"Перед тим, як вирушити в бій на заляпаному брудом танку Т-64, український екіпаж з трьох осіб виконує ритуал: командир читає молитву "Отче наш", а потім бійці обходять навколо танка поплескуючи його по броні і просять не підводити в бою і повернути назад", – розповідає Ендрю Крамер, автор New York Times.
Як зазначає журналіст, таку повагу до танка можна зрозуміти. Мабуть, жодна зброя не символізує жорстокість війни так, як головна бойова машина. Останнім часом, наголошує Ендрю Крамер, танки стали вагомою частиною конфлікту в Україні – як у військовому, так і в дипломатичному плані – в міру того, як обидві сторони готувалися до наступу. росія притягнула резерви танків зі сховищ часів Холодної війни, а Україна випросила західні уряди постачати американські "Абрамси" і німецькі танки "Леопард 2".
Втім, як відзначає New York Times, сучасні західні танки з'являться на полі бою за кілька місяців. Нові російські з'явилися раніше – і під час свого першого широкомасштабного бою були знищені.
NYT із посиланням на українських офіційних осіб пише про тритижневу битву поблизу Вугледара, яка стала найбільшою танковою битвою у війні, і закінчилася нищівною поразкою росіян.
У тривалому бою, зазначає видання, обидві сторони кидали в бій танки, що з гуркотом долали ґрунтові дороги і маневрували навколо лісосмуг, причому росіяни наступали колонами, а українці маневрували в обороні, ведучи вогонь здалеку або з укриттів, коли російські колони потрапляли в поле їхнього прицілу. Коли все закінчилося, виявилося, що росія не лише не змогла захопити Вугледар, але й припустилася тієї ж помилки, що коштувала москві сотні танків на початку війни: просування колон просто у засідки.
Підірвані на мінах, підбиті артилерією або знищені протитанковими ракетами, обвуглені корпуси російської бронетехніки тепер лежать на сільськогосподарських полях навколо Вугледара. Українські військові кажуть, що росія втратила щонайменше 130 танків і бронетранспортерів у цій битві. Цю цифру неможливо перевірити незалежним чином. Україна ж не розголошує, скільки зброї втратила вона.
New York Times наголошує, що росіянам дошкуляв також брак досвіду, оскільки багато їхніх елітних підрозділів знищені раніше в боях. Тож ці місця зайняли призовники, не навчені протистояти українській тактиці нападу на колони із засідок. Одним із свідчень того, що росії не вистачає досвідчених командирів танків, пише видання, є те, що українські солдати захопили в полон медика, якого перевели керувати танком.
російська армія десятиліттями зосереджувалася на танковій війні і навіть міфологізувала її для того, щоб відтворити перемоги росії над нацистами у Другій світовій. Тепер, за словами українських командирів, до минулого тижня у Вугледарі росія втратила так багато машин, що вони змінили тактику і вдаються тепер лише до піхотних атак.
Видання зауважує, що глибину російської поразки підкреслили російські військові блогери. Телеграм-канал "Сєрая зона", пов'язаний з групою найманців "вагнер", повідомив у понеділок, що "родичі загиблих хочуть кровної помсти генералу", відповідальному за штурми під Вугледаром.
У детальному інтерв'ю, пише New York Times, неподалік від фронту лейтенант Владислав Баяк, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї бригади, розповів про те, як українські солдати змогли завдати таких великих втрат у протистоянні, що, за словами командирів, стало найбільшою танковою битвою у цій війні.
Засідки були фірмовою тактикою України проти російських бронетанкових колон з перших днів війни. Працюючи з бункера у Вугледарі, лейтенант Баяк помітив першу колону з близько 15 танків і бронетранспортерів, що наближалася, на відео з безпілотника. Як пише видання, українці намітили зону ураження на ґрунтовій дорозі, якою з гуркотом проїжджали танки. Командиру залишалося тільки віддати наказ по рації: "До бою!" – розповів лейтенант Баяк.
Протитанкові команди ховалися в лісосмугах уздовж полів, озброєні американськими "Джавелінами" та українськими ракетами "Стугна-П". Далі були готові артилерійські батареї. Ґрунтова дорога була очищена від мін, але поля навколо були ними засіяні, щоб спокусити росіян наступати, не даючи танкам розвернутися, як тільки пастка спрацює.
New York Times наводить слова лейтенанта Баяка про те, що колона танків стає найбільш вразливою після того, як починається стрілянина, оскільки водії панікують і намагаються розвернутися, виїжджаючи на заміноване узбіччя дороги. Підірвані машини стають перешкодою, сповільнюючи або зупиняючи колону. У цей момент українська артилерія відкриває вогонь, підриваючи ще більше броні й вбиваючи солдатів, які вистрибують зі зламаних машин. За словами лейтенанта, починається хаос і вибухи.
За майже три тижні танкової битви російські бронетанкові атаки неодноразово провалювалися. Так, в одному випадку українське командування завдало удару керованими ракетами HIMARS; вони зазвичай використовуються по стаціонарних цілях, таких як склади боєприпасів або казарми, але також виявилися ефективними проти нерухомої танкової колони.
Як стверджує газета, українці також вели вогонь з американських гаубиць M777 і французьких САУ "Цезар", а також з іншої зброї, наданої Заходом.
Український танковий екіпаж, який молився перед кожним боєм, прозвав свій танк "Блукач" за його блукаючі маневри по полю бою. Між вилазками він ховався в деревах під маскувальною сіткою за п'ять миль від лінії фронту. Під час битви за Вугледар, пише New York Times, командир відділення Гребенок отримував наказ виїжджати на небезпечні завдання три-чотири рази на день. Гребеноку лише 20 років, він не мав військової підготовки з танкового бою, коли почалася війна. Але в шалені перші дні війни його призначили на танк, і з тих пір він постійно воює на них, навчаючись по ходу справи.
Навчання все ще залишається проблемою. Як відзначає видання, Україна теж втрачає кваліфікованих солдатів, замінюючи їх "зеленими" новобранцями. І багато українських танкістів проходять навчання на західних танках у таких країнах, як-от Німеччина і Велика Британія. "Всі свої знання я здобув у польових умовах", – сказав він. російські танкові екіпажі, за його словами, навпаки, складаються здебільшого з новобранців, які не мали можливості загартуватися в боях.
Під час засідки екіпаж ховає танк в межах досяжності дороги, якою можуть проїхати російські танки чи БМП. Потім тихо чекає. Поки вони сидять і готуються до засідки, повинні тримати двигун теплим, тому що перезапуск зайняв би занадто багато часу. Працювати на холостому ходу було б шумно. Замість цього вони палять невеликий гасовий обігрівач біля двигуна.
Під час останнього великого бою, розповідає видання, тиждень тому, сірим передсвітанком надійшов наказ підготувати засідку для колони з 16 російських танків і бронетранспортерів, що просувалася до українських позицій. Екіпаж прочитав молитву, поплескав по танку і поїхав вперед. "Ми сховали танк у лісосмузі та чекали на них, – розповідає Гребенюк. – Це завжди страшно, але ми повинні їх знищити". Вони зупинилися приблизно за три милі від місця засідки, просто за межами досяжності вогню у відповідь, і відкрили вогонь у координації з пілотом безпілотника, який передавав по рації координати цілей, які вони не могли бачити безпосередньо.
російська колона застрягла на мінах, і, за словами Гребенюка, "Блукач" відкрив вогонь. Танкові екіпажі окупантів не мали жодних шансів, коли опинилися в зоні ураження. "Ми знищили багато російської техніки", – сказав він.
"Вони зробили дурню, коли прийшли в Україну", – підсумовує свій репортаж New York Times словами українського воїна.
Джерело: New York Times
Цей репортаж прокоментувало багато військових експертів та аналітиків. Так, генерал-майор Мік Раян написав у себе в твітері: "Гарне дослідження битви під Вугледаром і того, як лідерство, підготовка та адаптація на полі бою можуть вплинути на те, чи добре використовуються танки, чи погано".
Професор Лоуренс Фрідман поширив в твітері цей репортаж з головним меседжем: "Як росія програла грандіозну танкову битву, повторивши попередні помилки".
Майкл Коффман пише: "Битва за Вугледар – це коли російські танки і БМП наїжджають на міни на відкритій місцевості. Зупиняються. Потрапляють під обстріл ПТРК та артилерії. Наступного дня, після того, як підрозділи ЗСУ замінюють міни на полі, вони знову намагаються штурмувати". За його словами, це далеко не розумно, але, на думку Коффмана, це не є "епічна танкова битва". Проте хтось із коментаторів йому іронічно зауважує, що все ж таки це танкова битва – танки проти мін.
