Тим цінніше, що цього разу головнокомандувач ЗСУ та один з керівників парламентського комітету з питань оборони, розвідки та нацбезпеки – обидва бойові генерали – звернулися до українців за посередництвом єдиного державного інформаційного агентства України "Укрінформ".
Генерали мають упевненість, що підтримка союзників щонайменше не зменшиться. Потрібна лише витримка
З початком війни офіційні повідомлення від силових структур України стали вкрай скупими та не дуже інформативними. Це зрозуміло, адже убезпечення планів командування від розголосу та запобігання панічним настроям у суспільстві є важливою складовою безпеки під час війни. Водночас, чисельні інтернет-ресурси, іноді дуже сумнівної якості, наввипередки публікують новини, які дуже часто не відповідають дійсності.
У сприйнятті війни українське суспільство пройшло декілька фаз (причому неодноразово): від шоку перших днів російського вторгнення до ейфорії від перемог під Києвом та у акваторії Чорного моря. Настрої людей міняються щодня, від очікування перемоги найближчими днями до панічних настроїв після чергового ракетного обстрілу мирних кварталів українських міст.
Зважений аналітичний матеріал Залужного та Забродського дає відповіді на низку запитань, які накопичилися у українців - і стосовно перебігу військових дій, і щодо тривалості активної фази війни та наших можливостей і ресурсів.
З боку військово-політичного керівництва ця стаття – чи не найперша спроба узагальнити не тільки досвід попередніх місяців війни, але й показати больові точки російських військ та російського суспільства загалом, на удари по яким й слід спрямувати зусилля України та її союзників. Передусім, і головнокомандувач, і його колега з парламенту взагалі не розглядають можливість скорочення або згортання західної військово-технічної та фінансової допомоги. Отже мають впевненість у тому, що її обсяги, щонайменше, залишаться на теперішньому рівні або й збільшаться.
Суттєвими акцентами у статті є згадки про необхідність вражати ворога не тільки на захопленим ним українських територіях, але й отримати таку зброю, яка убезпечить Україну від ракетних пусків з території росії. Про необхідність відновлення та розширення українських програм ракетобудування говорять вже давно, але вперше цю тезу оприлюднено як імперативну потребу для країни та ЗСУ.
Автори статті - Валерій Залужний та Михайло Забродський – є не паркетними генералами, а військовими, які мали реальний бойовий досвід ще до початку повномасштабної війни з росіянами. Залужний взагалі є першим головнокомандувачем ЗСУ, який не служив у радянській армії, а військову освіту отримав за новими учбовими програмами, у тому числі пройшов річний курс у військовому коледжі в США. Михайло Забродський є Героєм України, він керував знаменитим рейдом 95-ї бригади у 2014 році – найдовшим бойовим рейдом у новітній історії, 470 км по захопленій ворогом території. Обидва генерали вільно володіють англійською, отже розмовляють з союзниками однією мовою як у прямому, та к й у переносному значенні.
Відчуття безкарності росії зникне. Але не слід очікувати швидких результатів
Найголовніше, що намагаються донести генерали до української аудиторії – війна не закінчиться вже завтра і навіть за місяць або два, війна – надовго, щонайменше вона триватиме і у наступному році. Це потрібно усвідомлювати та бути готовими до різних ситуацій. Ресурси ворога переважають українські, отже росіяни можуть спробувати переломити хід воєнних дій на свою користь. Цього не потрібно боятися, але на це обов’язково потрібно зважувати. Важливим моментом статті є й акцент на відчуття безкарності росії, яке спонукає та заохочує її до агресії. Що таке відчуття зникне, як тільки росія отримуватиме відсіч і на власній території – то росіяни задумаються про зміну своєї агресивної політики.
На тлі войовничих та бадьорих відео-звернень та твітер-постів політиків стаття Залужного та Забродського може здаватися сухою, для ура-патріотів й взагалі є холодним душем на гарячі голови, які вже бачать українські прапори на Севастополем, Краснодаром та Москвою. Війна буде довгою, тяжкою, ми не щодня будемо перемагати і, на жаль, втрати нестиме не тільки ворог. Спроби представити справу таким чином, що нібито військові суперечать політичному керівництву в оцінці війни – також не є вірними. "Війна є ніщо інше, як продовження політики, із залученням інших засобів", – писав видатний військовий теоретик Карл фон Клаузевіц. Про ці інші засоби і йдеться в статті головнокомандувача ЗСУ та його парламентського колеги.
Спільна стаття головнокомандуючого та впливового парламентаря, до того ж представника опозиційної партії, свідчить про те, що політична влада і військові єдині у головному – і в оцінці можливостей ворога, і в очікуваннях від наших союзників, й у можливих термінах тривалості гарячої фази війни. Політичне керівництво використовує свої методи донесення інформації до громадян, військові – свої. Якщо у головному політичні та військові тези збігаються – цей є відповіддю на питання, чи є розбіжності в оцінках векторів докладання спільних зусиль українців.
Напевно, будуть спроби прочитати текст статті як своєрідну декларацію післявоєнних намірів військових грати певну роль у політиці. Але до виборів ще дуже далеко, війна ж тут і зараз. Армія в Україні, на щастя, є політичним чинником лише в одному сенсі – вона виконує стабілізуючі функції у мирний час та функції захисту країни та її народу у війні. Жодного разу ЗСУ не грали у політичні ігри, а ті з військових, хто приходив у велику політику, використовували виключно політичні інструменти у своїй діяльності.
