Рукопис моєї наступної книги вже "у шухляді", тож я маю змогу повернутися до цієї війни – принаймні на кілька годин – у своїх думках.
Сьогодні я хотів би подякувати вам усім за терпіння і відповісти на кілька "вибраних" (або "особливо хороших") запитань, поставлених протягом останнього тижня тут, на Саркастозаврі.
1. Куди прямує наступ ЗСУ на півдні, тобто, що після Вербового?
Думаю, що ЗСУ (тобто група військ "Таврія") вже дала відповідь на це питання. росіяни наповнили свої лінії фронту на південь від Роботиного і Старомлинівки підрозділами... Українці б'ють в іншому місці. Новина дня полягає в тому, що після кількох "зондувальних/відволікаючих" атак на південь від Вугледара і після двох днів масованої артилерійської підготовки українські підрозділи розпочали масштабні атаки на Новодонецьке і Новомайорське, приблизно на півдорозі між Старомайорськом і Вугледаром.
Чому це сталося? Тому що російське командування значно виснажило свої підрозділи на цій ділянці. Вони зняли батальйон зі 131-го мотострілецького полку, батальйон зі 1466-го мотострілецького полку, щонайменше батальйон (вже напівзнищений) з 40-ї бригади морської піхоти і щонайменше батальйон з 36-ї мотострілецької бригади – і відправили їх на посилення виснажених підрозділів на південь від Старомайорського, можливо, навіть до 58-ї армії на ділянці Роботине-Новопрокопівка-Вербове.
Так чи інакше, росіяни знову зіткнуться з великою кризою і будуть змушені перекидати війська з однієї ділянки фронту на іншу, щоб залатати пробоїни. Не дивно, що за даними чуток з москви, Пуддінг хотів би мобілізувати ще 200 тисяч до 1 листопада...
У битві на виснаження такого масштабу і розміру це – в очікуванні будь-яких серйозних поставок важкого озброєння з боку НАТО (тому що те, що НАТО постачало досі, – це "дитячий садок" у порівнянні з тим, що потрібно Україні, або з тим, що НАТО могло б постачати, якби його некомпетентні і корумповані керівники не страждали від надмірних ілюзій) – єдине рішення, яке є під рукою. Чому?
Тому що підрозділи ЗСУ, які атакують на цій ділянці, стикаються з меншою кількістю ворожих військ, у той час як тупі московські командири у російській столиці зараз стоять перед дилемою: вони знають, що ЗСУ все ще має щонайменше десяток свіжих бригад. Тож, чи стане це новим "великим ударом", чи ні? І чи дозволять вони знищити свої виснажені підрозділи, що захищають Новодонецьке і Новомайорське, в результаті цієї української атаки, чи повернуть те, що залишилося від їхніх "підкріплень", назад на цю ділянку фронту? Або перенаправлять ті підкріплення, які зараз перебувають у Роботине-Новопрокопівка-Вербове та/або Старомайорське, назад у цей сектор...? А що, якщо українці розгорнуть свої свіжі бригади, щоб продовжити наступ між Новопрокопівкою і Вербовим...?
***
2. а) Що знаходиться за 2-ю російською лінією оборони?
2. б) Де знаходиться 1-а російська лінія, де 2-а тощо...?
Це тема багатьох – часто запеклих – дискусій, і я не згоден з масою пов'язаних із нею висновків. Ось класичний приклад:
З усією повагою до людини, яка зібрала інформацію, а потім акуратно намалювала її на цій карті, це просто невірна інформація. Як і багато інших, він говорить про "зону активних бойових дій", і про 1-у лінію, і про 2-у лінію, і у такий спосіб створює враження, що "ах, просто перетніть лінію, і все буде добре".
Як я вже неодноразово пояснював, починаючи з червня (перевірте мої старі дописи, якщо є сумніви), це не те, як росіяни побудували свою лінію оборони, не те, як вони воюють, і не те, як вони весь час будують додаткові лінії оборони.
Суть проблеми полягає в наступному: класичне військове мислення (і, відповідно, індоктринація) виглядає приблизно так:
а) ви спочатку ставите це гарне мінне поле, потім
б) десь за мінним полем копаєте великий протитанковий рів, а потім
в) десь за цим великим протитанковим ровом ви окопуєте свої війська.
Зараз, після трьох місяців цього наступу, всім має бути зрозуміло: росіяни зараз діють не так, як раніше. Поспілкуйтеся з офіцерами ЗСУ та іншими військовими, і вони скажуть вам: для росіян "зона активних бойових дій" має значення лише настільки, наскільки вона поєднує гігантське мінне поле та їхню першу лінію оборони. І ця перша лінія оборони не характеризується – і не захищена – тим великим протитанковим ровом. Ні. Вона складається з десятків і сотень менших позицій, коротших окопів або окопних комплексів, виритих майже у кожній лісосмузі, яку вони могли знайти, і оточених великими мінними полями. Насправді, деякі із цих "окопів" були справжніми "фортами". Ось фото одного з них на південь від Роботиного, який сьогодні, вочевидь, захоплений ЗСУ:
Отже, фактично, лінія фронту є першою лінією оборони – і у росіян немає жодної іншої лінії.
Далі на південь – це протитанкові рови і – наскільки підготовлені на сьогодні – порожні позиції, які чекають на війська, які відступатимуть. Інакше кажучи, ситуація виглядає так:
Відповідно, те, чого досягли ЗСУ на даний момент, не є "проривом 2-ї лінії", але "перетнули мінне поле, а потім 1-й і 2-й протитанкові рови 1-ї лінії/комплексу протитанкових ровів".
Звичайно, це складно пояснити, тому люди "скорочують" до "першої лінії оборони" (щоб переконатися: я теж роблю цю помилку знову і знову), хоча це просто неправильно...
Не хвилюйтеся: враховуючи, як мало важкої інженерної техніки має ЗСУ (спасибі НАТО), це велике досягнення, але в загальному підсумку це не означає так багато, як може здатися на перший погляд. І ось чому.
Як пояснювали принаймні один або два рази, ЗСУ атакували в районі Роботиного, а потім між Новопрокопівкою і Вербовим, тому що російське мінне поле було найвужчим у цій місцевості, а далі на південь – також два основні протитанкові рови сходяться разом. Це означає: перетнути мінне поле, перетнути два протитанкові рови, і ви поза ними, замість того, щоб перетинати 3-4-5 або більше. Для того, щоб дістатися до цих двох протитанкових ровів, ЗСУ довелося перетнути "лише" 7-10 км мінних полів, а потім пробитися через ще 5-7 км російських траншейних систем.
... все це також є відповіддю на питання: а що ж знаходиться за тим 2-м протитанковим ровом?
Відповідь проста: це 1-а російська лінія оборони.
Звичайно, такий висновок не є сексуальним і не звучить логічно. Але саме так росіяни воюють сьогодні. Це означає, що "за цим 2-м протитанковим ровом є ще більше добре замаскованих російських позицій у кожній лісозмузі, яку вони змогли знайти".
...і дедалі більше таких позицій стають дедалі складнішими. Деякі з них мають верхнє укриття, тому їх нелегко знищити мінометними мінами калібром менше 120 мм або касетними бомбами, що розкидаються артилерійськими снарядами. Їм дійсно потрібне пряме попадання 155-мм снарядів, а деяким із них навіть так звані "бункерні бомби".
Це перша російська лінія оборони, і вона залишиться першою російською лінією оборони, навіть коли ЗСУ її подолають і дійдуть до Токмака і далі. Причина в тому, що через нездатність Заходу переозброїти Україну, у ЗСУ недостатньо важкої техніки для механізованого наступу. Це означає, що українська піхота може просуватися лише піхотними темпами, тобто з такою ж швидкістю, з якою відступають росіяни, а це, в свою чергу, означає, що кожного разу, коли українці проривають першу лінію оборони, росіяни мають достатньо часу, щоб звідкись підтягнути ще один резервний підрозділ і побудувати/залатати першу лінію оборони, десь далі в тилу.
...у той час як всі ці "великі російські лінії оборони" далі на південь залишаються тим, чим вони були раніше: протитанковими ровами. "Щось привабливе для перегляду на супутникових фотографіях", а отже, корисне для відволікання від реальності.
У підсумку, незважаючи на величезні зусилля і неймовірну мужність українських військ: вибачте, насправді ми все ще знаходимося в "точці 1". А саме: Україна не має достатньо танків, БМП, інженерної техніки та боєприпасів, щоб вести наступ у вигляді швидких механізованих атак. Вона навіть не має достатньої кількості систем протиповітряної оборони, щоб захистити як великі міста в тилу, так і промислові/експортні об'єкти, а також лінію фронту...
І, на жаль, жодних змін у цьому плані не спостерігається – як гарно підсумовано тут. Навпаки: після досвіду минулої осені і всіх затримок минулої зими, ми повинні сподіватися, що ідіоти у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні, Лондоні, Парижі та деяких інших місцях не зроблять ту ж помилку, що і торік восени – і, де-факто, перестануть постачати достатню кількість снарядів для української артилерії, а наступні партії важкого озброєння почнуть поставляти лише навесні наступного року... (ох, дорогенькі...)
(...і, будь ласка, не треба мені зараз пояснювати, що я "сьогодні такий песиміст" і тому подібну нісенітницю: я, як завжди, реаліст. Щонайбільше "попереджаю", щоб люди не впали в марення через подолання ЗСУ..., по суті, двох протитанкових ровів).
***
3) Все це підводить мене до питання/коментаря №3, заданого... здається, це було десь 3-4 тижні тому, зараз вже навіть не можу його знайти... але, по пам'яті, це було щось на кшталт такого: "Чи не передумав я щодо F-16 для України?"
З точки зору витрат, загальної ефективності (в перерахунку на кілограми/фунт, скинуті на ворога, на кожен витрачений на це долар): ні.
Якщо тільки багато фізичних законів і кілька законів економіки не зазнають якихось фундаментальних змін (не кажучи вже про "порушення"): у мене немає причин "змінювати свої висновки". Це тому, що 1+1=2. Незалежно від того, де, коли і як (так: навіть у росії за путіна). І догори ногами теж. Факти не змінюються – або якщо завдяки інфляції на Заході цього року, то ціни тільки зросли.
Тобто: F-16 – за умови, що причетні до цього персонажі зберуться з думками і ми доживемо до їхніх поставок за нашого життя – в першу чергу збільшать вартість цієї війни для України.
Ось і все про цей аспект. Тепер давайте спробуємо обговорити тактику (поки що я "просто обговорював логістику" цієї теми), тому що є багато суміжних питань, про які варто поговорити...
Винищувачі F-16, які Україна, швидше за все, отримає першими, – це F-16AM. Це капітально відремонтовані і модернізовані літаки, які були поставлені бельгійським, данським і подібним військово-повітряним силам в період між 1979 і 1991 роками. Я пам'ятаю ці поставки, бо був тоді маленьким хлопчиком, і на той час (кінець 1970-х років) саме F-4 МакДоннелл-Дуглас був "супервинищувачем дня". А потім з'явилося нове покоління новітніх винищувачів: F-14, F-15, і так, F-16. І всі вони були розрекламовані, але жоден із них не настільки, як F-16. Дивіться: "електричний реактивний літак", "може все" і все інше. Ось навіть фотографія одного з перших F-16A, доставленого до Бельгії у 1979 році (майте на увазі, що це був літак Block 1: сучасний стандарт виробництва – це десь F-16V Block 70/72 або щось подібне...).
Означає: цим F-16 від 30 до 40 років, вони налітали "майже до смерті". Настільки, що буквально сьогодні бельгійці повідомили, що всі їхні F-16 були виведені з ладу і не можуть бути доставлені, оскільки вони знаходяться в дуже поганому стані і через проблеми з двигунами (що, у випадку з "найкращими двигунами світу" – див.: двигуни виробництва Pratt & Whitney – зовсім не дивно: вони вже стали причиною катастроф десятків F-16...). Не хвилюйтеся: те ж саме можна сказати і про данські та нідерландські F-16AM. Інакше кажучи: насправді вони не в кращому стані, ніж МіГ-29, Су-24, Су-25 і Су-27, які зараз експлуатуються у ПСУ.
Але добре, припустимо, що вони знайдуть і вирішать проблему, доставлять їх, і ПСУ використає їх у бою (насправді, я не уявляю, яку проблему вони хочуть знайти і вирішити: уявіть, що ви намагаєтеся їздити на 40-річному Фіаті. Він не стане новим Фіатом, що б ви не робили... якщо, звичайно, не купити нову машину...).
Як би там не було...
Основною зброєю F-16AM класу "повітря-повітря" є AIM-120C. Він має ефективну зону ураження близько 50, можливо, 60 км – за умови, що літак летить високо і швидко (є модифікація цих ракет дальніcтю 160 км – iPress). Чим вище і швидше летить літак, коли він випускає ракету, тим далі може долетіти ракета. Звісно, виробник заявляє більше, але я говорю про те, що було доведено в бою: коли кілька років тому пакистанці почали стріляти AIM-120C з відстані 60+ км по індійських Су-30МКІ (і так, з великої висоти і на великій швидкості), і так багато з них промахнулися, що склалося враження, ніби пакистанські AIM-120C перекочували до Індії...
Для порівняння: основною зброєю класу "повітря-повітря" російських МіГ-31 і Су-35 є ракета Р-37М. Її максимальна зона ураження становить понад 120, можливо, до 200 км (знову ж таки: так, я знаю, що дехто стверджує про "400 км", але мені цікаво, як вони хочуть знайти ціль для цієї зброї на такій дальності). І після кількох неприємних випадків з українськими МіГ-29 на початку свого вторгнення росіянам просто байдуже: вони стріляють своїми Р-37М так далеко, як тільки можуть. Вони не намагаються скоротити дальність або увійти в оптимальну зону ураження, але вони це роблять: "спочатку стріляємо, а потім ставимо питання". З їхньої точки зору це не проблема, тому що тупі московські командири оголошують кожен вистріл Р-37М = повітряна перемога над українським літаком/гелікоптером, а пілоти отримують медалі і гроші. То яка різниця, якщо ракета буде змарнована? Крім того, ніхто не казав, що вона "автоматично марнується": згадайте втрату двох українських гелікоптерів кілька днів тому, спричинену російським Су-35С, який збив їх з Р-37М. Навіть незрозуміло, чи влучила ракета/ракети насправді; але гелікоптери розбилися, вбивши обидва екіпажі...
Отже: F-16 буде страшенно важко просто намагатися боротися з будь-яким російським літаком. А це, в свою чергу, означає, що, як і наявні МіГ-29 і Су-27, вони будуть намагатися перехоплювати "Шахеди-136" і подібну російську зброю, замість того, щоб боротися з російськими літаками.
Що ж, принаймні, їхні радари мають кращі характеристики для таких завдань, ніж старе обладнання на українських МіГ-29 і Су-27...
Коли справа доходить до класу "повітря-земля", картина ще більш похмура. F-16AM не сумісні із Storm Shadow та/або SCALP-EG. Це означає, що їм знадобиться інша нова зброя, щоб наносити удари, як це вже роблять Су-24М. Скажімо, AGM-145 JASSM. Це щось на кшталт американського еквіваленту Storm Shadow. Це означає, що Вашингтону, який вже зараз робить все можливе, щоб затримати постачання F-16, доведеться не лише надати дозвіл на експорт в Україну ще однієї сучасної американської зброї, але й навчити пілотів ПС України керувати ще однією новою зброєю...
Наступне: F-16 спочатку розроблявся як легкий винищувач повітряної переваги, озброєний ракетами класу "повітря-повітря" малої дальності (AIM-9 Sidewinders) і гарматою M61 Vulcan (20-мм). Вони були розроблені для боротьби з такими літаками, як радянські МіГ-17 та МіГ-21. Відповідно, F-16 має крило, придатне для ведення віражного бою на високих дозвукових швидкостях: тут він може перевершити майже будь-який інший бойовий літак на планеті.
Однак для розгортання ракет на кшталт Storm Shadow/SCALP-EG/JASSM літаку потрібна швидкість. А F-16 не був призначений для високошвидкісних операцій – особливо для таких операцій на малій висоті. А Су-24М був. Саме тому Су-24М швидший за F-16, коли літає на низькій висоті. Більше того, Су-24М був оптимізований для таких операцій: він має крило зі змінною стріловидністю. Внутрішня частина крила втягується у фюзеляж, коли воно повертається назад. Це зменшує поверхню крила, що дуже добре, тому що це називається "реакція на порив". По суті, це вібрації, яких зазнає літак через турбулентне повітря на низькій висоті. Дивіться: після польоту на F-16 зі швидкістю 1200 км/год на висоті 100 м протягом 10-16 хвилин мозок пілота розхитується до такої міри, що він не може більше мислити адекватно. Су-24М, навпаки, "комфортно" почувається в такому режимі польоту, для нього не є проблемою реагування на вібрацію.
Нарешті, Су-24М може обігнати F-16 на малій висоті – що дуже важливо, адже чим менше часу будь-який такий літак витрачає на наближення до зони дії своєї Storm Shadow/SCALP-EG/JASSM, тим менше часу у російських МіГ-31 та/або Су-35 є на його перехоплення... і чим швидше летить літак, випускаючи таку зброю, тим далі можуть долетіти ракети.
Іншими словами: F-16 "виглядає круто" і "зроблений у США", має кілька хороших видів озброєння і деяку круту авіоніку, і, безумовно, хороший для деяких інших речей, і я можу зрозуміти, що українські пілоти будуть щасливі літати на ньому... Однак, це такий собі "майстер на всі руки, але тільки на собачі бої". Він не створений для війни в Україні 2022/2023/2024 років...
...і є багато (вагомих) причин, чому в 1960-х і 1970-х роках розробляли літаки на кшталт Су-24.
...і це все одно не дає відповіді на питання: який ідіот очікує, що один зношений 40-річний літак може замінити інший тип зношеного 40-річного літака – і це під час війни, кінця якої не видно?
***
Я знаю, що не відповів на низку додаткових запитань. Спробую зробити це найближчими днями. Але, думаю, я вже завдав вам достатньо клопоту, тож краще припинити. Щиро дякую за те, що ви це прочитали.
