Хоча спільний виступ відбувся майже 2 тижні тому у соціальних мережах та в інтернет-ресурсах триває його бурхливе обговорення. Про що саме йдеться? Про спільний виступ письменників Юрія Андруховича та Міхаіла Шишкіна щодо російсько-української війни у рамках фестивалю Bjørnsonfestivalen у норвезькому місті Молде.
Невже класик "вступив у лайно"? Хто і у чому звинувачує Андруховича
Непорозуміння та несприйняття багатьох викликало те, що Шишкін є російським письменником. Позиції, як завжди, розділилися та радикалізувалися. Хтось вважає, що спілкуватися з будь-якими росіянами під час російсько-української війни є неприпустимим. Мовляв, це легітимізує т.зв. "хороших руських", які нерідко закликають Захід обмежити санкції, накладені на росію, а провина російської влади не повинна розповсюджуватися на пересічних росіян. На думку інших, публічні особи мають повне право спілкуватися з противниками війни-російськими громадянами, коли російські інтелектуали підтримують українську справу та засуджують режим путіна. Цей російський літератор, слід зауважити, давно живе у Швейцарії і виступає проти путіна. Але і проти скасування російської культури і відповідальності всіх росіян за агресію.
Радикально висловилися письменники брати Капранови.
Письменниця Оксана Забужко, побіжно згадавши та засудивши Андруховича, скористалася нагодою дорікнути галицькій інтелігенції, яка загалом зайняла розумну позицію утриматися від роздмухування штучно створеної пожежі.
Та й сам Юрій Андрухович у своєму дописі "Завихрення" на інтернет-ресурсі "Збруч" наголошує: "…точнісінько про те саме писали мені норвезькі організатори з Молде, коли я пояснював деякі свої вагання щодо їхньої пропозиції з Шишкіним: "Вас [українців] надто довго замовчували – десятиліттями, коли не століттями, ваш голос не хотіли чути. Тепер же, коли всі хочуть почути ваш голос, ви самі собі його відбираєте. Якщо це бойкот, то самих себе". Так мені писали організатори – а чи мали вони рацію, визначайтеся самостійно і хто як може. Хоч, уточню знову, до Норвегії я поїхав не заради Шишкіна, а заради "Московіади", щойно виданої норвезькою. Хто не знає: "Московіада" – це такий роман, де тема розриву з росією в самому центрі. І до теперішньої війни він має прямий стосунок, хоч і написаний того ж 1992 року".
Андрухович як мішень. Вигідно та зручно тим, в кого багато вільного часу
Чому під критичний обстріл потрапив саме Андрухович, який є, без перебільшення, одним з небагатьох живих класиків української літератури та широко видається не лише на батьківщині, але й за кордоном? Напевно, саме тому, що є широко відомою фігурою для загалу і, використовуючи його ім’я, можна підкреслити свою власну патріотичність та незламність у боротьбі з російською агресією, сидячи у зручному кріслі перед монітором комп’ютера.
Позиція, що з початком війни потрібно припинити будь-яке спілкування з росіянами, не витримує критики, хоча б тому, що це і практично неможливо, і безглуздо. Записуючи усіх без винятку громадян росії у вороги України, слід пам’ятати, що серед них є й бійці чеченського спротиву, і моджахеди Дагестану, і чимало етнічних росіян, які опинилися на Заході та різко і публічно виступають проти офіційної російської політики. Звичайно, не усі з них вболівають за українську справу, як її розуміємо ми. Але ігнорувати тих, кого можна використати, причому нехтуючи власними інтересами – це програвати на інформаційному фронті.
Хто такий Шишкін. Проти путіна, але за російську культуру
Міхаіл Шишкін відноситься до тих, хто виступав проти дій своєї держави ще у 2014 році та висловлював свою незгоду з анексією Криму. У 2018 році закликав до бойкоту чемпіонату світу з футболу, що мав відбутися в росії. Ба більше, ще у 2013 році він відмовився представляти росію на міжнародному книжковому ярмарку США "BookExpo America 2013" з політичних міркувань.
.
Фото: Польський письменник Вітольд Шабловський, котрий модерував зустріч
У 2022 Михайло Шишкін зазначив, що бездіяльність європейських політиків після захоплення Криму зробила можливим широкомасштабне вторгнення росії в Україну.
Шишкін уже тривалий час мешкає у Швейцарії, частину своїх творів пише німецькою мовою і жодним чином не належить до тих росіян, які виправдовують путінську політику. осійським літератором, який давно живе у Швейцарії й виступає проти путіна. Хоча він виступає і проти скасування російської культури і відповідальності всіх росіян за агресію, критика Юрія Андруховича та приписування йому якоїсь вигаданої зради виглядає недоречною. Особливо на тлі засилля в українських ЗМІ великої кількості політичних експертів та опозиціонерів з російським громадянством, деяких до того ж час від часу відзначає влада.
Що буде далі? Краще аби у кремлі сиділи читачі Шишкіна, а не Дугіна
Війна колись закінчиться. Звичайно, після того, що наробили російські окупанти у наших містах і селах, переважна більшість українців буде утримуватися від найменших контактів з росіянами, якими б добрими вони не здавалися ба навіть не були насправді. Водночас ми повинні усвідомлювати, що росія не зникне з політичної мапи світу, а й залишатиметься нашим сусідом, просто внаслідок свого географічного розташування. путінський режим (само)знищиться, росія програє війну та забереться геть з нашої землі. Українцям і росіянам доведеться якимось чином комунікувати. Що більше у майбутній росії буде моральних авторитетів, які спроможуться змінити суспільну думку постпутінської країни, прихилити її на користь покаяння та необхідності позбутися імперської зверхності – то менше снарядів та патронів доведеться витрачати ЗСУ у майбутньому.
Українська суспільна думка, насправді, досить мінлива та нерідко занадто категорична у своїх оцінках подій та персоналій. Особливо, коли таку категоричність штучно підтримують, виходячи з якихось корпоративних або тусовочних інтересів. Потрібно виходити з того, що будь-який громадянин України – не обов’язково відомий письменник або громадський діяч – має право на свою позицію, на висловлення своїх думок, на зустрічі з тими, з ким він вважає за потрібне зустрічатися і спілкуватися.
Український психолог та публіцист Світлана Чуніхіна слушно зауважує: "Наразі громадська думка в Україні розігріта як парне тісто. Щодня відбувається багато подій, які зачіпають за живе, несуть загрозу, ранять. І всі вони вимагають осмислення, але навряд чи встигають бути добре осмислені. Це тісто ще бродить, йому рано набувати стійкої форми. Але ж знаходяться фахівці, готові послужливо запропонувати громадській думці "формочки для випікання" - слова, які пояснюють, що саме з ним зараз відбувається. Наприклад – розкол".
Хоча її допис стосувався іншої події, але він яскраво ілюструє ті розбіжності та реакції на них, які ми спостерігаємо в українському суспільстві. Заклики заборонити спілкування з росіянами та затаврувати ганьбою усіх, хто йде на такі контакти, продемонструвати світові та колу власних фейсбучних френдів свою непримиренну позицію, показовий патріотизм, нагадують радше поведінку підлітків, які неспроможні прорахувати та передбачити подальші події. Тож якщо ми хочемо, щоб керівні посади в кремлі майбутнього обійняли поціновувачі творчості Шишкіна, а не Прілєпіна чи Дугіна, треба відкинути категоричність та прораховувати на кілька кроків уперед, розглядаючи кожного росіянина, котрий прагне до комунікацій, через найпотужніше збільшуване скло.
А ще хочеться звернути увагу на найголовніше. Такі видатні в українській літературі постаті як Сергій Жадан, котрий потужно волонтерствує у Харкові з перших днів війни, чи Андрій Любка, який теж невпинно допомагає ЗСУ, ані парою з вуст не обмовилися стосовно виступу Андруховича із Шишкіним. Тобто є справи важливіші, ніж гаяти час на засудження чи непродуктивні дискусії, в яких не може бути переможця.
