З Юлею ми познайомились кілька років тому, на зустрічі від фонду допомоги армії "Повернись живим". Вона робила круті фотки і рідко, але влучно писала пронизуючі тексти про переживання війни. З Ромою познайомились випадково. Коли я вже знала, що він пече брауні і хотіла домовитися про інтерв’ю.
Пара запросила мене в гості. Там, на затишній кухні, Рома приготував каву, Юля називає це "особливим ритуалом". Вони пригощають мене величезним шматком брауні з сиром Філадельфія – ніколи не куштувала чогось подібного. Я починаю розпитувати в них про те, як започаткувався бізнес під назвою "Veterano Brownie" і пара, доповнюючи один одного, розповідає свою історію.
"На Сході ми руйнували, а це історія про створення"
Рома: Я після дємбєля дорвався до цілодобового "Сільпо". А коли в тебе є доступ до гастрономічного різноманіття, хочеться все спробувати. Навіть коли ми виїжджали в Станицю-Луганську (Луганська область, зона АТО) чи Маріуполь (Донецька область, зона АТО), ми купували якусь фігню – шаурму, кока-колу, чіпси. А тут є все свіже. Юля на той час працювала в офісі, а в мене після дємбєля й справ не було. Джип притягнули, його на СТО здав, медобстеження пройшов, до психолога записався. На роботу зразу не вертався. Ще потрібно було знайти житло, бо ми тільки одружилися. Якісь такі справи - на вечір приготувати щось смачне, а не гречку, рис, макарони.
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Юля: Рома завжди любив готувати, смачно, круто. Але він ніколи не "проривався" по десертам і кондитерці.
Рома: Максимальний мій десерт був – замішати борошно з водою, додати туди цукру і посмажити.
Юля: Коли Рома повернувся, він багато готував і якось сказав мені: "Коли я готую, мені спокійно"…
Рома: …це коли воно смажиться, а ти стоїш, дивишся, помішуєш. Якась медитація.
Юля: За відчуття того, що він в цьому процесі гармонійний, йому це в кайф, йому спокійно, я багато готова віддати. І одного разу приходжу додому з роботи і Рома каже: "Я зробив брауні". Він знайшов в інтернеті якийсь рецепт, взяв кругле деко, залив його шоколадом… Ми з’їли по шматочку. Лягли спати, але повернулися на кухню і знешкодили все, що там було – кілограм на двох. І нам нормально. Це був знак, - що нам не стало погано, не було передозу від солодкого. Потім Рома почав готувати досить часто саме брауні. Приходили друзі. Потім в нас вже закінчились друзі, які ще не куштували…
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Рома: Всі казали як це смачно, а одна знайома сказала, що нам треба це продавати. Але ми пропустили повз вуха.
Юля: Мені насправді здається, що ця ідея мала прозвучати від когось іншого. Ти завжди живеш в світі того, що недостатньо до чогось доріс, недостатньо досконалий, недостатньо круто в чомусь розбираєшся. Ми всі схильні недооцінювати свої сили, знання, навички. І коли ця фраза прозвучала ззовні, це була максимально суха, настановча порада – беріть і робіть. І ти думаєш: "Чому б ні?"
Рома: Я тоді до цього серйозно не поставився. Сприйняв це як компліментарну лексику. А коли ми були в Непалі – це була весільна-реабілітаційна подорож – зустрічали там Новий рік, загадали бажання – розпочати свою справу. На той час я точно розумів, що на попередню роботу не повернуся. Я працював в ІТ-компанії, продавав софт. Мені подобалася та робота, подобався колектив. Не було нічого, щоб я подумав, що нарешті спекався цієї роботи. Але після повернення з війни хотілося чогось нового. Для розуміння – бізнес не приносить нам такий прибуток, який я би отримував на попередній роботі…
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Юля: Те, у що це все вилилось – це історія про те, як складаються спонтанні, доленосні рішення. Для Роми було першочерговим, щоб це була історія про Veterano – саме частину великого бренду. В мене були застереження. Ми говорили з Дімою "Амуром" (Дмитро Крикун, який після війни започаткував в Києві "Кіборг-масаж") і він казав, що не любить, коли до нього приходять і співчувають. Не хотілося, щоб сприймали, мовляв він воював, вона дочекалась – така зворушлива історія.
Рома: Ідея цього всього інша. Вона спрямована показати самим ветеранам, що не потрібно після повернення скиглити. Потрібно займатися собою, не втрачати віру в себе, в життя, в оточуючих. І суспільству показати, що ветеран – це не людина з розладами, яка тільки очікує поблажок. Що це самодостатні чоловіки, жінки, які можуть забезпечити себе, свою сім’ю, реалізуватися і принести цінності в суспільство. Ми робимо це брауні – це щось нове, чого раніше не було. Ми провели на Сході час і в загальному займалися руйнуванням. А тепер це історія про створення.
Шайло Гарріс, американський ветеран, спікер, автор книги "Сталева воля" та його дружина-психолог Джеймі Панізза-Кімболл. Шайло пройшов пекло вибуху у службовій автівці, 48 діб коми, 75 операцій, три роки відновлення, посттравматичний синдром. На знімку ветеран куштує банановий брауні. Фото: Марина Соколова
Коли ми з Юлею були в Індії, там вже не просто подорожували і відпочивали, я шукав варіанти. Насправді, не проходив жодних курсів з бізнес-планування. Знав, що потрібно прорахувати собівартість, потужності, обладнання, скільки я цього вдома зможу робити. Це першочергово планувалося як бізнес з досить низькими ризиками. Ми вклали невелику кількість грошей, а потім тільки реінвестували те, що заробляли.
"Мріємо створити заклад одного десерту
з різними смаками і класною кавою"
Сьогодні Рома готує брауні щодня. Трапляються замовлення на 5-6 кілограм виробу. Бувають і на 20-30 кілограм. Юля шукає партнерів, відповідає за комунікацію і промо.
Рома: Якщо немає замовлень – це скоріше виключення. Буває 3-5-6 кілограм. Це і в заклади, і приватні замовлення. Коли ми готували на новорічні маркети, то кілька днів випікав по 20 кілограм. З самого ранку, протягом дня. Потрібно щоб воно вистигло, порізати, спакувати. В основному, це вечірньо-нічний процес. Протягом дня ми робимо доставки, відправляємо замовлення, ходимо на зустрічі. Ввечері я починаю робити. На 8 ранку – це найраніше, коли ми можемо віддати замовлення. В мене все прораховано, скільки ми повинні на день виготовляти, щоб мати заробіток. В нас вже назбиралась статистика, коли ми можемо прорахувати графіки, середню рентабельність. Коли ти аналізуєш все, що робив, з’являється можливість придумувати стратегічні кроки задля досягнення цілей.
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Юля: В нас є смаки на основі шоколаду і на основі тертого какао. Ми плануємо розширюватися якраз з какао. Максимально насичений, без додатків, супершоколадний. Різниця дуже відчутна. В шоколадному 56% відсотків шоколаду, у виробі з какао – 100% шоколаду.
Рома: Цьому я ніде не навчався. Це все практика. Здоровий глузд. Ми все пробували на практиці. Чому не така виходить скоринка, або чому вона тріскається. Ми напевно приготували більше 1000 штук, коли змінили пічку і вона нам один спалила. Вона просто зламалась. В неї розплавився регулятор температури. Наприклад, Юлі заборонено бути на кухні, коли я готую. Це не жарт. Це виробничий процес. Вимушені речі, бо ми працюємо вдома. Починалося з того, що ми починали працювати вдома,переросло в те, що ми живемо на роботі. Ми стараємось не переривати процеси.
Юля: Ми куштували брауні в різних закладах – проводили невеличкий аналіз на ринку. Десь це була просто пласка шоколадна штука, десь це було щось схоже на "Празький торт", политий шоколадом. Ідеальний брауні ми куштували в Старбаксі в Нью-Делі. За формою, за смаковими якостями – це було ідеально. Ми не можемо говорити, що скуштували всі-всі брауні в Києві, але те, що бачили в різних закладах нас, як клієнтів, абсолютно не задовольнило. Тому, тепер ми знаємо, як брауні має виглядати в усіх закладах… світу.
Рома: На сьогодні в нас вже є 10 видів: класичний, з фундуком, вишнею, бананом, екстра, з волоським горіхом, вишневий з сиром Дорблю, корицева груша, з ківі і мигдалем, з сиром Філадельфія і солоною карамеллю. Починали з трьох: класика, фундук і банан. Банан був аутсайдером. А наш друг був фанатом саме бананового. І ми думали, що напевно цей смак існує заради одного клієнта. Але це принципова позиція бізнесу – ми залишаємо.
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Юля: Ми б хотіли мати свій заклад. І там пересмажувати какао-боби, перетворювати їх на терте какао і з нього готувати десерт. Мріємо про "Браунарню". Заклад одного десерту з класною кавою і різними смаками. Якщо минулого року ми загадували досить абстрактно, що хочемо розпочати власну справу. То цього року загадали, що хочемо працевлаштувати як мінімум п’ятьох ветеранів в заклад.
Рома: Насправді, в мене є напрацювання на заклад, з серйознішими розрахунками і залученням більших інвестицій. Певний час це стало на паузу, бо було багато поточної роботи. Але ми рухаємося в задуманому напрямку.
Фото: з особистого архіву Романа Набожняка і Юлії Кочетової-Набожняк
Замовити брауні можна через сторінку в Facebook від одного кілограма до безкінечності. Наразі найдешевший десерт коштує 350 гривень, але кондитери говорять, що переглядатимуть ціни, оскільки, дуже піднялися ціни на необхідні продукти. Але, повірте, "Veterano Brownie" коштує так цілком виправдано, бо ви ніколи ще не куштували такої шоколадної смакоти. І це зовсім не компліментарна лексика, як говорить Рома.
До того ж, 10% від прибутку пара віддає на потреби сімей загиблих на війні бійців. В них також можна "підвісити" замовлення і його відправлять до Київського військового шпиталю.
