збивати російські розвідувальні БПЛА "Орлан" і "Зала". Але вона потребує допомоги у збільшенні виробництва цих перехоплювачів і розгортанні достатньої кількості радарів та інших сенсорних систем, аби зробити їх ефективними. Західні партнери України повинні посилити ці зусилля, розширивши підтримку в галузі радіоелектронної боротьби, щоб перешкоджати передачі російських розвідувальних даних. Західні партнери Києва можуть допомогти захистити українську артилерію, працюючи з ними над модифікацією станцій дистанційного керування великокаліберних кулеметів, встановлених на автомобілях, аби вони могли точно вражати боєприпаси, що блукають. Це дозволило б Україні вивести свою артилерію далі вперед і поставити під загрозу російські гармати.
Водночас Україні потрібно зробити цю артилерію набагато ефективнішою, а для цього необхідно більше гаубиць і боєприпасів. Українські війська все ще потребують приблизно 2,4 мільйона пострілів на рік, щоб утримувати фронт. Маючи достатню кількість артилерійських знарядь і засобів захисту, Україна зможе закривати прогалини на фронті вогнем, замість того, щоб постійно укомплектовувати бойові позиції по всьому фронту, що призводить до додаткових втрат серед українських військових.
Києву також необхідно прокопати нові лінії оборони за своїми нинішніми позиціями під наглядом досвідчених солдатів, аби переконатися, що цивільні будівельники будують позиції належним чином. Хоча Київ і раніше замовляв будівництво оборонних ліній, збірка і розташування бойових позицій часто були неякісними, а проєкти передбачали більшу кількість військових, ніж є в наявності для їх укомплектування.
Водночас, як зауважує автор, будівництво нових ліній оборони має обмежену цінність, якщо немає достатньої кількості особового складу, щоб їх зайняти. За останній рік у багатьох підрозділах зменшилася кількість досвідчених українських солдатів, а система підготовки не змогла забезпечити достатню кількість особового складу або дати достатню підготовку тим солдатам, які є в наявності. У відповідь на це українські військові почали "канібалізувати" підрозділи, відводячи групи більш здібних солдатів для виконання конкретних завдань і швидко ротуючи командні групи, що підірвало згуртованість підрозділів.
Експерт наголошує, що для того, щоб Україна могла вести переговори з позиції сили, вона повинна зупинити наступ росії і стабілізувати фронт.
Києву необхідно виправити дисфункціональну систему набору і підготовки кадрів. Підготовка нових військ була недостатньою протягом усієї війни. Це те, що українські військові не поспішають визнавати і ще повільніше вирішувати. Готовність Києва ухвалювати важкі політичні рішення щодо мобілізації особового складу та продовження термінів підготовки визначатиме, чи вважатимуть партнери України свій внесок у план перемоги Зеленського частиною життєздатної стратегії.
З іншого боку, міжнародні партнери України можуть зробити багато для того, щоб зменшити перевагу росії у вогневій потужності. Для ефективної оборони від російських артилерійських атак і атак планерних бомб Україна повинна мати можливість наносити удари по арсеналах і аеродромах. Фінансування і підтримка власних програм ударів на великі відстані, а також агресивна атака на російські ланцюги постачання сировини, верстатів і критично важливих компонентів виробництва озброєнь можуть мати значний ефект. Європа та США повинні допомогти Україні змусити росію спалити більше боєприпасів і знизити здатність російської оборонної промисловості поповнювати свої запаси.
Джек Вотлінг переконує, що у поєднанні ці кроки можуть зробити подальший прогрес непомірно дорогим для росії, але їх потрібно буде застосовувати систематично і масштабно. кремль також повинен повірити, що їх можна буде продовжувати. Якщо такі заходи будуть відкладені, ситуація на фронті ризикує погіршитися до такої міри, що росіяни можуть почати безкарно просуватися вперед, а українцям просто не вистачить особового складу і техніки, аби перекрити всі напрямки. Запобігання такому розвитку подій є необхідною умовою для того, щоб Україна могла розпочати успішні переговори.
Привид Брест-Литовська. Примушення до переговорів вкрай небезпечне
Київ знає, що він повинен мати сильний і стабілізований фронт, аби отримати будь-які важелі впливу на москву. Він також знає, що західна підтримка його війни не є безмежною, і що він зіткнеться зі зростаючим тиском, який змусить розглянути можливість переговорного врегулювання, оскільки війна триває вже четвертий рік. Однак було б особливо небезпечно, якби Україну примусили до перемовин, оскільки ситуація на фронті продовжує розгортатися на користь росії.
На думку Джека Вотлінга, це створило б динаміку Брест-Литовська: у 1918 році німецькі війська досягли умов, за яких вони могли безкарно наступати на Червону армію, і тому, коли Радянська росія вступила у переговори, будь-яка спроба відступити від німецької вимоги призвела б до того, що німецька армія відновила б наступальні операції, доки росія не поступилася б. За такого сценарію москва фактично змусила б Київ під дулом пістолета визнати свій суверенітет.
Якщо стабілізація фронту є необхідною передумовою для переговорів, Києву також потрібні точки реального впливу. Операція у Курській області мала три цілі. Київ сподівався показати своїм партнерам, що траєкторія війни не визначена наперед і що він може проводити успішні наступальні операції; він мав на меті відволікти російські ресурси від Донбасу; і він розглядав утримання території як корисну розмінну монету в разі початку перемовин. Перша мета була значною мірою успішною. Друга – ні. Третя залежатиме від того, чи зможе Україна утримати цю територію. З огляду на те, що операція вимагала від України позбавлення власних сил на Донбасі резервів, вона була пов'язана з високим ступенем ризику, і не ясно, чи зможе Київ утримати те, що він захопив. Тим не менш, потреба у важелях впливу залишається.
Експерт вважає, що низку питань буде надзвичайно складно вирішити на переговорах. Наприклад, з березня 2022 року російські війська окупували Запорізьку атомну електростанцію, найбільший об'єкт енергогенеруючої інфраструктури України. росія не здатна утримувати її в безпеці: вона хоче експлуатувати електростанцію для отримання енергії, але не може безпечно вивести реактори з холодного зупину. За будь-якого врегулювання Україна вимагатиме, щоб росія припинила окупацію станції і дозволила своїм енергетикам, які перебувають там у заручниках, повернутися до її експлуатації. Для того, щоб вирішити ці спірні питання, Україна повинна мати те, чого хоче росія.
Санкції є однією з можливих форм важелів впливу. У багатьох випадках Україна та її партнери хотіли б, аби санкції залишалися чинними і після завершення конфлікту, щоб уповільнити російське переозброєння і покарати росію за довгий список злочинів. Але в тих сферах, де Київ і його партнери можуть домовитися, їм потрібно буде координувати свої дії, щоб надати Україні заставу, з якою можна було б торгуватися.
За словами автора, через взаємно несумісні вимоги обох сторін, найбільш ймовірним результатом переговорів є припинення вогню без укладення ширшої мирної угоди. росія, наприклад, може вимагати від України відмовитися від будь-яких військових угод із Заходом; Україна навряд чи визнає анексію своїх територій росією. Як наголошує Джек Вотлінг, ризик полягає в тому, що міжнародні партнери України можуть розглядати припинення вогню як виправдання для зменшення її підтримки. Якщо Україна залишиться з непідйомним рівнем мобілізації та без перспективи значних прямих іноземних інвестицій – через побоювання, що росія може відновити наступальні операції в будь-який момент, то москва матиме широкий спектр можливостей для дестабілізації Києва. У будь-якому разі, українському уряду буде важко переконати власний народ у тому, що будь-які поступки росії є виправданими, якщо вони не супроводжуватимуться дуже суттєвими гарантіями безпеки.
Дипломати у чоботях. Безпека України = безпека Європи
Попри наполягання Зеленського на користі членства України в НАТО, потенційно на кшталт того, що було узгоджено із Західною Німеччиною 1954 року, така угода є малоймовірною. Вступ до Альянсу вимагає консенсусу його членів, а Угорщина, наприклад, навряд чи візьме на себе зобов'язання воювати з росією, щоб захистити Україну. Хоча членство в НАТО може бути нереалістичним у середньостроковій перспективі, Зеленський залишається абсолютно правим у тому, що тривалий мир може бути забезпечений лише за умови надання Києву залізних гарантій безпеки.
Для США перспектива поширення нових довгострокових гарантій безпеки на велику територію в Європі навряд чи є привабливою. На тлі багаторічних зусиль Вашингтона на спрямування своїх ресурсів в Індо-Тихоокеанський регіон для стримування Китаю, такий крок, безсумнівно, вимагатиме від нього перенаправлення частини цих ресурсів в Україну, щоб зробити гарантії відчутними. Зрозуміло, що багато хто у Вашингтоні також стверджує, що це найбільша криза безпеки, з якою зіткнулася Європа за останні десятиліття, і що Європа повинна взяти на себе тягар її подолання. Тим не менш, принаймні зараз, росія не вважає, що європейські члени НАТО заслуговують на довіру без Сполучених Штатів.
Отже, переконаний Джек Вотлінг, вирішення безпекових потреб України має відбуватися за участю коаліції охочих, які будуть розгорнуті на території країні після припинення вогню, за підтримки США. Після провалу Будапештського меморандуму 1994 року, в якому росія, США і Велика Британія зобов'язалися підтримувати територіальний суверенітет України, Києву потрібна військова присутність в Україні, щоб переконати її в тому, що партнери дотримуватимуться своїх гарантій безпеки.
Оскільки вогнева міць європейських членів НАТО зосереджена у військово-повітряних силах, надійність їхніх гарантій безпеки залежить від наявності боєприпасів для придушення і знищення засобів ППО противника. Хоча європейські армії матимуть вирішальне значення, купівля країнами Європи зброї повітряного базування, яка може вражати цілі поза межами досяжності оборонних систем, а також здатність виробляти її у значних кількостях, визначатиме надійність будь-якої угоди.
Тому європейським державам необхідно буде збільшити свої інвестиції в оборонну промисловість, аби забезпечити надійну підтримку будь-яких гарантій безпеки, запропонованих Україні. Декілька членів Об'єднаних експедиційних сил, що складаються з північних і балтійських членів НАТО, поділяють схожі погляди на загрозу, яку становить росія, і на те, як їй протистояти, але держави Центральної і Західної Європи також повинні взяти на себе зобов'язання щодо надання гарантій.
Після майже трьох повних років війни Україна опинилася у кращому становищі, вважає Вотлінг, ніж багато хто очікував. Але сприятливий результат далеко не гарантований, і часу для самозаспокоєння не залишається. Попри своє потенційне небажання підписатися під планом перемоги Зеленського, західні держави повинні діяти швидко, щоб забезпечити і не втратити життєво важливі важелі впливу, які знадобляться Україні для припинення війни.
Позитивних сигналів багато: заява уряду Австралії про надання Україні танків М1А1, надання Швецією великої партії бойових машин піхоти, а також зобов'язання США надати додаткове обладнання до кінця року.
Безпека Європи зараз залежить від значної багатосторонньої співпраці, щоб гарантувати, що будь-який шлях до припинення війни досягне найкращого результату для України. Але в той час, як увага переноситься на переговори, військова підтримка з боку США і Європи не повинна зменшуватися, адже результат перемовин завжди залежатиме від військових реалій на місцях.
Джерело: Foreign Affairs
