Які ваші відчуття у новому статусі народного депутата?
Розпочну з того, що йти до парламенту для мене було свідомим рішенням, до якого готувався більше 10 років. Отримав профільну освіту, захистив дисертацію з політичних наук, стажувався у ВР по програмі USAID. Верховна Рада завжди для мене була визначальним органом влади у нашій державі і вважаю, що саме парламент має зараз стати провідником змін в державі. Де-юре у нас функціонує парламентсько-президентська форма правління, але по факту у свідомості людей і їх сприйнятті політичних процесів, - президентсько-парламентська з ухилом до президентської. Суспільство замикає всю повноту влади на президенті, хоча, на мій погляд, саме парламент має бути тією рушійною силою, котра допомагає і президентові впроваджувати ініціативи його передвиборчої програми і регламентувати діяльність виконавчої гілки влади.
Тому, повертаючись до запитання, скажу що ейфорії в мене немає. Є розуміння наявності великої кількості проблем, великої відповідальності, покладеної на новий склад ВР. Унікальність ситуації в тому, що вперше в історії владний трикутник Президент- Кабмін- Верховна Рада сформований потужностями однієї політичної сили, яка взяла на себе всю повноту відповідальності. Крім того, у нас є велике бажання змінити саму систему парламентаризму, підвищити його якість, тому що починати реформи потрібно із себе. Ще один принцип, який сповідують я і мої колеги - наголос не на кількості, а на якості законопроектів.
Фото: з вільних джерел
В першу чергу реформа парламентаризму
Ви наголосити на важливості змін у роботі ВР та реформі парламентаризму. А що би ви змінили в першу чергу?
Є першочергові завдання і більш стратегічні. Пріоритетні, в першу чергу, стосуються змін до регламенту, щоб змусити депутатів працювати і в повній мірі виконувати свої зобов’язання. Неприпустимо коли в залі сиділо 50 депутатів, а один голосував за чотирьох, коли комітети місяцями не могли зібрати кворум. Це прості зміни з одного боку, а з іншого - за них ще треба проголосувати.
Перше, що ми зробили - зняли недоторканність в частині депутатського імунітету, тобто спростили механізм притягнення депутата до кримінальної відповідальності за незаконні дії. Тобто, не йдеться про політичні переслідування чи покарання за неправильне голосування, як це декотрі інтерпретують, - йдеться про рівність депутатів перед законом.
Далі є ідея ввести матеріальну і правову відповідальність за пропуски засідань чи комітетів без поважних причин. А що для депутата є найбільш тяжким наслідком? Звісно - втрата мандата. Тому обговорюється ідея, що якщо депутат протягом однієї сесії має більше 30% пропусків засідань та комітетів без поважних причин, це стає приводом для позбавлення мандату. Це ефективний механізм, бо повірте, фінансові стягнення хоч і економлять бюджетні кошти, та все ж не є достатнім інструментом.
Також подали законопроект про введення адміністративної відповідальності за кнопкодавство, яким пропонується ввести штрафи від 50 до 80 тисяч гривень за неперсональне голосування.
Щодо стратегічних завдань, переконаний, що треба збільшувати роль парламентських комітетів. Потрібно запроваджувати норму, щоб кожен законопроект містив фінансове обґрунтування, що наразі не є обов’язковим. Пам’ятаємо як часто закони блокувались на рівні міністерства фінансів через брак коштів. Зрештою, не треба винаходити велосипед, є 52 рекомендації Європарламенту щодо реформування ВР. Якщо відверто, я підтримую не всі, є дискусійні, як от наприклад пропозиція голосувати більшістю від присутніх. Розумію, що це такий дисциплінарний захід, покликаний мотивувати депутатів приходити до зали, але побоююсь що закони проголосовані в такий спосіб будуть позбавлені легітимності. Але переважна більшість цих рекомендацій слушні і мають бути імплементовані в 9 скликанні.
Мета-меседжом Слуги Народу було протиставлення нової еліти старій. Чим, на вашу думку, має якісно відрізнятись нова еліта від попередньої?
Скажу дуже просто: не прізвищем, не обличчям, а якістю політики; не формою, а змістом. Якщо кількість нових людей у Раді не трансформується в нову якість реалізації політики, ефективність буде така ж сама і довіра така ж критично низька. І сам меседж був сформований не нашою партією, а українським суспільством, адже результати виборів стали вироком попередній еліті та політичній системі.
Три складових team building, або як "Слуга Народу" будує команду
Як фракція СН збирається будувати ефективну команду з такої кількості нових хороших, але дуже різних людей?
Інструментів є три. Перший, умовно ідеологічний: люди підписалися під конкретною передвиборчою програмою і треба чесно сказати - без бренду "Слуги Народу", без Зеленського як лідера, більшість депутатами би не стали. Тому виконання передвиборчої програми має об’єднати СН. Я переконаний що засадничі положення програми мають розділяти всі члени команди, як і розділяти відповідальність за зміст того, що програмою задекларовано.
"Якщо люди йшли під брендом СН і цінностями, задекларованими президентом Володимиром Зеленським, то має бути командна відповідальність за спільну діяльність"
Другий - адміністративний. Знову ж таки, мова не про узурпацію, але така кількість людей у фракції має чітко адмініструватися. Тому було прийнято рішення розділити фракцію на 15 міні-груп що формувались рандомним жеребкуванням. Ми обрали керівників цих груп, які стали заступниками голови фракції. Така фрагментація в першу чергу потрібна для підвищення ефективності комунікації між собою.
Нарешті третій, політичний інструмент. Якщо люди йшли під брендом СН і цінностями, задекларованими президентом Володимиром Зеленським, то має бути командна відповідальність за спільну діяльність. Ми налаштовані жорстко реагувати на політичне перебіжництво, тушкування тощо, в тому числі й законодавчими інструментами. Демократія це прекрасно, але якщо ти отримав мандат від партії, відтак підписався виконувати програму цієї партії.
"Головне, щоб у партії були ідейні люди зі своїми пропозиціями, які партія могла би опрацьовувати і залучати активних людей до вирішення тих чи інших проблем. І це партійне будівництво тільки розпочинається, відповідно і ідеологічна складова буде вдосконалюватися. Якщо говорити про класичні ідеології, то нам найближче всеж-таки погляди лібертаріанства"
По-перше, боязнь політиків, патерналізм - це все наслідки багаторічної радянської окупації. Саме в ті часи закладався низький, я б навіть сказав примітивний, рівень політичної культури громадян. Хто сьогодні повинен займатися формуванням культури? Вважаю, найперше громадянське суспільство, мережа громадських організацій. Мені особливо не важливо, якщо це йде на користь державі, на гранди вони діють чи ні, - головне результат.
Безумовно, також журналістське середовище, до якого, особисто у мене, дуже багато запитань. Особливо це відчувається після скупки людьми Медведчука ряду телеканалів і як після цього змінилася їхня риторика та редакційна політика. Чому наводжу ці приклади? Бо це приклади останнього часу і я можу порівняти ефіри тоді і зараз. З одного боку усі вимагають від політиків прозорості, чесності і об’єктивності, але з точки зору журналістів є приклади дуже частого недотримання цих принципів. Часто після ефіру мені самі журналісти кажуть: "… ми розуміємо, але є редакційні завдання..."
Ну і політики звісно. Я давно прихильник ідеї, що справжні зміни можуть відбуватися лише за принципом "зверху- вниз", а не навпаки. Якщо політична еліта, політичне керівництво буде подавати правильний приклад, його будуть автоматично підтримувати і на низовому рівні. Навпаки не відбувається. Ми не можемо вимагати від громадян низького рівня корупції і великої відповідальності, якщо по телебаченню вони бачать зовсім іншу картинку серед політикуму.
