Багато змістовних дискусій відбулося вчора та сьогодні на Мюнхенській безпековій конференції з великою кількістю розумних людей в залі і хорошим аналізом того, де сьогодні знаходиться європейська безпека.
Це змушує мене замислитися над тим, чому майже через рік після початку війни росії з Україною демократичні суспільства досі ігнорують цю загрозу.
Я чекаю, коли наші лідери напряму заявлять людям про те, що поставлено на карту в цій війні. путін сформулював війну як цивілізаційну боротьбу проти США, НАТО та колективного Заходу. Якщо він переможе, наслідки сколихнуть Європу і Азію.
Якщо Україна програє, Пекін засвоїть наступний урок: Захід не має стабільності і сили. Ми просто багато говоримо, але не діємо. Це збільшує ризик розгортання війни в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні, оскільки, незважаючи на наші ресурси, нас вважатимуть слабкими.
Тож я запитую, чому, попри всі розумні доводи, які я чую довкола на Мюнхенській безпековій конференції серед європейських урядів залишається таке велике небажання стрімко збільшувати виробництво зброї та боєприпасів. І чому громадськості не говорять прямо і наполегливо про те, що поставлено на карту.
Я писав про таку ситуацію минулого року, називаючи це "кризою невіри" – нездатністю або небажанням визнати реальність екзистенційної загрози, перед якою ми опинилися.
Тож дозвольте мені повторити свою позицію: Україна бореться не лише за існування своєї держави і нації. Українці борються за нас усіх, за порятунок всього, що відстоює Захід. Дайте Україні не лише те, що їй потрібно для захисту, але й те, що їй потрібно для перемоги.
