RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

#бізнес_ветеранів: Декоративні свічки від добровольця батальйону "Донбас" Костянтина Алексеєнка

"Я не бізнесмен і не маю економічної освіти. Але, коли вирішив створити власну справу, розумів, що потрібно створювати виробництво. Щоб товар був актуальним і довго зберігався. І виникла ідея – робити свічки"
Говорить доброволець батальйону "Донбас" Костянтин Алексеєнко. Він високий (мабуть тому й позивний отримав "Удав", при розмові ходить з боку в бік і багато говорить про історію). Зараз Костянтин навчається на історико-філософському факультеті в університеті ім. Б. Грінченка, де здобуває фах історика-дослідника. Але щодо роботи для душі і розвитку Костя обрав виготовлення свічок – декоративних на різні урочисті події, або для створення гарного настрою. Це і було рушійною силою – після Донбасу Костянтин мріяв приносити людям щось світле, тепле і добре. І не відклав мрію надовго.
#бізнес_ветеранів: Декоративні свічки від добровольця батальйону "Донбас" Костянтина Алексеєнка Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Перед тим, як втілити в життя цю мрію, чоловіку довелося пройти війну. Син військового ніколи не думав, що доведеться й самому відчути, що таке зброя і тим більше, що таке війна.

"Я давно розумів, що з боку Російської Федерації будуть бандитські дії щодо нас. І людям говорив, доводив, що вони нам зовсім не братній народ. І російських військових я завжди сприймав як нашого потенційного ворога", - розповідає Костянтин.

Ми хвилювались, що на нас не вистачить війни

До війни я займався технічними засобами охорони, працював у державній Службі централізованого спостереження  за об’єктами у Київській області. За першим фахом я інженер-електрик, завжди працював з дротами, технікою. Але народився у сім’ї військовослужбовців. Наша сім’я багато переїжджала, як заведено у таких родинах, я постійно змінював школи. Навчався у школі в Києві, в Луганську. Потім вчився в Академії муніципального управління, в коледжі міського господарства. З дитинства займався спортом. Якщо говорити про те, чим цікавився в дитинстві, то я багато читав, гралися з друзями в конструктори. Тоді ж не було таких медійних засобів, як тепер.


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Мій батько колись служив в ГРВН (Група радянських військ у Німеччині – угрупування радянських військ, що дислокувалося в НДР. Вважалася однією з найбоєздатніших у Радянській армії), я жив у Німеччині, моя молодша сестра народилася у Веймарі. Ще з дитинства ми бачили як там все працює, який там рівень життя у найпростіших речах. Поки дорослішав, аналізував те, що бачив в дитинстві і  де довелося пожити – Луганськ, Хабаровськ, Благовіщенськ – страшні, депресивні регіони. І вже в В 90-их роках в мене було орієнтування на Європу, її цінності, демократію… Саме тому я підтримував і Помаранчеву Революцію, і Революцію Гідності.

За військовою спеціальністю я радіотелеграфіст другого класу. Напевно, на фронті в 2014 році такі фахівці були не потрібні, бо я багато в які військкомати звертався, скрізь відмовляли. І щойно створили Національну Гвардію, у березні 2014, одразу пішов туди, з військкоматами вже справи не мав.

Ми сиділи, як на голках і спостерігали як захоплювалися міста – Слов’янськ, Краматорськ… Техніка постійно заходила з тієї сторони, кадри якісь, чеченці. У нас була прострація. З Національної Гвардії зателефонували 2 травня, коли трапилися події в Одесі, запропонували прийти до них у військову частину. Відтоді все і почалося. 1,5 місяці ми були в Нових Петрівцях у складі легендарного батальйону "Донбас". Нас 26 чоловік туди привезли, ми навіть переживали, що нас не візьмуть, що нам не вистачить часу повоювати. Якісь вимоги були постійно, було відчуття невпевненості. Думали, що за два тижні розберемося і все… Кожного дня постійно були якісь завдання… Оскільки я із сім’ї військових, служив строкову службу, давав присягу на вірність народові України, знав, що ніхто, крім нас цього не зробить. Знав, що виріс в цій країні, батьки мої тут прожили, хотіли кращого життя для нас, а виходило все ось так… Мені шкода їхнього життя, яке вони прожили з надією на краще. Хоча, я завжди знав, що від Росії, окрім бандитських дій, чекати немає на що. І завжди говорив, що вони не братній для нас народ. І військових Російської Федерації я завжди сприймав як нашого потенційного ворога. 


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Моє перебування в зоні бойових дій почалося зі звільнення Слов’янська. Хоча їхали ми туди 2-3 червня другим ешелоном і активної участі в цьому не приймали, але в місто поїхала наша 1 рота. У нас було завдання – розвезти боєкомплекти по визначеним блок-постам, отримати завдання та відправитися на несення служби. Їхали двома автобусами, фура була завантажена і легкові машини. Їхали якимись зигзагами з боку Красноармійська (тепер Покровськ). Дали команду – зранку висуватися на Артемівськ (тепер Бахмут) і займати свої позиції. Ми там почали освоювати територію, ніхто толком не розумів, що таке війна. Часом нас "кошмарили" з РПГ чи кулемета. Ми були на території медучилища. Їздили на зачистки.

Одного ранку по тривозі наш взвод відправили у бік Горлівки. Це ще до зачистки Попасної, Лисичанська. Заходили  туди, намагалися проводити пошукові заходи і потрапили в засідку… В Зайцевому (селище поблизу Горлівки) я отримав поранення. Як заступник командира взводу, не міг йти за спиною чи прикриватися, йшов попереду. Ну, і – перша черга в мене. Відвоювали. В загальному, я пробув в АТО 14 днів. Потім почалася реабілітація. 

Це був дуже важкий період в лікарні Бахмута. Важкий емоційно. Ноги перебиті, вивезти мене не можуть. Мене приїжджали і "викрадати", і "вбивати". Пам’ятаю, лікарці сказали: "Тобі потрібно їхати назад". Я запитав, що сталося, а вона сказала: "Так, твоїх там, при штурмі Попасної, 17 чоловік…" Сідає в машину і їде. І я не розумію – чи 17 "200", чи 17 "300". Сказала фразу: "Добряче ваших постріляло, поклало". В мене істерика почалася, заспокійливе, реанімація. В мене постійно вливали кров, катетер з вени не виймався. Коли були події в Іловайську, я лежав після операції в Києві, на візку вже міг пересуватися. Мій взвод в повному складі поїхав, більшість хлопців поранені, піввзводу в полоні. Це було дуже складно морально витримати. Полони, виводи, відео з полону… Але я був їхнім командиром, завжди був на зв’язку, підтримував поранених морально. За рахунок цього, напевно, і себе підтримував. Бо ще на війні, на випадок чогось, хлопці давали контакти когось з близьких людей. Звичайно, ці номери ніхто не записував, треба було запам’ятати. І я розумів свою відповідальність перед ними.


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Всі процеси у нашій справі ми опановували методом спроб і навчання

Про власну справу я задумався ще в 2013 році. Вже тоді почав процес переобладнання звичайного гаражного боксу під виробничі потужності та освоєння технологічної карти виготовлення свічок. Але все зупинилось під час революції і згодом війни. Після того, як заново став на ноги, повернувся до ідеї власного виробництва. І хоч я не бізнесмен, не маю економічної освіти, але розумів, що товар повинен бути актуальним і міг довго зберігатися. Повернувся до ідеї зі свічками. Спочатку були помилки, ми обрали неправильний сегмент, вклалися в матеріали і обладнання. В результаті, все переробилося на виробництві. Але ми вчилися на власних помилках, проходили весь шлях. Як виявилося – свічки бувають не лише прямих і стандартних форм. Ми почали робити декоративні свічки. Зараз ми вже розуміємо, що кожні півтора року повинна заїжджати нова лінійка, модель, і тепер весь час створюємо нові моделі.


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

На початку було складно розібратися у всіх процесах. Хоча б те, що для роботи технолога потрібно мати спеціальну освіту, а я її не мав. Лише приблизно уявляв як це робиться. Треба було знайти приміщення зі спеціальними умовами – з кахелем, протипожежною безпекою, щоб було багато води, потрібні були печі, спеціальний посуд, форми…


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Навчатися я пішов вже коли запустив виробництво. Зараз навчаюся за державний кошт за норвезькою програмою для ветеранів, якраз у сфері розвитку господарства і підприємницької діяльності. Працює нас п’ятеро. До речі, знайти підходящу людину на роботу – це теж робота. На мені у нашій фірмі – кадрова, інформаційна політика, стратегія розвитку. Я можу не влазити у маркетинг, але повинен якийсь ланцюжок вибудовувати і давати завдання. Мені не потрібно знати скільки технолог кладе ароматизатора чи барвника в свічки, хоча я повинен розуміти всі розрахунки, всі складові.


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Свічки ми виготовляємо зазвичай з парафіну та воску. Щоб знайти парафін – Google у допомогу, а віск нам продають бджолярі, пасічники приносять. Все це перевірялося довгими робочими днями. Звісно, і в конкурентів підглядали, вчилися, шукали в інтернеті. Одну свічку в домашніх умовах можна зробити, але якщо робити 200 штук в день – це вже інша справа. Людина, яка в мене їх розмальовує, фізично не може більше 40 штук в день зробити, тому, що вся робота відбувається вручну. І майстер, якщо працює 8-12 годин, - більше 100 позицій не зробить, бо для цього потрібен час, щоб матеріал вистигав. В нашій роботі поспішати не можна. Це все ми робимо самостійно методом спроб. Гніти вчилися робити самі, навіть вивели окрему формулу і знаємо, який гніт потрібен на окремий діаметр. 


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Найбільша наша партія свічок в день – 200-300 штук різних позицій. Але це маленькі свічки, вагою до 100 гр. Бо існують напольні свічки – висотою близько 1 м, 15 см в діаметрі. Одна така свічка робиться 40-60 годин. Перші наші печі, в яких ми це все виготовляли, були електричні, потім на газу, потім газ подорожчав і у нас все працює на спеціальному матеріалі від вторинної переробки деревини.


Фото: з особистого архіву Костянтина Алексєєнка

Потрохи наше виробництво набирає обертів. Виявилося, що свічки – це сезонний товар, але влітку справді замовлень більше, або взимку перед Різдвом. Весілля, романтичні вечори в ресторанах – це завжди актуально. Тому, немає коли розслаблятися. Це я і всім раджу. Постійно працювати і не звертати увагу на невдачі. Раджу самовдосконалюватися і навчатися. А також – працювати і фізично, і розумово. Важливо ставити короткострокові і довгострокові цілі. Я ж теж звичайний хлопець, а виходить, що все, що я робив до цього, привело мене до того, що маю зараз.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

30 05 2019 12:24
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ