Здається, вся увага прикута до битви за Бахмут і майбутнього українського контрнаступу. Успіх України там, звичайно, має значення, але битви і кампанії мають сенс лише тоді, коли вони сприяють стратегічному успіху. Перемога у будь-якій війні дістається тій стороні, яка досягає своїх стратегічних цілей, а не обов'язково тій, яка виграє найбільше битв. У російсько-українській війні незрозуміло, яка це буде сторона.
Ставки для всіх учасників високі. Враховуючи взаємовиключні цілі росії та України, війна не закінчиться швидко. Президент росії владімір путін розпочав свою незаконну і невиправдану агресію, щоб перетворити Україну на російського васала, але якщо йому це не вдасться, він буде повільно душити її політично й економічно. Навіть з огляду на слабкість, невмілість і бойові втрати армії, москва перебуває у відносно хорошій позиції для того, щоб зробити саме це. Україна просто хоче зберегти своє самовизначення – політичний суверенітет, територіальну цілісність і економічну життєздатність.
США, здається, мають чотири цілі: зміцнювати і захищати НАТО, сприяти успіху України без розширення чи ескалації війни, зміцнювати порядок, заснований на правилах, гарантуючи, що неприхована агресія не буде винагороджуватися, і посилювати лідерство США. НАТО відповідає першим двом цілям Сполучених Штатів, але, можливо, меншою мірою – останнім двом. Варто зазначити, що Америка може досягти цих цілей лише тоді, коли українці досягнуть своїх.
Тривалість війни залежить не лише від стратегічних цілей, але й від потенціалу: тобто від того, яка сторона може найдовше підтримувати свою боєздатність, постачання і логістику, фінансування, а також політичну і соціальну волю. Наразі путін розраховує на те, що зможе протриматися довше, ніж Україна та її прихильники. Але поки неясно, чи правильна оцінка путіна.
Сам він налаштований рішуче. Однак залишається відкритим питання, чи витримають російські збройні сили і логістика, чи зможуть російський уряд і народ триматися разом. Воля України – військова, політична і соціальна – не викликає сумнівів, але фінансування та логістика майже повністю знаходяться в руках США, НАТО та інших союзників і партнерів. Будь-яке послаблення підтримки грає на руку путіну. Адміністрація Байдена, здається, повністю віддана справі, але підтримка Конгресу залишається невизначеною, а американський народ, без належного лідерства, може схилитися до більш ізоляціоністських поглядів, ніж адміністрація.
Тому успіх у майбутньому контрнаступі важливий як на полі бою, так і в столицях прихильників України. Успіх на полі бою збільшить політичну і соціальну підтримку Володимира Зеленського в Україні та зменшить підтримку путіна в росії. Незважаючи на те, що підготовка Києва є масштабною, успіх у майбутній кампанії не є заздалегідь визначеним.
Географічне розташування наступу не викликає особливого здивування, хоча його точний час, місце і спосіб залишаються під покровом оперативної таємниці. путінські війська мали час підготувати оборонні позиції, які навіть війська з таким низьким моральним духом, як у росіян, могли б ефективно використати. Місцевість, яка включає річки, міста та оборонні перешкоди, є складною. І хоча українські війська завдадуть сильного удару загальновійськовими засобами на початку кампанії, незрозуміло, чи їхні союзники забезпечили їх достатньо для того, щоб гарантувати повітряне прикриття і зберегти динаміку, необхідну для повного успіху багатоетапного контрнаступу і тиску на російські війська в інших районах країни.
Навіть якщо контрнаступ сам по собі не буде вирішальним у військовому плані, він може бути достатньо успішним, щоб відвоювати достатню територію, яка гарантуватиме самовизначення та економічну життєздатність України. І це може поставити під загрозу утримання росією територій, які вона незаконно захопила у 2014 році. Усвідомлення можливості такої втрати може бути достатнім, щоб змусити путіна сісти за стіл переговорів.
Але перемовини, коли вони розпочнуться, навряд чи пройдуть гладко, і ні Україні, ні її союзникам не варто розглядати їх як завершення конфлікту. путін кидатиме пісок у кожну дипломатичну машину; він продовжуватиме сутички, поки триватимуть переговори; він погрожуватиме поверненням до бойових дій; він триматиме американців, яких взяв у заручники; він вдаватиметься до будь-яких хитрощів, щоб запобігти поверненню до нормального життя. Це російська тактика переговорів 101.
США, НАТО та інші союзники України можуть збільшити ймовірність успіху, якщо залишатимуться разом, будуть виконувати свої зобов'язання з підтримки, будуть готові до неминучих погроз путіна щодо ескалації або розширення війни – ймовірний удар безпілотників по кремлю може виявитися саме такою дією. Вони повинні вступати в переговори, якщо такі почнуться, з реалістичними очікуваннями. Союзники також мають вжити інших заходів, щоб притиснути путіна, його друзів і російську економіку, а також продовжити дипломатичну ізоляцію росії. Наприклад, вони можуть використати успішний контрнаступ України, щоб зменшити кількість прихильників путіна, і вони можуть посилити юридичний тиск на путіна та його політичних і військових підлеглих, винних у підступних і масштабних воєнних злочинах, яких Європа не бачила з часів Другої світової війни. Ці заходи самі по собі не приведуть до перемоги, але вони є важливими допоміжними інструментами.
Результат війни в Україні не є заздалегідь визначеним. Всі війни зводяться до випробування волі. Те, що станеться в найближчі тижні, цілком може вказати, де є найсильніша воля, і, отже, в якому напрямку піде війна. Ні воля України, ні воля її союзників не можуть похитнутися. Український контрнаступ має бути успішним. А підтримка союзників має бути повною.
Джеймс М. Дубік – доктор філософії, генерал-лейтенант армії США у відставці, старший науковий співробітник Інституту вивчення війни та професор Програми досліджень безпеки Джорджтаунського університету. Він служив на командних і оперативних посадах у Боснії, Гаїті та Іраку, а також допомагав тренувати війська в Афганістані, Японії, Південній Кореї, Таїланді, Гондурасі та багатьох країнах НАТО. Він є членом Зали слави рейнджерів армії США та почесним членом 75-го полку рейнджерів армії США. Генерал Дубік викладав філософію у Вест-Пойнті та теорію і практику кампаній у Школі передових військових досліджень армії США.
Джерело: The Hill
