Перемога у битві за небо над Україною так само важлива, як і перемога в битві на землі. Так вважає американський полковник Джеффрі Фішер. Він наголошує, що попри те, що США і союзники нарешті відмовилися від протидії з постачання важкої бронетехніки та танків Україні, щодо літаків така позиція поки зберігається. І це помилка. Бо, на думку Фішера, Україні потрібні винищувачі, і якнайшвидше.
Занепокоєння Заходу щодо передачі Україні винищувачів, таких як F-16, за словами полковника, схоже, ґрунтується більше на політичних міркуваннях, ніж на військовій стратегії. Мало хто з офіцерів може припустити, що поетапний підхід, який застосовують західні політичні лідери, є стратегією для перемоги у війні в Україні. Американський спосіб ведення війни віддає перевагу переважній силі, і не дарма: він приносить перемогу. Альтернативою, переконаний Фішер, часто є жорстока війна на виснаження.
"Аерофотознімки з сучасних полів битв в Україні нагадують топографічні шрами і окопи Західного фронту Першої світової війни – поля битв, потопаючі в смерті. Обіцянки надати Києву основні бойові танки можуть ліквідувати трясовину окопної війни, яка скидається на Другу світову, що забрала 8 мільйонів життів лише на Заході. Ця війна також виявила перевагу повітря", – наголошує полковник.
У 1991 році швидке забезпечення переваги в повітрі над Іраком продемонструвало смертоносність високоточних боєприпасів разом з комбінованими озброєннями. В міру того, як наземні війська наступали, іракці не могли відступати достатньо швидко.
Так само, зазначає автор, у 1999 році військово-повітряні сили НАТО змусили сербського президента Слободана Мілошевича капітулювати після 78 днів бомбардувань під час операції Об’єднаних сил. Альянс застосував сучасну тактику: придушення протиповітряної оборони, швидке забезпечення переваги в повітрі та утримання цієї переваги під час нанесення ударів по сербських позиціях.
Ці зусилля принесли свої плоди: здійснивши майже 30 000 вильотів і ухилившись від близько 1000 зенітних ракет, коаліція втратила лише два літаки. Що ще важливіше, за даними сербських офіційних осіб, загальна кількість загиблих склала менше 3 500 осіб, яка є приголомшливо малою у порівнянні з Першою і Другою світовими війнами.
Зараз в Україні пілоти з обох сторін зазвичай літають на низькій висоті, щоб уникнути зенітної ППО. Але високоточні боєприпаси, як-от JDAM (Joint Direct Attack Munition) або бомби з лазерним наведенням, які завдали поразки Іраку і Сербії, підкреслює Фішер, були розроблені для застосування на середній і більшій висоті. Спроби використати цю зброю з низьких висот є марнотратством.
Справа в тому, що Україна повинна здобути і утримувати перевагу в повітрі, аби діяти в режимі середніх/високих висот. Як тільки цього буде досягнуто, переконаний експолковник ВПС США, Україна отримає перевагу у війні. Це має стати головним пріоритетом для західних лідерів, які хочуть уникнути нескінченної війни в Європі. На думку Джеффрі Фішера цього можна досягти за рахунок наступного.
Україна потребуватиме достатньої кількості винищувачів класу "повітря-повітря" та "повітря-земля" (можливо, F-16) і продовження поставок високошвидкісних протирадарних ракет AGM-88. Згортання російської протиповітряної оборони – це перший шматочок пазлу. Як тільки цього буде досягнуто, переконує полковник, гра зміниться. Українські пілоти зможуть за власним бажанням атакувати російські наземні війська і стратегічні цілі високоточною зброєю середньої висоти.
Але, як зазначає Фішер, високоточні удари – це лише одна з переваг. Перевага в повітрі збільшує свободу пересування своїх сил, водночас обмеживши її для ворога. Командири українських сухопутних військ можуть максимізувати ефект від застосування важких танків і бойових машин піхоти. Перевага в повітрі відкриває простір бою для тієї сторони, яка ним володіє, і водночас звужує його для іншої. За нинішнього рівня повітряного паритету війна на суходолі стає більш складною, обмеженою й дорогою – як в грошовому еквіваленті, так і у людських життях.
Це частина військових уроків, які США засвоїли за десятиліття звичайних війн "сила на силу" (а не проти повстанців, як в сучасному Іраку чи Афганістані). Натомість, на думку Джеффрі Фішера, війна в Україні, принаймні з політичної точки зору, нагадує ще одну контрповстанську війну: В'єтнам. Поступове збільшення сили Білого дому і спроба мікроменеджменту були добре задокументованою політичною й військовою помилкою у В'єтнамі. Американські політики поступово перечеплювалися все далі й далі, ігноруючи військові поради.
Полковник зауважує, що війна у В'єтнамі залишається однією з найпопулярніших тем у книгах з військової історії, тому що підкреслює наслідки того, коли цивільні лідери надають пріоритет політичним перспективам над військовими цілями.
Хоча західні лідери не є активними сторонами у війні в Україні, вони явно роздають свої "іграшки" в режимі мікроменеджменту, використовуючи фрагментарний підхід до підтримки Києва. Полковник Фішер переконаний, що рішення не надсилати винищувачі є політичним, воно не має жодного військового обґрунтування. Натомість, зазначає він, надання винищувачів уможливило б швидшу і рішучішу перемогу України, мінімізувавши витрати і втрати у тривалій війні. Це також вимагає від сміливих лідерів ухвалення жорстких рішень.
Як констатує полковник, дедалі частіше здається, що деякі посадовці Пентагону виступають за такий підхід. "З огляду на те, що лідери у Вашингтоні не бажають переглядати свою політику щодо авіації, важко зрозуміти, наскільки уважно вони прислухаються до порад військових. Деякі члени Конгресу виступають за відправку F-16 в Україну. І вони мають бути почути, а аргументи на користь переважної сили комбінованої повітряно-наземної кампанії мають бути донесені до наших нерішучих партнерів по коаліції", – наполягає він.
"Якщо США та їхні союзники хочуть завершити цю війну з мінімальними втратами, вони повинні знати, що рішення лежить у повітряному просторі України. Західні лідери врешті-решт прийдуть до цього висновку. Будемо сподіватися, що це рішення буде швидким, сміливим і рішучим", – резюмує Джеффрі Фішер.
Про автора: Полковник у відставці Джеффрі Фішер (Jeffrey H. Fischer), ВПС США, військовий авіатор із 30-річним досвідом пілотування, який пройшов сім бойових відряджень в Іраку, Афганістані та на Балканах. Працював співробітником з питань оборони в посольствах США в Австрії та Косово. Автор книг "Живий полігон" та "Балканська відплата".
Джерело: The Hill
