Чи зрадили Україну у Женеві?
Раджан Менон, професор політології у Школі ім. Коліна Павелла Сіті-коледжу Міського університету Нью-Йорка, експерт Атлантичної ради, у статті в The National Interest захищає Женевську угоду від 17 квітня. На думку Менона, критикам угоди, що звинувачують Захід у тому, що він продав Україну, і відмовився засудити Росію за її дії у Криму, бракує відчуття реальності. Переговори у Женеві могли стосуватися лише того, чого можна було досягти з огляду на наявний баланс сил та інтересів. Річ у тому, що Росія може у декілька способів ще більше дестабілізувати Східну Україну. Вона має також військові сили, достатні, щоб окупувати частину Сходу України. Ніхто – ані США, ані НАТО – не готові воювати з Росією, якщо це станеться. Будь-які погрози застосування сили могли б дати українцям хибну і небезпечну надію, яка буде зруйнована. Тож українцям треба змиритися з тим, що існують межі того, на що готові піти навіть ті уряди, що співчувають їхньому становищу.
Джон Керрі, Андрій Дещиця. Фото: twitter.com/StateDept
Справді суворі санкції щодо Росії теж не були серйозною альтернативою переговорам у Женеві. Річ у тому, що пропозиції запровадження таких санкцій привели б до розколу між Сполученими Штатами та Європою, що більш залежна від торгівлі з Росією, і особливо, імпорту газу та нафти з Росії. Європа, що ще не вийшла з кризи, не готова до самопожертви. Більше того, різні думки панують і в адміністрації Обами, а американські компанії, що ведуть бізнес у Росії теж занепокоєні запровадженням суворіших санкцій.
ЧИТАЙТЕ: Путін відступить там, де відчує опір, - Радослав Сікорський
Безперечно, настрій у Європі міг би змінитися, якби російські військові відкрито окупували Донбас. Але, схоже, що в Путіна немає такого наміру. Натомість, він прагне використати вплив, який він здобув у хаосі, для того, щоб домогтися в України більше поступок, зокрема запевнень у нейтральності та федералізації країни.
Крим, у будь-якому разі, зараз втрачений для України, і відсутність згадок про нього у Женевській угоді нічого не означає. Ніхто не готовий застосувати силу для того, щоб змінити цей факт. Зрозуміло, що міністр Лавров ніколи б не погодився з текстом угоди, що засуджує анексію Криму.
Як вважає Менон, Європі та США варто не висловлювати своє обурення поведінкою Росії, а намагатися зберегти Україну цілою і запобігти великим зіткненням на Донбасі, що могли б стати претекстом для російського вторгнення. Водночас Заходу слід надати Україні необхідну фінансову допомогу, яка їй потрібна, щоб уникнути дефолту. Поки що на цьому фронті досягнень недостатньо. Росія є однією з двох серйозних проблем Києва. Іншою є економічна стабілізація. Захід міг би багато чим допомогти Україні з виконанням цього завдання, і в нього майже немає виправдань для того, чому він досі не робить цього.
Чому Женевська угода є тактичною перемогою для Росії
Йорґ Форбріґ, експерт у справах Східної Європи та програмний директор Німецького фонду Маршалла у статті для CNN пояснює, чому на його думку, Женевська угода від 17 квітня була важливою тактичною перемогою для Росії.
На думку Форбріґа, і зміст угоди, і скептичне ставлення до її перспектив її підписантів, свідчать, що вона навряд чи була чи є здатна розрядити внутрішню та міжнародну напругу навколо України.
На перший погляд, угода містить передумови для мирного політичного врегулювання української кризи – йдеться про заклик до усіх сторін відмовитися від насильства, складення зброї, звільнення площ, вулиць та будинків. Проблема у тому, що коли не встигли ще висохнути чорнила у підписах під угодою, її сторони почали пропонувати цілком різні інтерпретації її змісту. Якщо Україна та Захід спрямували свої вимоги сепаратистам у Східній Україні, яких підтримує Росія, остання відреагувала тим, що здати зброю та розійтися повинні також проєвропейські сили, включно з Євромайданом.
Якщо Київ, Брюссель та Вашингтон передбачають реалізацію конституційних змін, що означатимуть децентралізацію влади, зміцнення місцевого самоврядування та розширення застосування прав меншин, то Москва знову заговорила про федералізацію, включно з правами регіонів на власну зовнішню та економічну політику.
ЧИТАЙТЕ: Росії світить тотальна ізоляція. Обама поставив на Путіну хрест, - New York Times
Хоча й в угоді не йдеться про фінансову стабілізацію України, Москва наполягала на тому, щоб будь-яка допомога Україні залежала від реалізації плану розрядки напруги, і від виконання її вимог.
Таким чином, переговори у Женеві не досягли консенсусу і стали для Росії майданчиком, на якому вона змогла повторити свою позицію.
Сергій Лавров. Фото: AFP
У тексті угоди немає жодної згадки про президентські вибори в Україні, призначені на 25 травня. Отже вони не є елементом політичного врегулювання кризи, а тому Москва зможе поставити під сумнів їхню легітимність. У Женеві не обговорювали також величезну концентрацію російських військ на східних кордонах України, що посилює загрозу війни для Києва.
Переговори у Женеві не виробили навіть чіткого графіку заходів для зниження напруги, який би дав змогу урядам західних країн визначити послідовність своїх дій, включно з санкціями. Це означає, що Женевська угода розширила можливості Росії для маневрування в Україні, а не обмежила їх. Угода дала Росії необхідний час. З огляду на свою неспроможність здобути сильну підтримку для сепаратистів у Східній Україні, Кремль може передихнути та докласти більше зусиль для реалізації своїх намірів.
Поки залишається яка-небудь тінь переговорів з Росією, ЄС буде дуже складно зібрати політичну волю, щоб накласти на Москву серйозні санкції. Поки Лавров був у Женеві, Путін під час своєї «Прямої лінії» пояснював свої наміри щодо України. Для нього південь та схід України є однозначно «Новоросією». Через цей нарратив Росія висуває такі самі претензії до величезних територій материкової України, як і на Крим. Можливо, у Женеві Москва власне зробила величезний стрибок уперед до територіальної експансії.
Це все через 25 травня
Відомий колумніст The New York Times Томас Фрідмен у колонці в цьому ж виданні висловлює захоплення українською революцією та підозрює, що Путіну залежить на тому, щоб зірвати вибори 25 травня.
Фрідмен нагадує, що багатьом американцям зараз властива втома та розчарування Майданами – передусім після Арабської весни, результати якої зруйнували надії на демократію у багатьох країнах. Проте, українці кажуть йому, що їхня революція є іншою – в Україні є справжні корені демократії, справжні інституції громадянського суспільства та Європейський Союз у якості магніту, розташований поруч. Він дедалі більше вірить їм. На його думку, в Україні трапилося "щось з дуже значними наслідками". Майбутнє України є тепер одним з найзначущих зовнішньополітичних викликів для адміністрації Обами, що не лише визначатиме майбутнє самої України, але й Росії.
ЧИТАЙТЕ: США попередили про нові санкції проти РФ "через кілька днів"
Було б добре, якби США змогли дійти з Путіним компромісу, який би дозволив Україні поступово інтегруватися з ЄС. Обама намагався знайти таку формулу, що задовольняла б і США, і Росію. Проте, Путін не хоче, щоб у цій ситуації виграли обидві сторони. Він хоче перемоги над іншою стороною. Тому він повинен програти – як заради України, так і заради Росії.
Все це непрості завдання. США та ЄС треба подолати свої втому та розчування, а українцям треба ще навіть більше єдності. Першим випробуванням для них будуть президентські вибори 25 травня. Путін працює над тим, щоб запобігти цим виборам або дискредитувати їх, бомбардуючи Східну Україну пропагандою, у якій йдеться, що Майдан очолювали "фашисти", і використовуючи своїх агентів та місцевих бандитів для встановлення хаосу у регіоні, так щоб люди не змогли проголосувати.
Фото: hromadske.tv
США повинні стримати Путіна, так щоб вибори могли відбутися. Для цього, можливо, потрібно буде вже зараз більше санкцій. Українці повинні провести вибори і обрати пристойну, прийнятну для багатьох людину, що працюватиме задля єдності України та боротиметься з корупцією. Як вважає Фрідмен, США можуть стримати Путіна, але лише українці можуть підірвати його аргументи. Якщо більшість на вільних виборах проголосує за рух до Європи, подалі від Москви, то в Путіна виникне реальна проблема. Це буде величезним ударом по його викривленому баченню.
Дійсно, в Україні є своя "хвороба площі Тахрір". Київські революціонери були неймовірно сміливими. Але, як і у Єгипті, вони ще не транслювали свої прагнення (некорумповане, проєвропейське майбутнє) у власні політичні партії або кандидатів, що можуть виграти вибори та управляти. Власне тому й старі олігархи заповнюють порожнечу. Деякі з них насправді непогані люди, але Україні треба досягти більшого.
Ось як Фрідмен підсумовує майбутнє відносин у трикутнику Захід-Україна-Росія:
"Відважні українці створили власний рух за чесну демократію, тому що їм набридли старі практики. Але Путін не може толерувати успішну прозахідну демократію в Україні, а молоді українці не можуть жити без неї. Тому, щоб вона процвітала, нам треба зробити так, щоб Путін не задушив її у колисці, а вони самі повинні зробити усе для того, щоб їхні політики старого покоління не вбили її до того, коли вона навчиться ходити".
Переклад: iPress.ua.
