Еліот Коен не втомлюється нагадувати, що хибні судження про військову історію сприяли формуванню хибної політики напередодні вторгнення росії в Україну і на ранніх етапах конфлікту. Погані історичні аналогії, каже він, схоже, роблять те ж саме зараз, у дебатах про те, як довести цю війну до якогось довгострокового завершення.
Один з аргументів, висунутих деякими французькими та німецькими лідерами під час нещодавніх дискусій з президентом України Володимиром Зеленським, як було зазначено в The Wall Street Journal, полягає у тому, що рано чи пізно росія і Україна можуть примиритися, як Німеччина і Франція після Другої світової війни. (Пізніше речник німецького уряду спростував цю інформацію). Але це жахлива аналогія, пише Еліот Коен у своїй статті у The Atlantic.
Як зазначає професор, примирення у випадку Франції та Німеччини змогло настати через кілька десятиліть після Другої світової війни, але той конфлікт закінчився не просто поразкою, а спустошенням агресора. Французькі війська окупували Німеччину, включно з частиною її колишньої столиці. Між двома країнами були встановлені чіткі кордони, а німецьке суспільство, якщо не повністю денацифікувалося, то пройшло довгий шлях у цьому напрямку.
Ситуація з росією та Україною, переконує Еліот Коен, є зовсім іншою. росія, яка є таким ж однозначним агресором, як і нацистська Німеччина в 1940 році, навіть за найоптимістичніших припущень не побачить, як її міста будуть зрівняні з землею, режим повалений, а армія розпущена на 10 років і лише згодом відновлена під наглядом західних демократій. І думка про те, що бойові дії завершаться тим, що рф знову визнає (як це зробила москва три десятиліття тому) легітимність кордонів України 1991 року, навряд чи можна собі уявити.
Припускати, що будь-який реальний мир між росією і Україною можливий протягом наступного десятиліття, після жахів вторгнення – зґвалтувань, тортур, вбивств, масового викрадення дітей – просто наївно. Арабсько-ізраїльські перемир'я також не є правдоподібною моделлю для майбутнього. Ці перемир'я тривали, відповідно, сім років (1949-56), 11 років (1956-67), шість років (1967-73) і дев'ять років (1973-82). І це не рахуючи транскордонних рейдів, повітряних боїв, терористичних атак і мобілізаційних криз, які відбувалися під час цих перемир'їв.
Еліот Коен згадує і про досить популярну аналогію перемир'я після Корейської війни, яке тривало добрих 70 років. Але і тут порівняння є надто хитким, щоб витримати пильніший погляд. Сталін схвалив початкове вторгнення Північної Кореї на територію Південної. Лише після його смерті, у березні 1953-го, нове радянське керівництво показало, що готове покласти край конфлікту. У липні того ж року перемир'я було нарешті підписано. Не будемо ставити надто точну крапку, зазначає Коен, хоча смерть владіміра путіна, ймовірно, полегшила б завершення конфлікту в Україні, але він ще не помер.
Еліот Коен нагадує історію з Корейським перемир’ям. За його словами, аналогія руйнується і в багатьох інших аспектах. По-перше, Китай і Північна Корея не могли уявити собі перемогу вже напочатку 1951-го. У серпні того року сухопутні сили США і ООН разом з південнокорейською армією налічували понад 500 тисяч солдатів, половина з яких були американцями. Лінія фронту мала приблизно таку ж довжину, як сьогодні демілітаризована зона, і простягалася на 150 миль гірською, а отже придатною для оборони місцевістю. Лінія фронту була відновлена приблизно на рівні довоєнної демаркації між Півднем і Північчю.
Він також наводить різницю між умовами на корейському півострові та кордоном між росією та Україною. В Україні активна лінія фронту має довжину близько 600 миль, але російсько-український кордон набагато довший. Україна повинна захищати не вузький гірський півострів, а широкі відкриті простори та вразливі міста. На українському боці не розгорнуті багатодивізійні іноземні війська. І жодна зі сторін не може погодитися на повернення до лінії розмежування, що існувала до 24 лютого.
Еліот Коен також нагадує, що мир на Корейському півострові зберігався лише завдяки потужній південнокорейській армії, десяткам тисяч американських військових і присутності протягом тривалого періоду американської тактичної ядерної зброї. Хоча історики досі сперечаються про те, як далеко США були готові зайти під час війни, використання ядерної зброї було предметом обговорення в американському військовому та урядовому середовищі в той час, і, ймовірно, чутки про це дійшли до москви та Пекіна.
На думку Еліота Коена, вправне та історично обґрунтоване державотворення полягає не в тому, щоб шукати історичні аналогії і вигукувати "Еврика!" Воно полягає радше у визнанні відмінних рис ситуації, що постала перед нами. Ми повинні розуміти як історію, яка привела нас сюди, так і особисті історії тих, хто приймає рішення, але ми повинні зосередитися на деталях, а не на узагальненнях. Прагнення до порівнянь – це евристика, аналітичний ярлик, який ризикує в кращому випадку призвести до дискомфорту, а в гіршому - до катастрофи. "Оскільки наша справа нова, ми повинні мислити по-новому", – сказав Авраам Лінкольн у своєму посланні до Конгресу в грудні 1862 року, а він був кращим державним діячом за всі часи.
З огляду на це, як ми повинні думати про російсько-український мир або, якщо це неможливо, про припинення бойових дій? Таке питання ставить Еліот Коен перед собою та всіма іншими.
Почнемо з того, зазначає він, що жодна зі сторін наразі не прагне припинення бойових дій, а тому західні лідери були б несповна розуму, якби намагалися переконати чи підштовхнути до цього український уряд. Як стверджує Коен, історія свідчить про такі спроби (включно з дипломатією Вудро Вільсона на ранніх етапах Першої світової війни) здебільшого як про невдачі з тієї простої причини, що на війні, як і в інших людських починаннях, якщо ви не граєте в гру, ви зазвичай не встановлюєте правила. Еліот Коен переконаний, що це було б не лише марною тратою часу, але й невірним сигналом, якби партнери України обговорювали такі питання з журналістами та експертами до того, як хоча б одна зі сторін буде до цього готова.
Професор слушно завважує, що у довгостроковій перспективі справді мирна Україна можлива лише за двох умов, які можна собі уявити: членство в НАТО або швидке розгортання десятків тисяч американських військ у поєднанні з гарантією вести війну від імені України, подібно з тією, що була надана Південній Кореї. Перше є малоймовірним доти, доки кордони України не будуть визнані всіма зацікавленими сторонами, включно з росією; друге також є малоймовірним принаймні наразі. Думка про те, що оборонні гарантії з боку групи європейських держав можуть якимось чином замінити їх, є ризикованою. Жоден український лідер не вірить (і не повинен вірити), що лідери Франції, Німеччини, Італії чи Нідерландів будуть готові вести війну проти росії на захист Києва. Це, зрештою, те, що означає оборонна гарантія і що вимагає довіри до неї.
Еліот Коен також наголошує на тому, що будь-яке довгострокове планування для України і для Заходу тепер також має враховувати післявоєнну стійкість злоякісної і мілітаризованої росії, яка цілком може захотіти відновити війну, як тільки отримає перепочинок. Потенційні дисиденти втекли з країни або перебувають у в'язницях; відбувається мобілізація суспільства, побудована на ксенофобії та параної; свобода слова знищується; будь-які наступники владіміра путіна навряд чи будуть набагато кращими. І ніколай патрушев, секретар Ради безпеки, і дмітрій мєдвєдєв, його заступник, висловлювали погляди на знищення, не менш шалені, ніж ті, що артикулював їхній шеф. Крім того, переконує Коен, навіть переможена росія збереже в російському генеральному штабі мислячий і плануючий орган значної якості. Вони навчаться, пристосуються і повернуться, щоб помститися за свої приниження від України і Заходу. Вони не почуватимуться приниженими, вважає Еліот Коен, лише у випадку, якщо б їм вдалося придушити життя вільної, суверенної і цілісної України.
Відтак, на думку професора, найкращим можливим результатом, що призведе до припинення бойових дій, був би військовий крах росії. Якщо Захід сподівається досягти цього, він повинен надати Україні величезну кількість усіх необхідних озброєнь, окрім атомних бомб. Такі зусилля вимагатимуть різкого збільшення обсягів виробництва, що стало можливим завдяки законодавству на кшталт американського Закону про оборонні закупівлі 1950 року.
російські військові в Україні перебувають у паралізованому стані. У великих масштабах вони не можуть маневрувати, не можуть координувати дії, не можуть атакувати. Їхні втрати приголомшливі. Українці, тим часом, також постраждали, але є ознаки того, що генерал Залужний консервує підрозділи для весняного наступу, щойно підсохне багнюка. Захід мусить зробити все можливе, наголошує Коен, щоб забезпечити успіх цих зусиль.
Еліот Коен переконаний: якщо такий наступ буде успішним і зруйнує сухопутний міст між росією та Кримом, і, можливо, навіть звільнить півострів і значну частину Донбасу, це матиме політичні наслідки в росії. У всіх політичних системах, включаючи авторитарні, драматичні невдачі на полі бою у війні вибору відлунюють у столицях. Вже зараз російські олігархи і бюрократи пошепки критикують путіна і його війну західним журналістам. Він не похитнеться, але інші можуть вирішити, що йому потрібно піти з влади. Ймовірно, це буде не дуже приємно, але відхід путіна може, як і смерть Сталіна в 1953 році, відкрити шлях до чогось кращого, ніж війна в гарячому стані.
Принаймні на деякий час.
Джерело: The Atlantic
Нагадаємо, Еліот А. Коен – керівник Центру стратегічних і міжнародних досліджень, професор Школи передових міжнародних досліджень університету Джона Хопкінса (SAIS). З 2007 по 2009 рік обіймав посаду радника Державного департаменту, де його фахом були питання війни та миру, зокрема Іраку та Афганістану.
