Збіґнєв Бжезінський був видатним американським мислителем і державним діячем часів Холодної війни. Щойно закінчивши читати "Збіґ", майстерно написану його нову біографію моїм близьким тезкою, журналістом Financial Times Едвардом Люсом, я замислився над тим, що сказав би тодішній архітектор нашої перемоги про фіаско, що насувається на Україну.
Підозрюю, що це було б "я ж казав". Від самого народження у 1928 році життя Бжезінського було пронизане західними зрадами тих, хто був недостатньо мудрим, щоб довірятися нам. Ми віддали країну його майбутньої дружини, Чехословаччину, Гітлеру в Мюнхені у 1938 році, а його рідну Польщу та решту Східної Європи – Сталіну в Ялті в 1945-му. Ми заохочували угорське повстання проти комуністичного правління в 1956 році та залишилися осторонь, коли кремль придушив його. Очолюване Радянським Союзом вторгнення в Чехословаччину, яке придушило Празьку весну 1968 року, викликало такий самий неефективний протест.
Бжезінський, який працював радником з питань національної безпеки за часів президентства Джиммі Картера (1977-81 рр.), зробив правильний висновок із цих катастроф: не обіцяй того, чого не можеш виконати. Він ненавидів як фаталізм (прикладом якого був його суперник Генрі Кіссінджер), котрий залишив Східну Європу страждати під радянським пануванням, так і "пустодзвонну войовничість" пустопорожніх обіцянок змінити ситуацію. Він вважав за краще грати в довшу гру. Його головним досягненням було запобігання запланованому радянському вторгненню до Польщі в епоху "Солідарності". Він поєднував жорстку дипломатію щодо кремля Леоніда Брежнєва з не менш жорсткими порадами лідерам польської опозиції не кидати виклик комуністичному правлінню. Це зупинило кровопролиття у 1980 році. Десятиліттям пізніше радянська імперія розпалася.
На її руїнах Україна здавалася корумпованою глушиною, а російський імперіалізм – фантомом минулого. Бжезінський не погоджувався з цим, прозорливо стверджуючи, що "без України росія перестає бути імперією, але з підкореною Україною, а потім підпорядкованою, росія автоматично нею стає". Він підтримував Україну не останньою чергою тому, що її успіх був би корисним для демократії в росії, а поразка розпалювала б російський реваншизм. Насправді все було навпаки. Саме рішучість України стати успішною демократією західного зразка і приєднатися до Євросоюзу спонукала путіна до агресії у 2014 році.
Незважаючи на свої бездоганно яструбині погляди на російський імперіалізм, Бжезінський рішуче виступав проти членства України в НАТО. Це, як він стверджував у своїй книзі "Велика шахівниця", опублікованій у 1997 році, призведе до "найнебезпечнішого сценарію", "антигегемоністської коаліції" Китаю, росії та, можливо, Ірану, "об'єднаних не ідеологією, а взаємодоповнюючими претензіями".
Це майже те, що ми маємо. Мало того, що наші вороги працюють дедалі тісніше разом, так ще й країна, якій ми найбільше хотіли допомогти, страждає від жахливої руйнації внаслідок наших невдач. Захід безтурботно заохочував Україну на її західному шляху, зокрема, запрошенням до НАТО, яке адміністрація Буша видала у 2008 році.
На відміну від Бжезінського, я рішуче підтримав цей крок, хоча й засуджував невдалу дипломатію, що передувала йому і послідувала за ним. Я не вірив, що ми тоді відмовимося від України. Але саме так і сталося. Ми не змогли належно відреагувати на перший напад росії у 2014 році. Коли почалася повномасштабна війна, ми були залякані брязканням ядерною "дубинкою" путіна, а також стурбовані тим, що може статися, якщо росія програє. Ми не змогли надати Україні зброю, необхідну для перемоги, коли перемога була можлива. Ми навіть не змогли надати Україні зброю, необхідну їй для самозахисту.
Зараз росія знаходиться на передовій дипломатично, економічно, технологічно і військово. Вона вже здобула важливі перемоги. Вона показала, що ядерний шантаж працює, що захоплені території можна утримувати і що Трампу байдуже, що думають його європейські союзники. Гірше ще попереду.
На наших українських друзів чекає важке літо і страшна зима за ним.
путін цілком може вирішити використати свою перевагу, просуваючись вперед. У війні на виснаження перемагає сильніша сторона. Або ж він може здивувати нас і погодитися на тимчасову паузу в бойових діях. Коли його військова машина запрацює на повну потужність, військова готовність росії покращиться, а України – погіршиться. путінське оборонне керівництво може скористатися перервою для ремілітаризації стратегічно важливого Кримського півострова з військово-морською, ракетною та протиповітряною присутністю, яка домінуватиме на цьому боці Чорного моря, і забезпечить плацдарм для майбутніх атак на решту морського узбережжя України.
Він може накопичити стільки дронів і ракет, що, коли бойові дії знову почнуться, зможе завалити все більш виснажену українську протиповітряну оборону. Минулих вихідних українські захисники не змогли перехопити жодну з дев'яти балістичних ракет, запущених по їхній країні, зокрема дві, націлені на Київ, який нібито захищають щонайменше два американські комплекси Patriot. Трамп відкрито висміяв український запит на отримання більшої кількості цих систем.
Тим часом Британія та її європейські союзники явно не готові й не бажають забезпечити надійні сили стримування з припиненням вогню чи без нього. Ми не будемо ризикувати війною з росією, коли Україна має шанс на перемогу. Навіщо нам це робити, коли Україна програє? Навіть найкрихкіше перемир'я дасть Трампу привід вимагати послаблення санкцій. І в будь-який момент путін може вирішити відновити бойові дії. Йому просто потрібно влаштувати провокацію, а потім звинуватити в цьому Україну. Або, коли довіра до НАТО підірвана, він може переключити свою увагу на когось іншого.
Геній Бжезінського полягав у тому, щоб досягати благородних цілей реалістичними засобами. Ми ж вчинили навпаки, поєднавши боягузтво і цинізм, щоб принести поразку.
Джерело: The Times
