RSS
ЗДОРОВ'Я СТАТТІ

Юрій Мончак: під час війни люди звикають до трупів на узбіччях, колись звикнуть і до клонування

"Але чи ми станемо кращими як людство з появою клонів?"
Директор лабораторії молекулярної діагностики, професор медичного факультету Макгільського та Монреальського університетів (Канада) Юрій Мончак розповів iPress.ua про передові досягнення у молекулярній медицині, про можливості клонування та найбільш ефективні способи боротьби із важкими захворюваннями.
Юрій Мончак: під час війни люди звикають до трупів на узбіччях, колись звикнуть і до клонування Юрій Мончак. Фото: ucu.edu.ua

Цієї весни науковець втретє відвідав Український Католицький університет у Львові, де провів курс відкритих лекцій на тему "Біоетика та клонування".

Лекції Юрія Мончака збирають аншлаги, і з року в рік кількість слухачів лише зростає. Сам науковець попри солідний науковий багаж за плечима не цурається ідеалізму, і вірить, що людство зможе подолати будь-які виклики науки.

"Гени розкажуть про пацієнта все"

- Спершу розкажіть детальніше про галузь, в якій ви спеціалізуєтеся - про молекулярну медицину. Невже справді це стане справжньою революцією у медичному світі?

- Досі медицина базувалася на морфології: спочатку лікарі перевіряли чи цілі кістки, потім почали перевіряти поодинокі органи, тоді почали дивитися на тканини – тобто науковці чим далі, тим більше дивилися на менші деталі. Потім лікарі почали досліджувати клітини під мікроскопом, але знову ж таки з морфологічного боку – чи вони виглядають  нормально, чи не хворі. Після того проводили молекулярні перевірки, коли почали перевіряти хромосоми. Дивлячись на форму та організацію хромосом можна було проаналізувати їх деформації і поєднати це з якоюсь хворобою. Хоча морфологію далі широко застосовують в медицині, не менш важливими є дослідження того, що ж саме спричинює хворобу. І тут на перший план виходить молекулярна медицина. При цьому підході медики можуть не лише бачити причину, а й передбачати хворобу і запобігати їй.

- Для цього лікарі відчитують ДНК пацієнта?

- Науковцям лише у 2006 році вдалося повністю секвенувати людський геном. На це витратили приблизно 15 років роботи і $3 млрд. Сьогодні ми маємо змогу відчитати весь людський геном будь-якої людини всього за 6-8 годин і це коштуватиме не більше $1000. Тобто цей спосіб аналізу став доступним для населення. Це напрям, у якому прямує молекулярна медицина. Відчитавши людський геном, ми можемо порівняти його з прототипом, так званим нормальним кодом, і відстежувати, чи є у цієї конкретної людини певні відхилення від норми. Після того ми навіть можемо побачити, чи страждатиме людина певною хворобою у майбутньому.

Сьогодні ми маємо змогу відчитати весь людський геном будь-якої людини всього за 6-8 годин і це коштуватиме не більше $1000

- У Канаді, наскільки нам відомо, це діє, чи діє це в Україні?

- У Канаді це лише набуває широкого поширення, так само як у США та Європі. Це є дійсно нова технологія. До того ж, ми й далі працюємо над тим, що там закодовано, адже людський геном зберігає ще багато інформації, невідомої для нас. Для прикладу, завжди є маленькі відхилення, які роблять кожну людину унікальною. Це не означає, що організм хворий, просто у його коді є певні зміни, які також потребують розшифрування і з'ясування, чи ці зміни є нормальними, чи ні. На сьогодні вченим вдалося відчитати тисячі-тисячі людських геномів для проведення порівнянь, які досі тривають. Очевидно, що в Канаді і Америці медицину фінансують набагато краще, ніж в Україні. У США медицина розвивається ще краще, оскільки там існують приватні клініки, а в Канаді діє лише соціальна медицина, тому більшість цих досліджень роблять у США. В Америці вже існують клініки, які відчитують якщо не увесь геном, то принаймні ту ділянку, яка відповідає за якусь хворобу, або має ту інформацію, за якою ми можемо відчитати стан здоров’я пацієнта.


Юрій Мончак. Фото: ucu.edu.ua

- І як це працює на практиці?

- Восени цього року ми відкриваємо у Монреалі першу лабораторію, в якій ми будемо відчитувати геноми пацієнтів. Спочатку це базуватиметься на експериментальній основі за згодою пацієнта. Одна з перших причин, чому ми хочемо це робити, – виявлення раку, тобто секвенувати геном хворої пухлини. Коли людина хворіє на рак, ми секвенуємо ділянку, відповідальну за хворі клітини, і ділянку, яка відповідає за здорові, а після того порівнюємо їх і знаходимо, де є відхилення. На цій основі ми можемо визначити, де у раковій пухлині є мутації. Ми домовилися про співпрацю з однією фармацевтичною компанією, яка займатиметься виготовленням ліків, що могли б нейтралізувати мутації на певній частині генома. Оце і є та революція, яка незабаром сколихне світ медицини. Це - персоналізований підхід до лікування пацієнта.

Лікарі перестануть зважати лише на хворобу і рівняти до неї усіх пацієнтів, а навпаки - будуть для кожної людини використовувати її особисті ліки.

Чому тут важливо відчитати цілий людський геном, бо також важливо дослідити ті ділянки, які відповідають за те, як людина реагуватиме на ті чи інші ліки. Науковцям потрібно знати склад не тільки тих генів, які провокують хворобу, а й тих, які співпрацюють з ліками. Адже кожна хвороба у кожної людина - унікальна, відповідно вона вимагає індивідуального підходу.

- На вашу думку, яким чином відповідні лабораторії можуть діяти в Україні?

- В Україні утворилася неоднозначна ситуація, адже з можливостями України медицина повинна була б бути на вищому рівні. Знаю, що тут розвиваються приватні клініки, які не відстають від закладів Західної Європи чи Америки. Потенціал дуже великий - 48 млн населення, погодьтеся, є кого лікувати. Однак тут постає інше питання: хто матиме доступ до цих лікарень? Очевидно, тут першу скрипку відіграватимуть гроші. Вихід, який бачу я, - переконати власників приватних клінік надавати доступ до цієї медицини людям, які не можуть собі цього дозволити. Хоча б частково. Я розумію, що приватні клініки - це не благодійні організації, але вони можуть собі це дозволити. До прикладу, як це діє в Америці: існують приватні клініки, меценатами яких виступають дуже багаті люди. Ці клініки працюють на принципі не заробітку. Тобто установи не заробляють, а лише покривають кошти на утримання клініки, а також постійно отримують допомогу спонсорів. І до цього доступ мають всі. Ці клініки мають першорядне устаткування. В Україні є прекрасна нагода запровадити  такий принцип, за яким хоча б 10% пацієнтів цієї лікарні лікувалися безкоштовно.

"Людина і можливості медицини – як 13-річний підліток із рушницею"

- Зараз такий час, що люди звихнуті на красі і свято вірять, що гарна зовнішність допомагає досягнути успіху. З можливостями перинатального обстеження ембріону чи не виникне спокуса у батьків обирати собі лише фізично здорових і красивих дітей, а інших позбуватися?

- Спокуса існує завжди. Усе залежить від нас самих. Дійсно, перинатальне обстеження ембріону зараз проводять, аби перевірити надзвичайно шкідливі мутації. Усе залежить не від самого тестування, а як ми це сприймаємо. І це є величезна проблема ХХІ століття. Ми маємо колосальні можливості, аби дослідити здоров'я ембріона, але ми ще не доросли до того, аби з тим собі дати раду в моральному плані. Мені це нагадує 13-річного підлітка, який залишився вдома сам і отримав доступ до батьківської рушниці. Рушниця сама по собі не є поганою, але усе залежить від того, як ми її застосовуємо. Те саме із секвенуванням людського геному: ми можемо відчитати повну генетичну характеристику ембріону. Можемо знайти складну генетичну хворобу, після чого можемо підібрати до неї ліки. Однак проблема не у цьому, адже ми можемо відчитати не тільки те, що є зараз, а й те, що буде потім. Тому є спокуса, до прикладу, простежити, чи ця дитина матиме здібності до спорту.

- Уже на такому ранньому етапі?

- Так. Наприклад, чоловік дізнався, що дружина вагітна, і мріє про те, аби його ще ненароджений син став футболістом. Уже на цьому етапі сім'я має шанс дізнатися, чи їхній нащадок має шанс стати спортсменом, чи ні. Якщо не має, то батько навіть може вирішити зробити аборт, адже дитина не відповідає його вимогам. Те саме можна сказати й щодо краси, хоча це питання складніше, адже краса - це інтерпретація дорослих людей. Кожен бачить щось інше: що одному гарне, то іншому - ні. Однак усе рухається до того, що скоро вдасться дослідити фізичні характеристики ембріону, досліджуючи гени. Відповідно, не подобається нам ембріон - ми його ліквідуємо, а це вже селекція. Якщо народився хлопчик, має здібності до спорту – батьки відсилають його до кращих шкіл, платять за це гроші і відповідно до цього організовують своє життя. Але при секвенуванні цілого геному батьки можуть довідатися, що ця дитина має схильність до атрофії м’язів старшого віку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нові можливості стовбурових клітин

Чи ця дитина матиме шанс далі продовжувати свої тренування, якщо тато і мама знають, що у цієї дитини не буде спортивного майбутнього? Також можна провести паралелі із талантом до музики, хоча це важче дослідити генетично, але можливо. Тобто постає питання: чи ми вкладатимемо зусилля і гроші, аби навчити цю дитину грати на скрипці? Знаючи, що вона не стане кращою, ми можемо не дати цій дитині займатися музикою, хоча це їй може дуже подобатися. Отож, ми маємо негативний вплив на дитину, наперед знаючи результат. Як бачимо, тут є надзвичайно складні питання, на які ще потрібно знайти відповіді.


Юрій Мончак. Фото: ucu.edu.ua

- Ви говорите про складні характеристики умовно здорових дітей, а що говорити про дітей, які народжуються зі синдромом Дауна чи ДЦП? У майбутньому цілком можливо, що ці діти не народжуватимуться зовсім.

- Так, це цілком можливо. Хоча генетична терапія цих хвороб теж розвивається. Знову ж таки ми впираємося в етику: чи ми дозволяємо природі йти нормальним шляхом і винищувати те, що нам не подобається, чи знаходимо розв'язки проблеми і лікування? Це можна порівняти з лікуванням чуми: чи ми вбивали усіх людей, які були заражені чумою, чи намагалися знайти ліки від чуми? Те саме тут, коли дитина народжується з генетичною вадою хочуть уникнути цієї проблеми, а не вирішити її. Це повинно спонукати науковців до пошуку боротьби з цією хворобою, до прикладу, зараз багато експериментують зі стовбуровими клітинами, які не походять від ембріону. Ми є люди і можемо все, не варто про це забувати.

- Але ж якщо ця технологія стане доступною, і навіть в Україні люди зможуть знайти потрібні $1000, аби відчитати геном. Отож, якщо батьки виявлять, що їхня ненароджена дитина має вроджені вади, і вирішать зробити аборт, їм же ж ніхто не зможе перешкодити.

Так, це правда. Тому ми повинні підходити до цього питання не лише з погляду етики, а й з погляду християнства. Ми повинні розуміти, що кожна людина має право на життя. Якщо ж сім'я таки вирішить позбутися дитини, ми повинні знайти кошти, аби переконати цих батьків залишити малюка. Принаймні для того, щоб дати дитині соціальну опіку, адже багато батьків відмовляються від таких дітей. Тому ми можемо організувати центри, які опікуватимуться такими дітьми.

"Я проти клонування, і вважаю, що це дуже шкідливий шлях для людства"

- Клонування: на якому етапі цей процес перебуває зараз? Адже неодноразово чуємо повідомлення про те, що мовляв десь комусь вдалося клонувати людину.

- Наскільки я знаю, у світі ще нема клонованої людини. Однак вже були клоновані ембріони. Знаємо точно про одного такого лікаря, який походить з Кіпру, - він успішно клонував ембріони. Деякі з них йому навіть вдалося імплантувати в сурогатну матір. Однак вона не змогла їх виносити. Тому наразі невідомо про успішно клоновану людину. Клонування – це надзвичайно небезпечний шлях. Ми знаємо про найвідомішу клоновану істоту – овечку Доллі, яка мала дуже серйозні проблеми із здоров'ям – артрит, інфекцію легень, тому її мусили піддати евтаназії. Ця технологія ще зовсім недосконала, але останніми роками вдалося клонувати інших тварин – коней, корів, риб. Тобто процес рухається вперед, а клоновані тварини є здоровими.

Завжди можна сказати, що ми поки що до цього не звикли, а за років 100-150 звикнемо. Може й так, але чи ми станемо кращими як людство з появою клонів? Адже під час війни люди звикають до трупів, які лежать на узбіччі, і навіть вчаться не зважати на них. Але чи цей стан є здоровим? Я в цьому дуже сумніваюся. Ми можемо до всього звикнути, але я дуже сумніваюся, що клонування забезпечить суспільний прогрес.

Проте ми говоримо про успішні експерименти, у той же час як 70% клонів народжуються з дуже серйозними дефектами. З одного боку можна сказати: ми завжди клонували щось, зокрема, схрещували різні роди рослин і т.д. Однак, це надзвичайно тривалий процес, адже спочатку ми схрещували один ген, потім п'ять, десять, що давало час цьому умовно кажучи клону пристосуватися до життя. А це клонування – це раптове клонування, коли за одне покоління ми отримуємо клон. Ось чому, коли з тваринами це прийнятно, бо це тварини, у людей може бути все по-іншому, адже окрім фізичних вад, можуть з'явитися серйозні психологічні проблеми. Кожен з нас має батьків, чого клон не матиме. Чи не постраждають від цього основні засади нашої психології? Зараз над цим думають мало.

- Але чи варто людству взагалі займатися клонуванням?

- Одним із перших аргументів, який часто використовують на захист цього методу, - дати шанс безплідним сім'ям отримати дитину зі своїми генами. Ці батьки не хочуть використовувати донорів. Знову ж таки це підводить нас до іншої проблеми: чи варто клонувати самого себе, чи краще взяти дитину з дитбудинку, де безліч малят чекають батьків? Вони не лише стають батьками, а й рятують дитину від сирітства. Багато бездітних пар виступають проти цього, оскільки бояться поганих генів дитини чи чогось подібного. Однак із такими людьми варто працювати. На мою думку, замість того, аби витрачати мільйони на клонування, краще використати їх на програми, які дозволять збільшити відсоток усиновлення дітей, пройти процес адаптації батьків і дитини, надати психологічну підтримку. Розв'язки цієї проблеми існують, однак знову на перший план виходить, що тільки людське его.


Юрій Мончак. Фото: ucu.edu.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рак - хвороба не лише багатого світу

- Ви у принципі проти клонування?

- Так, я проти клонування, і вважаю, що це дуже шкідливий шлях для людства. Ми можемо це робити, але не повинні. Адже перед нами постає безліч невирішених питань: як оригінал ставитиметься до клону, чи зможе доросла людина ставитися до клону, як до окремої особистості, чи все ж таки вважатиме її собою, лише копією? Чи не виникне спокуси в оригінала використовувати клон лише як склад клітин і органів? Цікавий факт: у лікарні на Кіпрі, де намагаються клонувати людину, працює один спеціаліст, який також намагався себе клонувати. Правда не для того, аби мати дорослого клона, просто хотів спостерігати процес клонування. Він взяв свої клітини і клонував до стадії 120-клітинного ембріона. Лікар дивився на цей ембріон під мікроскопом. Його потім спитали, що він відчував, коли дивився на свій клон під мікроскопом. Відповідь здивувала усіх. Попри те, що він, напевне, найбільш загартована людина у цих питаннях, оскільки займається цим багато років, те, що він побачив, шокувало його. "Я злякався, бо ніби подивився у минуле, адже побачив те, чим я був 40 років тому", - сказав цей науковець.

Найбільш ефективними у цьому плані можуть стати церква і освітні заклади, які охоплюють майже всі прошарки населення.

Завжди можна сказати, що ми поки що до цього не звикли, а за років 100-150 звикнемо. Може й так, але чи ми станемо кращими як людство з появою клонів? Адже під час війни люди звикають до трупів, які лежать на узбіччі, і навіть вчаться не зважати на них. Але чи цей стан є здоровим? Я в цьому дуже сумніваюся. Ми можемо до всього звикнути, але я дуже сумніваюся, що клонування забезпечить суспільний прогрес.

- Це розумієте ви і ще невелика група людей, які оперують цими поняттями. Але ж є маси, які у відповідний момент можуть сказати своє "хочу" і штампувати клонів для власних цілей. Як цю проблему може вирішити біоетика, і як її засади донести до мас?

 - На мою думку, найбільш ефективними у цьому плані можуть стати церква і освітні заклади, які охоплюють майже всі прошарки населення. Однак тут є свої особливості. Якщо священик вийде до парафіян і скаже: клонування це погано, не робіть того, - це буде неправильний підхід. Людям потрібно пояснювати, як дитині, чому не варто робити того, чи іншого. Аби священики могли фахово розтлумачити це питання, у семінаріях, де вони навчаються, повинні не лише розуміти цю проблему, але й зуміти пояснити її іншим людям. Щодо освітніх закладів. Тут Міністерство освіти і батьківські комітети мусять обговорити це питання разом із спеціалістами, які правильно розумітимуть цю проблему, можуть знайти до цього підхід і розв'язок. Це варто обговорювати вже зі школи і там же ж давати дитині вичерпну інформацію про можливість її вирішення. В Україні, як в християнській державі, це можна пропагувати на християнських засадах. Завжди будуть винятки, усіх переконати не вдасться, але принаймні буде сформована позиція суспільства і загальний рівень розуміння проблеми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донорство: страх більший за милосердя

- Однак коли клонування стане загально доступним, а так згодом і буде, цим захочуть скористатися багато людей. Можливо із прогресом у цій галузі варто також укріплювати законодавчу базу, аби в разі чого стримувати це?

- Так, законодавча база є надзвичайно важливою. Однак я вважаю закон є останнім ресурсом, який варто використовувати. Якщо нам не вдасться переконати людину – тоді так, варто вживати закон. Чи краще мати закон, який щось забороняє, чи краще виховати так людей, аби їм не хотілося цього робити? Так, це ідеалізм, але цього варто прагнути.

"Людство завжди хотіло уподібнитися Богу"

- Можете спрогнозувати, які наукові прориви у медицині очікують нас у найближчі 10 років.

- О, 10 років - це дуже багато, зважаючи на те, як швидко розвивається наука. На мою думку, найбільший проривом стане персоналізована медицина. Уже тепер існують інституції, які працюють над тим, щоб моніторити здоров'я людини кожного місяця за допомогою пристрою не більшого, ніж мобільний телефон. Людина може носити при собі цей апарат, і взяти малесенький зразок крові для перевірки свого геному. Апарат самостійно визначає, чи відбулися за час, що людина не обстежувалася, якісь певні мутації. Пристрій порівнює новий геном із попереднім, також досліджує різні біохімічні показники, а також досліджує генетичний профіль експресії усіх генів. Відразу ж з апарату інформація про нове діагностування надходить до лікаря цього пацієнта, який вже аналізує надіслані дані. Якщо результат не викликає жодних питань - лікар сповіщає пацієнта, що усе добре, мовляв, до зустрічі наступного місяця. Якщо ж лікар зауважив якісь небезпечні зміни у біохімічних показниках, або ж помітив активність певних генів, - він телефонує пацієнту і пропонує пройти повне обстеження в лікарні.

На мою думку, найбільший проривом стане персоналізована медицина.

Як бачимо, за цим методом ми не чекаємо, поки людина захворіє серйозно, а легкими модифікаціями запобігаємо хворобі. На мою думку, це й буде найбільшим проривом у медицині найближчими роками. Звичайно, що спершу перевагами персоналізованої медицини зможуть скористатися тільки багаті люди, але потім це набере широкого поширення і стане доступним усім.

- Відповідно, суттєво зменшиться кількість захворювань на рак, серцево-судинні хвороби...

- Так, звісно. Цей метод працює саме проти таких хвороб – діабету, інфаркту, раку можна бути запобігти на ранніх стадій і відвернути ці хвороби взагалі.

Юрій Мончак. Фото: ucu.edu.ua

- А щодо вирощування органів? Чи вдасться вченим вирощувати людські органи?

- Над цим теж дуже посилено працюють науковці, аби люди могли, до прикладу, як у авто: зіпсувалося колесо – замінюємо на нове. Кожен орган – це дуже складний збір клітин, який варто дуже ретельно вирощувати. Наступна проблема, яка постає у цьому питанні, - відторгнення трансплантованих органів організмом. Тепер згідно з останніми результатами роботи доктора Сіньї Яманаки, який у 2012 році отримав Нобелівську премію з медицини, ми можемо диференціювати будь-яку клітину у людини, перетворити її на стовбурову, а потім диференціювати з неї будь-яку іншу клітину. Таким чином орган можна виростити з біоматеріалу самого пацієнта, що унеможливлює ризик відторгнення. За наступні 10-15 років це стане доступним усім.

Людство завжди хотіло уподібнитися Богу. Наша проблема полягає в тому, що зараз ми маємо для цього занадто багато можливостей.

- Клонування, читання генів, вирощування органів - людство може почати "бавитися в Бога". Як цьому запобігти?

- То вже залежить від кожної людини окремо. Людство завжди хотіло уподібнитися Богу. Наша проблема полягає в тому, що зараз ми маємо для цього занадто багато можливостей. От до прикладу, лікар з Кіпру, який займається клонуванням, неодноразово говорить: "Я роблю Божу роботу". Спокуса виникає завжди, але лише від нас залежить, як все буде далі. До прикладу, атомна енергія не є поганою чи небезпечною, адже ми не змогли б жити без Сонця, яке є однією великою атомною бомбою. Однак людина сама визначає, на що спрямує цю енергію – на добро чи зло. Так само зчитування геному ми можемо використовувати у добрих цілях, а можемо створити певний вірус, який вбиватиме лише носіїв певного гену і здійснити етноцид, або ж розподілити людей за певними ознаками – до прикладу, якщо певні люди не мають відповідних генетичних даних, то не мають і права на освіту. Як з цим всі вчинити – залежить тільки від волі людей.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

15 04 2013 11:32
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ