Минулого тижня лінія фронту просунулася ще менше, ніж зазвичай – росіяни зайняли ще кілька кварталів Бахмута, але на цьому все і закінчилося. Навіть ті, хто впевнено заявляв, що Україна повинна залишити місто, не дуже-то й охотче продовжували репетувати з цього приводу. Я розповім про Бахмут наприкінці цього оновлення, тому що минулого тижня я більше зосередився на інших двох історіях. Перша – це данські світлини російських суден, що працюють в районі вибуху газопроводу "Північний потік", а друга – постійні спекуляції щодо українського контрнаступу (можливо, ми побачимо його початок вже наступного місяця).
Образ тижня. Ця жахлива війна створила одні з найпотужніших візуальних образів в історії людства
Однак, перш ніж я перейду до всього цього, вирішив розпочати оновлення з найгострішого зображення тижня. Ця жахлива війна створила одні з найпотужніших візуальних образів в історії людства, і я був би недбалим, якби не розпочав цей тиждень із нього. Український солдат, щойно звільнений з російського полону, вперше за довгий час бачить яблуко. Не варто говорити більше. Думаю, відтепер я буду починати кожне оновлення на вихідних з того, що вважаю найважливішим візуальним образом тижня. Цього тижня це фото перемагає беззаперечно.
Підрив росіянами Північного потоку. Нарешті очевидне стало явним
Однією з найцікавіших історій минулого тижня стала інформація про те, що уряд Данії мав у своєму розпорядженні світлини перебування російського судна із запуску підводного апарату, саме там, де у вересні минулого року було підірвано трубопровід "Північний потік".
Ця історія завжди вражала мене як особливо показова, тому що вона вивела на чисту воду тих, хто відчайдушно підтримував росію. Послухайте, лише одна держава була явно зацікавлена у підриві трубопроводів – і це росія. Інтереси були зрозумілі.
росія готувала зимовий наступ проти європейської громадської думки і підтримки України. Цей наступ повністю базувався на тому, що європейці будуть позбавлені значної частини енергії взимку, платитимуть захмарні ціни за паливо і в той же час будуть змушені страждати від сильного холоду через нестачу запасів. Вони буквально провели всю зиму, нагадуючи про те, що Європа замерзне. Якщо вам потрібні приклади – почитайте ці посилання. У другому з них європейці навіть змушені їсти хом'яків на різдво, тому що не можуть собі дозволити щось інше.
Щоб провести цю кампанію із заморожування Європи і послабити народну підтримку України, росія не повинна була виглядати як винуватець. Вони не могли просто перекрити паливо, тому краще було підірвати газопроводи і зробити так, щоб це виглядало таємницею. Це дає росії можливість реалізувати свій стратегічний план із правдоподібним запереченням.
Просто відмова постачати обіцяне паливо означає, що росія порушує контракт, що тягне за собою штрафні санкції і навіть мотивує тих, хто хоче посилення обмежень для рф.
Нарешті, росіяни могли розрахувати, що їхні корисні ідіоти-рупори звинуватять кого завгодно, тільки не росію, у своїй відчайдушній потребі показати, що путін не винен. І вгадайте що? – вони так і зробили. Від Сеймура Герша до Такера Карлсона лунав постійний "барабанний дріб" пропутінських голосів, які стверджували, що це зробив хто завгодно, але тільки не росія.
Чесно кажучи, тоді я не міг змусити себе втрутитися в цю історію, тому що було очевидно, хто має найбільшу мотивацію для цього. Але також було очевидно, що посіпакам путіна байдуже, і вони зроблять те, що зробили. Вони були здатні піти на все, і навіть відверто збрехати, аби спробувати переконати, що путін не винен. Тому я не думав, що обговорення цього питання в той час змінить чиюсь думку.
Крім того, я розчарований тими, хто стверджує, що вони представляють прогресивні цінності, стаючи при цьому рупорами фашизму – тому мало говорив про це. Однак, з появою цих фотографій з'явилися переконливі докази того, що росіяни мали необхідне обладнання в потрібному місці, щоб виконати цю роботу. Одна річ, яка завжди вражала мене як трагікомічна, – це люди, які хапаються за будь-яку стару нісенітницю, щоб сказати, що це не був напад росії, наприклад, кажучи, що це українці орендували яхти тощо. Очевидно, що це була технічна операція, яка вимагала відповідного обладнання, і тепер у нас є вагомі докази того, що саме росіяни мали його в потрібному місці й у потрібний час.
Коли я написав про це у Twitter, реакція була вражаючою.
росіяни майже напевно підірвали трубопроводи. Приємно бачити деякі підтверджуючі докази. Однак реальна історія полягає в тому, що ця подія залишається визначальним питанням для тих, хто відчайдушно намагається зняти з путінського режиму провину за його численні злочини. Це виводить путіністів на чисту воду.
Читайте по темі: російські сліди в підриві Північних потоків. Хтось свідомо дає неправдиві свідчення – t-online
Контрнаступ. Початок залежить від однієї-двох умов
З розпалом весни, потеплінням (менше болота) і тим, що Україна має більше часу на підготовку, ми наближаємося до того, що українці розпочнуть наступ. Це ще не означає, що він почнеться цього тижня. Україна має все більше можливостей для цього, і та допомога, якої їй бракує, на жаль, не надійде вчасно – навіть якщо прихильники Києва вирішать її надати. Що я маю на увазі. Більшість бронетехніки, яку українцям обіцяли передати до кінця 2022 року, зараз в Україні. Українські війська вже пройшли або ось-ось закінчать навчання на ній. Українська протиповітряна оборона була модернізована. Загалом, все стає на свої місця.
Тим не менш, Україна все ще не має літаків F-16, яких вона прагне, але навіть якби їх пообіцяли зараз, пройшло б кілька місяців, перш ніж вони були б готові до операцій. Президент Зеленський в інтерв'ю деяким скандинавським журналістам визнав це. Ми не отримаємо F-16 вчасно, тому будемо починати будь-який контрнаступ з тим, що маємо.
"Це б дуже допомогло... Але ми розуміємо, що не будемо з цим затягувати, і ми почнемо ще до того, як у нас з'являться F-16 або щось інше", – сказав Зеленський.
Загалом, реальність така, що Україна має те, що використовуватиме для контрнаступу. Отже, обмежуючих факторів, ймовірно, чотири.
Чи достатньо боєприпасів для проведення операцій?
Чи достатньо підготовлені війська для експлуатації нової техніки, щоб ефективно її використовувати?
Чи сприятливі умови (погода) для успіху?
Чи вважаються російські сили в районах, які українці хочуть атакувати, достатньо вразливими, щоб наступ міг бути успішним?
Я припускаю, що по пунктах 1 та 2, ймовірно, відповідь позитивна: вони мають те, що потрібно. Пункт 3 скоро стане "так", якщо ще не є. Значною мірою те, що визначить остаточний час і місце контрнаступу, – це 4. На щастя, Україна має хорошу розвідку, тому повинна мати досить гарне уявлення про стан російських сил, з якими їй доведеться зіткнутися. Коли вони відчують, що на четверте питання можна буде відповісти ствердно – вони рушать.
Це повертає нас до Бахмута.
Ще кілька кварталів Бахмута. Українці розуміють свого ворога набагато краще, ніж більшість західних аналітиків
росіяни зробили те, що робили завжди – просунулися вперед у Бахмуті. А українці зробили те, що робили місяцями – змусили росіян заплатити за кожен квартал. Ось найсвіжіша карта, яку я зміг знайти.
Коли почалися неминучі коментарі про те, що українці "втратили" Бахмут, я написав короткий твіт на цю тему.
Все, що ми бачимо в Бахмуті, є продовженням російської нездатності вести ефективну комбіновану війну. Понад два місяці тому росіяни міцно засіли на північ і південь від міста. Чого вони тільки не робили з цієї вигідної позиції, але вони не могли оточити чи відрізати місто. Мене це не здивувало, тому що російські військові дії досі здаються мені вкрай обмеженими у своїх можливостях. Їхня вогнева міць, важка піхота здатні робити лише обмежені просування і не можуть використовувати відкриті прорізи для значного просування.
Отже, як стверджував Айв, змусити росіян боротися за кожен квартал Бахмута було правильним вибором України. Не в останню чергу це утримало росіян від того, чого українці хотіли б найменше: щоб російські сили перейшли до оборони і захистили свої військові ресурси, з метою зміцнити свою оборонну позицію в умовах наближення українського наступу. Це значно погіршило б життя українських військових.
Зараз, коли весь Бахмут ще не захоплений, росіяни можуть бути змушені незабаром перейти до оборони, як позавчора визнав Євгєній Прігожин.
Те, що українці затримують росіян дотепер, є ознакою українського стратегічного чуття. Я думаю, що вони розуміють свого опонента набагато краще, ніж багато хто в західній аналітичній спільноті, які наголошували на слабкості України в Бахмуті і говорили, що українці повинні вийти. Варто зазначити, що найактивніше закликали до українського відходу ті ж самі особи, хто говорив про надсильну російську армію до 24 лютого 2022 року. Можливо, вони все ще не розуміють, що таке російська армія, а можливо, все ще хронічно недооцінюють українців (як це було до 24 лютого), але незалежно від цього вони продовжують, я б сказав, не розуміти відмінностей між сторонами, що воюють.
