Доведіть Путіну, що він не є "непереможним"
The Washington Post у своєму редакційному коментарі намагається пояснити, чому Путін поводиться так, неначе йому немає чого боятися. Своєю заявою, що росіяни є "непереможними", коли вони переконані у слушності своєї позиції, він або заспокоює самих росіян, або він вже прорахував, що Росія може без проблем витримати "наслідки" санкцій, вже накладених Заходом через його дії щодо України, і що нових санкцій не буде.
Володимир Путін, Барак Обама. Фото: AFP
Видання, посилаючись на те, що США вкотре відмовили Україні у допомозі зброєю, підозрює, що Захід втомився від конфронтації з Росією – і це у момент, коли імперіалістичні апетити Путіна посилюються. США не планують накладати на Росію санкції через підписання нею договору про військовий союз з Абхазією. В Австралії Барак Обама заявив, що задоволений нинішнім рівнем санкцій проти Росії – визнаючи при цьому, що Росія брутально порушує домовленості щодо перемир’я. Європейський Союз вдався лише до символічних заходів у відповідь на ці порушення – доповнивши перелік осіб, що перебувають під санкціями.
ЧИТАЙТЕ: Лілія Шевцова: Війна для Росії – інструмент виживання
The Washington Post робить висновок, що нинішні санкції явно недостатні для того, щоб стримати Путіна від подальшого відправлення російських військ в Україну або проголошення себе "непереможним".
Комунікаційне протистояння навколо України
Ян Техау, директор брюсельського центру Фундації Карнеґі за міжнародний мир у блозі Strategic Europe на веб-cайті центру пише про гру нервів навколо України, що по-справжньому починається лише зараз. На його думку, у конфлікті між Заходом та Росією навколо України виникла патова ситуація, і тепер переможцем стане не той, хто діятиме найшвидше, а той, хто протримається найдовше. І Захід, і Росія зарилися у землю на своїх позиціях.
Захід став на бік нового уряду у Києві та наклав на Росію санкції за її агресію та порушення міжнародного права. Він сподівається, що президент України Петро Порошенко зможе достатньо швидко реформувати Україну, і Москва усвідомить, що вона повинна змінити курс. На Заході переконані: що довше триває протистояння, то більше Путін бажатиме відступити.
ЧИТАЙТЕ: Мікроскопічна компанія з Флориди має великий прибуток з угоди між Пентагоном та росіянами
Натомість, Росія анексувала Крим і швидко зміцнює свій вплив у Східній Україні. Москва сподівається підірвати спроби Порошенка реформувати країну і ставить собі за кінцеву мету повернути політичний контроль над всією Україною. Путін розраховує, що економічні втрати від своїх же санкцій підірвуть позицію Заходу, і робить ставку на бажання останнього і далі отримувати короткострокові вигоди від торгівлі з Росією. На його думку, що довше триватиме протистояння, то більшою буде ймовірність того, що Захід поступиться власній жадобі. Для прискорення настання цього моменту Кремль розпочав ретельно розроблену комунікаційну кампанію, що має змінити на його користь громадську думку у ключових західних країнах. Кампанія ведеться на двох рівнях: як на міжнародному, так і на національному, в окремих країнах, особливо членах ЄС
Ангела Меркель, Володимир Путін, Девід Кемерон. Фото: AP
Техау думає, що Захід недостатньо робить для того, щоб протистояти цьому інформаційному наступу Росії – "цунамі дезінформації та обману, що йде прямо з Москви, навіть особисто від найвищих російських посадовців". Ця слабка реакція є ганебною. Цим Захід погіршує свої шанси перемогти у грі нервів, на яку перетворилася українська криза. Водночас, Заходу не треба вигадувати "альтернативну правду", як це робить, з великими витратами, Росія. Йому не треба покладатися на пропаганду, він може спертися на силу фактів.
Західні уряди, як пише Техау, повинні регулярно проводити брифінги для світової преси про події в Україні – щонайменше двічі на тиждень. Слід підготувати веб-сайти з автентичними документами та матеріалами і активно просувати їх. Ключовим каналом комунікації мають стати соціальні мережі: їх не може залишати троллями, яким платить Кремль. Це недорогі заходи, що можуть дати значний ефект.
Як може виглядати українська фінансова криза
Економіст Андерс Ослунд з Інституту міжнародної економіки ім. Пітерсона у блозі інституту пише про небезпеку сповзання України у фінансову кризу. На його думку, вона виглядатиме, як російська фінансова криза 1998 року – з дефолтом, замороженням діяльності банків, падінням ВВП та панікою. Критичними чинниками, що штовхають Україну у цьому напрямку є скорочення валютних резервів, девальвація гривні та проблеми у банківській системі. Вони можуть викликати високу інфляцію і падіння виробництва.
ЧИТАЙТЕ: Тільки після війни
Ослунд називає основні причини падіння резервів НБУ у жовтні 2014 р. – погашення "Нафтогазом" частини свого боргу перед приватними кредиторами ($1,67 млрд) та "Газпромом" ($1,45 млрд). НБУ продав цю валюту "Нафтогазу". При цьому ЄС хоче, щоб "Нафтогаз" виплатив "Газпрому" ще $1,65 млрд. до кінця грудня. Ослунд вважає таку позицію ЄС "егоїстичною та неприйнятною". ЄС варто самостійно профінансувати ці платежі "Газпрому", щоб уникнути фінансової кризи в Україні, яка почнеться через те, що до кінця січня Україна, найімовірніше, не отримає ніякого фінансування від МВФ. За прогнозом JP Morgan, валютні резерви України становитимуть на кінець 2014 року лише $7,4 млрд. Саме через кризу валютних резервів ринок втратив довіру до української гривні. Якщо резерви і далі скорочуватимуться, усі, хто може обміняти гривню на долари чи євро і вивести їх з України, робитимуть саме це.
Фото: iPress.ua
Проблеми банківської системи викликані багато в чому девальвацією гривні. Що більше знеціниться гривня, то більшими будуть втрати банків. Банкам бракує власного капіталу, зокрема усім державним банкам. Тому НБУ та уряд України зіткнулися зі страшною дилемою: закрити чи рекапіталізувати банки, яким загрожує банкрутство.
Якщо вони закриють банки, то скоротиться кредитування і впаде виробництво. Якщо вони рекапіталізують банки, то небезпечно зросте дефіцит бюджету, а фінансувати його можна буде лише через емісію, тобто друк грошей. Курс гривні падає з кожним оголошенням про рекапіталізацію банків. Ще однією проблемою є те, що кредити афілійованим особам є нормою в українській банківській системі: банки видають кредити підприємствам, що належать їхньому власнику.
ЧИТАЙТЕ: США і Саудівська Аравія хочуть залити Путіна нафтою до смерті
Цього року реальний дефіцит державного бюджету (з дефіцитом "Нафтогазу") може скласти навіть 12% ВВП. Додатково його можуть підвищити витрати на рекапіталізацію банків. Зовнішній державний борг – через стрімку девальвації гривні та потреби фінансувати дефіцит бюджету – може становити до 75% ВВП наприкінці цього року.
Ослунд попереджає, що Україна опинилася у зачарованому колі. Що більше впаде курс гривні, то більшій кількості банків загрожуватиме банкрутство. Коли уряд почне їх рекапіталізувати, виросте дефіцит бюджету, збільшиться емісія грошей. Інфляція вже склала від початку року до жовтня 20%. За прогнозом JP Morgan, вона сягне 24% до кінця цього року. На жаль, вона може виросте ще більше, якщо гривня ще більше знеціниться. Існує небезпека зупинки банківської системи, падіння виробництва та рівня життя.
Ослунд пропонує новому уряду України уникнути фінансової кризи через відмову від рекапіталізації "справді неплатоспроможних" банків. Водночас, уряду слід уникнути падіння рівня валютних резервів. Для цього йому слід домовитися з кредиторами про відтермінування погашення боргів. Не можна виплачувати "Газпрому" $1,65 млрд. Іноземна валюта в Україні є у більшому дефіциті, ніж природний газ. Уряду слід скоротити державні видатки на 10% ВВП для того, щоб урятувати країну і переконати іноземних кредиторів, у тому, що він може керувати власними фінансами.
Арсеній Яценюк. Фото: iPress.ua
Ослунд натякає, що скорочення видатків можна досягти за рахунок підняття цін на газ для населення та теплогенерації до рівня цін для промисловості, а також поборовши корупцію у сфері енергетики. Якщо уряд таким чином доведе свої реформаторські здібності, то зможе розраховувати на достатнє зовнішнє фінансування від МВФ та ЄС, а також на окремий "план Маршалла" для України.
Чому Україна повинна домовлятися про мир з Росією
Семюел Чарап, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень, у статті в часописі Foreign Policy наполягає на тому, що Україна повинна укласти фактичну угоду про мир з Росією. Покладатися на допомогу Заходу немає для неї сенсу. Більше того, підтримуючи конфронтацію з Путіним, США та Європа лише погіршують становище України.
ЧИТАЙТЕ: Путін намагатиметься зламати українців зсередини, – Рефат Чубаров
Чарап переконує, що угода з Росією критично важлива для України у коротко- та середньостроковій перспективі для власного виживання. Вона важливіша, ніж допомога зброєю. Відсутність угоди з Росією знищує шанси на успіх будь-яких економічних реформ. Навіть угода про асоціацію була укладена, виходячи з припущення, що Україна зберігатиме свої економічні зв’язки з Росією, яким тепер загрожує повний розрив за ініціативи останньої. Чарап вказує на важливість експорту до Росії для української економіки, на те, що у короткостроковій перспективі неможливо знайти заміну для російського газу, а також на важливість доступу українців до російського ринку праці.
Україна зовсім без Донбасу (на який припадає 16% ВВП, 27% експорту) опиниться у ще більш нестабільному становищі, ніж те, у якому вона перебуває зараз. Єдиним способом для України повернути Донбас під свій контроль є укладення угоди з Росією.
З економічної точки зору угода між Москвою та Києвом є очевидно необхідною, але обидві сторони мають поки що зовсім несумісні цілі та інтереси. Серед населення Росії та України відсутня також підтримка можливого компромісу.
Як вважає Чарап, Росія прагне досягти в Україні таких цілей: 1) збереження нейтралітету України; 2) уникнення ситуації, у якій Україна не зможе бути членом Євразійського Союзу; 3) передача повноважень регіонам України, фактична федералізація.
Натомість, Україна та Захід мають, принаймні формально, такі цілі: створення орієнтованої на Захід, інтегрованої у Захід, заможної, територіально цілісної, захищеної та демократичної України.
ЧИТАЙТЕ: Готуються не до сценарію війни, а до війни, або Про державно-політичну свідомість влади
На його думку, досягнення однією стороною своїх цілей неминуче означає неможливість досягнення своїх цілей іншою стороною. Він також додає, що і український, і російський лідери готують свою громадськість до конфронтації, а не до компромісу. В Україні розмови про компроміс з Росією, як зазначає Чарап, практично близькі до зради. У Росії уряд не може зійти до компромісу з Україною, оскільки росіяни вважатимуть, що він програв.
Фото: АFР
Якби переговори між Путіним та Порошенком проводили у політичному вакуумі, то угода, яку вони могли б укласти, складалася б з таких елементів: підтвердження нейтралітету України, її неприєднання до військових блоків; проведення переговорів щодо укладення прийнятних для усіх сторін домовленостей про режими торгівлі між Україною, Росією та ЄС; проведення в Україні децентралізації, що була б глибшою, ніж та, яку пропонував Порошенка у червні, але не такою радикальною, як російські пропозиції з березня цього року; повернення під повний контроль України її кордону з Росією, можливо з розміщенням міжнародних миротворчих сил на Донбасі.
Проблема зараз полягає у тому, що Росія не вважає необхідністю укладення такого компромісу з Україною. Вона думає, що може досягти базових цілей у конфлікті і без нього. Вона може поставити Україну на коліна через економічну блокаду або через подальшу дестабілізацію на Донбасі, ставлячи хрест на планах України зблизитися з НАТО або з ЄС. Москва воліла б домовитися з Україною або із Заходом, якби досягнення її цілей у згаданий спосіб дорого б для неї коштувало. Але зараз все виглядає інакше.
ЧИТАЙТЕ: Донбас як новий фронтир
Натомість, Україна не може собі дозволити не домовлятися з Росією. Їй однозначно потрібен компроміс з Росією. Навіть якщо Україна отримає військову допомогу у вигляді зброї від країн Заходу, вона все одно не зможе перемогти сепаратистів, тому що Росія сповнена рішучості перешкодити їй у цьому і може вільно перекидати свої війська та озброєння на Донбас.
Американський експерт вважає, що Путін та Порошенко таки здатні домовлятися між собою, оскільки саме вони, очевидно, спільно визначили умови першого меморандуму, підписаного у Мінську. Оскільки це була лише перша спроба, то друга і наступні, як він сподівається, будуть успішнішими. Водночас, Захід повинен зрозуміти, що Київ повинен домовитися з Москвою, і не перешкоджати йому у цьому, а, навпаки, заохочувати і давати "конструктивні поради".
