"Зміни" лейбористів. Підтримка України їх не зазнає
Тема передвиборчої кампанії лейбористів – "зміни". Однак, коли йдеться про зовнішню і оборонну політику, більш помітною є "спадкоємність". Минулої середи опівдні, за кілька годин до того, як Ріші Сунак оголосив про загальні вибори, тіньові міністр закордонних справ і міністр оборони відповідно Девід Ламмі і Джон Хілі чітко дали це зрозуміти, під час виступу на Лондонській оборонній конференції, що проходила в Королівському коледжі Лондона.
Нещодавно повернувшись з Києва, вони підкреслили, що в питанні підтримки України з боку Великої Британії не відбудеться жодних змін. Так само, як і в ядерному статусі Сполученого Королівства. Програма будівництва атомних підводних човнів класу "Дредноут" буде доведена до завершення, так що перші човни увійдуть в експлуатацію на початку наступного десятиліття. Вони в принципі схвалюють рішення витрачати на оборону 2,5% ВВП, що більше від нинішніх 2,20%, хоча, схоже, тіньовий канцлер поки що не дозволить їм виконати обіцянку консерваторів досягти цього показника до 2030 року.
Ця обіцянка спадкоємності, яка демонструвала, що безпека країни в надійних руках лейбористів, символізувала шлях, пройдений відтоді, як Кейр Стармер замінив Джеремі Корбіна. Замість внутрішнього розбрату часів Корбіна, Ламмі і Хілі наполягали на тому, що їхня єдність у цих питаннях перевищує єдність торі. Їхній спільний виступ продемонстрував, як за лейбористів Міністерство закордонних справ та Міністерство оборони гармонійно працюватимуть разом. Хілі послався на викривальну статтю колишнього міністра оборони від консерваторів Бена Воллеса про МЗС, щоб показати, наскільки погано стало за нинішнього уряду, хоча і не сказав, чи погоджується він з основною ідеєю статті, яка полягала в тому, як обережні дипломати поводяться, коли потрібно зайняти жорстку позицію.
Якби Корбін все ще був би відповідальним за безпеку, це, безсумнівно, було б великою проблемою. Як він продемонстрував під час отруєнь у Солсбері, він готовий надати росії презумпцію невинуватості, а після повномасштабного російського вторгнення виступив проти постачання зброї в Україну. Але тепер, коли його виключили, і цього разу він повинен балотуватися як незалежний кандидат, у Стармера немає жодних стимулів робити акцент на питаннях, в яких між двома партіями мало відмінностей. На запитання на Лондонській оборонній конференції, чи не ризикує Кейр Стармер знехтувати зовнішньою політикою на виборах, адже останні шість обіцянок стосувалися внутрішніх питань, Ламмі і Хілі відповіли, що під час передвиборчої кампанії вони з'ясували, що виборців найбільше турбує вартість життя і державні послуги.
Консерватори і призов до армії. Лейбористи і внутрішні проблеми
Кампанія консерваторів більше акцентуватиме увагу на небезпечному стані світу. Це було головною темою передвиборчої заяви Сунака, в якій він вказав на війну в Україні, небезпеку, яку становила б перемога росії, та питання енергетичної безпеки, які вона підняла. Він також наголосив на необхідності протистояти "силам ісламського екстремізму" і спробі Китаю "домінувати у ХХІ столітті, викравши лідерство в технологіях". Він підсумував: "Ці непевні часи вимагають чіткого плану і сміливих дій, щоб прокласти курс до безпечного майбутнього". У суботу він продовжив цю думку пропозицією запровадити обов'язковий призов для 18-річних, з можливістю приєднатися до армії на повний робочий день або виконувати інші форми громадських робіт на неповний робочий день.
Єдина складність для лейбористів у цьому питанні полягає в тому, що вирішення майбутніх військових потреб, чи то в особовому складі, чи то в обладнанні, привертає увагу до їхньої невизначеності щодо майбутніх оборонних витрат – перейти до 2,5%, коли дозволять економічні умови, чи коли цього вимагатимуть міжнародні обставини? Консерватори вже використовують це, щоб показати, що лейбористи все ще залишаються "м'якими" в питаннях оборони. Можливо, лейбористи посилять свою позицію у своєму маніфесті, щоб закрити цю лінію атаки.
Хоча питання призову і витрат можуть тимчасово привернути увагу до оборони під час кампанії, в цілому лейбористи, ймовірно, мають рацію, вважаючи, що вони зробили достатньо для того, щоб показати, що серйозно ставляться до національної безпеки, і що зосередження на внутрішніх питаннях є ключем до перемоги на виборах.
Головною проблемою для лейбористів була Газа, де громадська думка рішуче підтримує припинення вогню, а рання, здавалося б, безумовна підтримка Ізраїлю з боку Стармера, яка згодом була скоригована, призвела до втрати голосів у деяких районах, де проживає більше мусульман і молодих прогресивних виборців. Для Стармера це ще одна причина не зациклюватися на міжнародних питаннях.
Після кампанії. Який порядок денний перших місяців
Якби багато не обговорювалося під час виборчої кампанії, цей період залишається небезпечним у міжнародних відносинах. Зовнішня політика буде домінувати в перші тижні роботи нового уряду. Однією з проблем, пов'язаних з призначенням виборів на початок липня, є те, що це надзвичайно напружений період у міжнародній дипломатії. Сунак, ймовірно, візьме перерву в передвиборчій кампанії, щоб взяти участь у саміті G7 в Італії 13-15 червня, хоча б для того, щоб мати змогу обговорити важливі питання зі світовими лідерами.
Потім, через п'ять днів після виборів, відбудеться життєво важливий саміт НАТО у Вашингтоні, округ Колумбія. Він розпочнеться в день повернення парламенту до роботи 9 липня, коли розпочнеться приведення до присяги депутатів. Тож Стармеру доведеться з'ясувати, як швидко він зможе перетнути Атлантику і почати усвідомлювати виклики виступів на міжнародній арені без особливого сну. Після того, як він приєднається до саміту, у нього буде можливість познайомитися з лідерами, з якими йому доведеться працювати протягом наступних років. Оскільки вони відзначатимуть 75-ту річницю Альянсу, він, без сумніву, згадає роль, яку відіграв тодішній лейбористський уряд і, зокрема, міністр закордонних справ Ернест Бевін, у його створенні. Але йому також доведеться вирішити, чи буде він, як новачок, уважно, але здебільшого пасивно спостерігати за дискусіями 32 країн-членів, чи зробить свій внесок.
На порядку денному стоятимуть важливі питання, значною мірою пов'язані з Україною. Консервативні уряди можуть пишатися тим, що вони були першими в питанні України, визначивши умови для дебатів в Альянсі щодо того, як її слід підтримувати. Як Стармер відповість на такі питання, як, наприклад, чи зможе НАТО краще, ніж торік, підтримати прагнення України приєднатися до нього як найкращого гаранта її безпеки, визнаючи, що він не може взяти на себе тверді зобов'язання, доки триває війна? Що можна зробити для того, щоб процес надання Україні більшої кількості кращої зброї та боєприпасів був швидшим та ефективнішим? Чи можуть союзники продемонструвати, що вони мають фінансування і волю підтримувати Україну в довгостроковій перспективі, а не лише після 2024 року?
На всі ці питання Ламмі та Хілі відповіли позитивно під час візиту до Києва на початку місяця, наголошуючи на своїй "залізній" підтримці. Але питання 2,5% буде присутнє. Міністр оборони від консерваторів Грант Шаппс заявив, що він має намір домогтися того, щоб ця мета була прийнята як норма для всіх країн НАТО як відсоток від ВВП, що витрачається на оборону, замість нинішніх 2%.
А наступного дня після урочистого відкриття парламенту, 17 липня, в Бленгеймському палаці у Вудстоці, графство Оксфордшир, має відбутися засідання Європейської політичної спільноти (ЄПС). Це відносно новий орган, вперше запропонований президентом Франції Макроном навесні 2022 року після російського вторгнення в Україну, свідомо виводячи розмови за межі країн ЄС і заохочуючи Велику Британію долучитися до них. Ця можливість була прийнята Сунаком. Коли він оголосив у березні, що буде господарем наступного, вже четвертого заходу, він додав до необхідності підтримки України питання про "спільну роботу над подоланням величезної проблеми нелегальної міграції на континенті". Сунак назвав цю зустріч "важливим форумом для співпраці по всій Європі з питань, які стосуються всіх нас і загрожують нашій безпеці та процвітанню".
Отже, проведення зустрічі дає можливість Стармеру почати робити свій власний внесок у міжнародну дипломатію. Ідея ЄПС також узгоджується з думкою Ламмі про те, що безпека – це оптимальний спосіб почати покращувати відносини з Євросоюзом без того, щоб не здавалося, ніби ми відмовляємось від Brexit. Водночас ЄС чекатиме на те, що Стармер має на увазі щодо інших питань, пов'язаних із Brexit, особливо щодо послаблення торговельних потоків, але мало що з цбого буде зроблено до закінчення літніх канікул. Питання безпеки є більш нагальними.
На жаль, все це відбувається в поспіху. До початку саміту НАТО нові міністерські команди все ще знайомитимуться зі своїми кабінетами по обидва боки Уайтхолу. Навіть на момент засідання ЄПС перехід від опозиції до уряду все ще триватиме. Спеціальні радники ще не будуть затверджені і не отримають своїх допусків. Це також час плинності кадрів на вищих щаблях державної служби. Радник з національної безпеки сер Тім Барроу залишає свою посаду, щоб підготуватися до призначення наступним послом у Вашингтоні (були повідомлення, що Стармер був незадоволений призначенням, але не через проблеми з Барроу, а через те, що він, можливо, хотів поставити свою людину на таку важливу посаду в такий критичний час). Барроу на посаді Радника з національної безпеки замінить генерал Гвін Дженкінс, який зараз обіймає посаду заступника начальника Генерального штабу. Тож Стармер не успадкує усталену команду на найвищому рівні, за винятком начальника Генштабу, адмірала сера Тоні Радакіна, який залишиться на потенційно впливовій посаді.
Ці великі конференції – події, про які ми знаємо. Як ми занадто часто бачили в останні роки, міжнародна система здатна завдавати неприємних потрясінь, до яких не готувалися і які вимагають імпровізованих відповідей. У 1964 році, в той самий день, коли Гарольд Вільсон прийшов до влади з крихітною більшістю після 13 років правління консерваторів, Микита Хрущов був скинутий з посади лідера Радянського Союзу, а Китай випробував свою першу атомну бомбу. Останніми днями ми стали свідками замаху на прем'єр-міністра Словаччини та загибелі президента і міністра закордонних справ Ірану в авіакатастрофі гелікоптера. Китайці проводять агресивні військові маневри навколо Тайваню, навмисно задумані як покарання і попередження перед приходом до влади президента Лай Цінте, який не до вподоби Пекіну.
Прогресивний реалізм. Ламмі намагається знайти контакт з республіканцями-трампістами
Поки тривають вибори, чиновники як у міністерстві закордонних справ, так і в міністерстві оборони намагатимуться з'ясувати, як підготуватися до зміни уряду, читаючи про те, чого можна очікувати від нових міністрів (за умови, що Стармер не піднесе сюрпризів у своїх призначеннях в Кабміні). І Ламмі, і Хілі нещодавно розставили свої акценти. У випадку Ламмі це відбулося у формі статті в американському журналі Foreign Affairs, скорочена версія якої з'явилася у Guardian. Це ключовий абзац, що пояснює його велику ідею "прогресивного реалізму":
Прогресивний реалізм виступає за використання реалістичних засобів для досягнення прогресивних цілей. Для британського уряду це вимагає жорсткої чесності щодо Сполученого Королівства, балансу сил і стану світу. Але замість того, щоб використовувати логіку реалізму виключно для накопичення влади, прогресивний реалізм використовує її для досягнення справедливих цілей – наприклад, протидії зміні клімату, захисту демократії та сприяння світовому економічному розвитку. Це прагнення до ідеалів без ілюзій щодо того, що може бути досягнуто.
Очевидно, лівоцентристський уряд захоче продемонструвати, що він може надихатися великими справами нашого часу, визнаючи водночас, що його ідеалізм повинен бути стриманий межами того, що може бути досягнуто. Тим не менш, цей термін ризикує стати однією зі спроб апелювати до двох різних аудиторій, ніби поєднанням слів, які конфліктують, можна показати, що так не повинно бути.
Ламмі добре розуміє, що напруження може виявитися неминучим. У своєму есе він розглядає дві сфери, в яких останній лейбористський уряд виявив, як прогресизм і реалізм можуть тягнути у протилежних напрямках. Спроба першого міністра закордонних справ Тоні Блера Робіна Кука додати більше етики у зовнішню політику "часом застрягала на межі ідеалізму, особливо коли йшлося про важкий вибір щодо експорту зброї". Ламмі також згадує пророчі застереження Кука щодо війни в Іраку, яка зараз сприймається як провал "ліберального інтервенціонізму" (хоча підґрунтя для Іраку насправді було більш реалістичним).
Ірак, каже Ламмі, є помилкою, яку не можна повторювати, і водночас наголошує на небезпеці бездіяльності під час розвитку небезпечних ситуацій. Він наводить приклад Сирії. На практиці більшість зовнішньополітичних проблем, зокрема, наприклад, війна між Хамасом та Ізраїлем, є не простими прикладами прогресизму чи реалізму, а важкими дилемами, з поєднанням етичних та пруденційних міркувань.
Суть реалізму полягає в тому, що ви сприймаєте світ таким, яким він є, а не таким, яким ви хочете його бачити. Пояснення урядам, чия внутрішня політика вам не подобається, чому вони не відповідають вашим високим стандартам у сфері прав людини, найімовірніше, викличе роздратування, ніж навернення. Якщо від цих урядів залежать важливі інтереси – скажімо, енергетична безпека чи Саудівська Аравія, – то скарги будуть приглушені.
Отже, основна проблема зовнішньої політики полягає в тому, що доводиться мати справу з іноземцями, які мають власні інтереси та цінності. Можливо, це більша проблема, ніж раніше, оскільки все більше країн хочуть уникнути асоціації з прозахідним або проросійським/китайським табором. Це питання було чітко поставлене в минулорічному "оновленому" інтегрованому огляді 2021 року:
Важливо, однак, що системна конкуренція перетворюється на дуже складне явище, в якому ми повинні орієнтуватися, розуміючи, що не всі цінності та інтереси послідовно збігаються з нашими власними. Сьогоднішню міжнародну систему не можна просто звести до "демократія проти автократії" або розділити на бінарні блоки в стилі Холодної війни. Як було визначено в ІР2021, зростаюча група "держав середнього рівня" набуває все більшого значення для інтересів Великої Британії, а також для глобальних справ загалом, і вони не хочуть бути втягнутими в конкуренцію з нульовою сумою ще більше, ніж Велика Британія. Нам потрібно буде працювати з цими країнами, щоб захистити наші спільні вищі інтереси у відкритому і стабільному міжнародному порядку, визнаючи, що ми можемо не поділяти однакові цінності і національні інтереси.
Певне випробування може відбутися пізніше цьогоріч, після президентських виборів у США. У своєму есе Ламмі пише, що Сполучені Штати та Європа залишаться "скелями, на яких Сполучене Королівство будує свою безпеку і зв'язки уряду з обома повинні розвиватися". Про те, як розвиватимуться відносини з ЄС, поки що сказано небагато, але Ламмі, який добре знає США, не приховує своїх спроб знайти спільну мову з республіканцями-трампістами. Він навіть заявив про дружбу зі сенатором Джей Д. Венсом (республіканець, штат Огайо) на тій підставі, що вони мають спільне скромне походження. Налагодження цих зв'язків не шкодить, але було б нерозумно вважати, що вони стануть великою підмогою в разі приходу до влади нової адміністрації Трампа.
Оборонний огляд. Проблеми виникатимуть все швидше
Хілі зосередився на тому, як навести лад у Міністерстві оборони. Він говорив про необхідність проведення оборонного огляду, який люблять замовляти нові лейбористські уряди. У березневій промові він висунув кілька цікавих і багато в чому розумних ідей щодо реорганізації оборони, хоча він далеко не перший міністр оборони і, ймовірно, не останній, хто вимагатиме нових ініціатив для вирішення хронічних проблем у сфері військових закупівель. Проблема знову ж таки полягає у часі. Проблеми будуть виникати все швидше, і йому доведеться брати на себе зобов'язання щодо планів і можливостей задовго до того, як буде завершено огляд і реалізовано план реорганізації.
Наприклад, він підняв питання про "нахил" до Індо-Тихоокеанського регіону, оголошений в Інтегрованому огляді 2021 року, зазначивши, що:
Це чудово – відправити новий авіаносець на рік у Тихий океан. Але його справжня робота має бути в Атлантиці і в Середземному морі. В Індо-Тихоокеанському регіоні він є маргінальним для будь-якого балансу сил; в Атлантиці, в Арктиці, з точки зору безпеки Північної Європи він є ключовим.
Це справедливе запитання, але коли він отримає відповідь від військових і чиновників Міноборони, виявить, що цей нахил став набагато більшим, ніж епізодичні візити військово-морських кораблів, та охоплює атомний підводний човен AUKUS і програму передових технологій з Австралією та США, новий реактивний винищувач з Італією та Японією, а також цілий ряд інших домовленостей з країнами регіону. Це не те, від чого уряду буде легко відмовитися. Нещодавні заяви свідчать про те, що зараз це цінується.
Очікування на підвищення оборонного бюджету може не лише свідчити про заспокоєність масштабами викликів, що постали перед країною, але й потенційно вимагати ще більшого урізання форвардних зобов'язань. Сприятливі умови перегляду 1997-98 років зараз навряд чи можуть бути застосовані.
І Ламмі, і Хілі доклали чимало зусиль з моменту призначення на свої нинішні посади в листопаді 2021 року і квітні 2020 року відповідно. Вони працювали над своїми аналітичними записками та знайомилися з ключовими особами в країні та за кордоном. Найбільша невизначеність пов'язана з кандидатурою Стармера, який має невеликий досвід у міжнародних справах і до цього часу не виявляв особливого інтересу. Його ставлення до війни між Ізраїлем і Хамасом на ранній стадії має слугувати попередженням про те, як ці проблеми можуть виникнути з нізвідки і вразити непідготовлених. У 1997 році керівник апарату Блера Джонатан Пауелл був колишнім дипломатом. Керівниця апарату Стармера Сью Грей має багато відповідного досвіду на своїй новій посаді, але не в міжнародних справах. Її "послужний список" криз, з якими може зіткнутися лейбористський уряд – колапс Темзи через переповнені в'язниці, збанкрутілі ради, занепад університетів, скорочення фінансування Національної служби охорони здоров'я та підвищення заробітної плати в державному секторі – є радше внутрішніми, ніж зовнішніми.
Як би сильно політичні лідери в опозиції не сподівалися зосередитися на внутрішній політиці, вони незабаром виявляють, що зовнішня політика втягує їх у свої справи. У всіх країнах ці питання вирішуються на найвищому рівні влади. Стармер не матиме іншого вибору, окрім як діяти так само. Зміна буде різкою. Яким би не було його небажання приділяти багато уваги зовнішній і оборонній політиці під час виборів, після їх завершення на нього обрушаться великі проблеми. Одним із його перших завдань буде написання "листів останньої надії" – інструкцій для командирів британських атомних підводних човнів про те, як вони повинні реагувати у випадку тотальної атаки, яка спустошить Велику Британію і залишить її без уряду. Він отримає серію термінових брифінгів про міжнародні конфлікти, які зараз вирують, що дасть йому можливість обміркувати їхні наслідки для Сполученого Королівства. А потім, через кілька днів після оголошення свого кабінету, він вирушить на важливий саміт у Вашингтоні, де кожен його коментар буде ретельно вивчатися. Не бажаючи зациклюватися на питаннях оборони і зовнішньої політики під час виборів, він незабаром виявить, що не може говорити ні про що інше.
