Спроби Угорщини паралізувати зовнішню політику ЄС за допомогою вето та шантажу тривають. Не спромігшись змусити Будапешт заплатити, Брюссель нормалізує таку поведінку і запрошує до подальших зривів.
Кожні пів року санкції ЄС проти росії поновлюються, але лише після того, як з Угорщиною буде укладена 11-годинна угода. Жодне геополітичне рішення Євросоюз, пов'язане з війною в Україні або її захистом від росії, не уникло шантажу з боку Угорщини з моменту повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року.
Яскравим прикладом є 2023 рік, коли ЄС був готовий до історичного моменту: початку переговорів про вступ з охопленою війною Україною, можливо, одного з найрішучіших геополітичних сигналів, які можна було б надіслати у відповідь на російську агресію. Незважаючи на величезні виклики, пов'язані з цим процесом під час триваючого вторгнення, Україна досягла значного прогресу у виконанні передумов. Вона впровадила необхідні реформи, а Європейський Союз знайшов політичну рішучість рухатися вперед.
І все ж на кожній зустрічі Будапешт висував заперечення, стверджуючи, що Україна не досягла успіхів у забезпеченні прав меншин і зниженні рівня корупції. Це не могло не викликати іронії, зважаючи на власний невтішний послужний список Угорщини. Як каже угорська приказка: "Сова сказала горобцю, що у нього велика голова".
Здавалося, що ця тактика ігнорування була взята просто з кремлівського плану, спрямованого на ізоляцію Києва та підрив Брюсселя. Угорщина навіть не намагалася цього приховати.
Замість того, щоб розплачуватися за послаблення ЄС, від Угорщини врешті-решт відкупилися, а Віктору Орбану дозволили зберегти обличчя, покинувши залу під час голосування за початок переговорів про вступ до Євросоюзу з Україною. Це стало улюбленим способом Брюсселя мати справу з Будапештом і досягти певної єдності, але якою ціною для довіри до Європейського Союзу?
ЄС одночасно стикається з найбільшою зовнішньою загрозою своїй безпеці з моменту свого створення і з розколом у своїх лавах, спричиненим державами-членами, які більше віддані своїм вузьким інтересам і відносинам з москвою, ніж своїм обов'язкам як члени Євросоюзу. Залишаючи Угорщину безкарною і навіть винагороджуючи Орбана за його деструктивну поведінку, Брюссель нормалізує шантаж і вимагає від нього більшого.
Угорщина блокує більше половини зовнішньополітичних рішень Євросоюзу. Вона продовжує перешкоджати Європейському фонду миру – фонду, призначеному для підтримки оборони України. Що б не пропонувалося, дипломати ЄС навчилися очікувати угорського вето.
І Орбан вербує все більше країн-членів, щоб приєднатися до його осі паралічу. Словаччина вже стала надійним помічником. Незабаром до неї можуть приєднатися Австрія, Румунія та Чехія.
Принцип єдності, який лежав в основі європейського проєкту, був перекручений і взятий на озброєння. У сучасному світі це означає параліч перед обличчям стрімких геополітичних і технологічних змін.
Історія пропонує моторошну паралель. У XVIII сторіччі Річ Посполита, колись велика європейська держава, була скалічена системою liberum veto – системою, яка дозволяла одному шляхтичу блокувати всі рішення парламенту. Це врешті-решт призвело до законодавчого паралічу.
Коли прийшов час голосувати за створення армії, щоб протистояти російському, прусському та австрійському поділу, парламент не зміг досягти консенсусу. Незабаром після цього Річ Посполита припинила своє існування, оскільки її було розчленовано ворогами. Пізніше історія показала, що група, відповідальна за блокування цих важливих рішень, відома як Тарговицька конфедерація, діяла у тісній співпраці з Єкатєріной ІІ, імператрицею вгадайте якої країни.
Зараз перед ЄС стоїть подібне випробування: чи дозволить він одній державі, яка діє всупереч інтересам усіх, знову і знову тримати Союз у полоні викупу?
Останнім часом геополітичні ставки піднялися ще вище. Не виключено, що Угорщина, наприклад, заблокує відповідні тарифи проти США або не погодиться зі збільшенням спільних запозичень на оборону, якщо Сполучені Штати почнуть виходити з неї. Крім того, необхідність регулярно поновлювати санкції проти росії дає Угорщині або будь-якому іншому претенденту на роль дезорганізатора дуже ефективний спосіб викручувати руки Європейській комісії.
На щастя, ЄС не безсилий зупинити все це. У Договорі про Європейський Союз є стаття 7 – механізм, розроблений саме для такої ситуації, коли держава-член систематично ігнорує європейські цінності. Процес складний, але він існує.
Згідно зі статтею 7(1), провадження може бути розпочато, якщо існує "явний ризик" серйозного порушення європейських цінностей. Це має бути підтверджено більшістю голосів у Європейському парламенті. Якщо ризик підтверджується, стаття 7(2) дозволяє Європейській раді визнати обвинуваченого члена ЄС порушником. Якщо це відбувається, стаття 7(3) дозволяє накласти санкції, включаючи призупинення права голосу.
Цей процес, безумовно, важко завершити, оскільки він вимагає колективної згоди всіх держав-членів, окрім обвинуваченого. Однак стаття 7 залишається найкращим інструментом, що є в розпорядженні ЄС для боротьби з порушниками, оскільки принаймні сам порушник не може заблокувати процес.
Цілком можливо, що інші, менш затяті порушники відступлять, якщо побачать, що Угорщину роблять прикладом для наслідування. Найважливіше те, що якби процес за статтею 7 був повністю застосований проти Будапешта, було б показано, що європейські цінності – це більше, ніж просто слова на папері; вони були б затверджені як основні принципи з реальними наслідками за їхнє ігнорування.
Якщо ЄС не буде діяти, ця криза охопить більше членів, а не тільки Угорщину. Вона поширюватиметься, як рак. Політики в інших країнах-членах ЄС побачать, що шантаж працює, корупція приносить прибуток, а захист європейських цінностей є справою рук. Коли є більше однієї держави-ізгоя, процес за статтею 7 стає майже неможливим.
Отже, криза, яку спричинила Угорщина, може стати або ідеальною можливістю посилити захист наших спільних цінностей, або останньою краплею, що переламає спину Європи. Можливо, варто згадати жахливу причину, чому ці цінності вважалися такими важливими у 1950-х роках, і двічі подумати, перш ніж поводитися з ними, як з покерними фішками.
Джерело: Carnegie Europe
