RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Заперечення правди про Голодомор завжди було елементом інформаційної війни Росії проти України, - Володимир Тиліщак

Російська агресія в Україні допомогла українцям зрозуміти правду про Голодомор
У четверту суботу листопада в Україні уже традиційно вшановують День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, в результаті якого померло, за різними оцінками, від 5 до 15 мільйонів українців. Нещодавні дослідження соціологічної групи "Рейтинг" показали, що 72% українців вважають Голодомор геноцидом українського народу. Натомість 15% це категорично заперечили. Про причини подій 1932-33 років та їх відгуки у сьогоденні, про страх Сталіна перед українським національним рухом та про державну політику пам'яті iPress.ua поговорив із заступником директора Українського інституту національної пам’яті Володимиром Тиліщаком.
Заперечення правди про Голодомор завжди було елементом інформаційної війни Росії проти України, - Володимир Тиліщак Фото: facebook.com/pyshnyy

За даними дослідження соціологічної групи "Рейтинг" уже  72% українців вважають, що Голодомор був актом геноциду українського народу. З кожним роком ця цифра збільшується. З чим пов’язаний такий стан речей? – державна пропаганда, робота ЗМІ чи зріст самосвідомості населення?

Дії, які здійснювалися впродовж декількох попередніх років, особливо з боку держави, політикою національної пам’яті назвати важко. Янукович та його оточення робили різноманітні спроби для того, щоб цю тему не розвивати. Минулого року ця цифра була на рівні, здається, 66%. Думаю, що сьогоднішні події в Україні, агресія Росії на сході, переконали більшість громадян, що страх, який Кремль має до України, завжди його штовхав до вчинення різних злочинів проти людства. Так само, як і до репресій та Голодомору у 1930-х роках. Агресія Росії на Донбасі, яку ми сьогодні спостерігаємо, відкрила багатьом очі, дозволила суспільству побачити ті злочини, які були в минулому. І тому ми бачимо такий стрибок у самосвідомості.

Яка джерельна база для дослідження подій Голодомору?

Що стосується джерельної бази для вивчення подій того часу, скажу, що українські історики впродовж останніх років не втрачали часу. Ними було опрацьовано величезну кількість архівних матеріалів, спогадів, на основі яких і відбувається інформування громадськості про зумисний та керований характер Голодомору.

Зараз триває активна робота з відкриття архівних матеріалів, які перебувають на зберіганні у спецорганах. Саме там є інформація про події тих років. Активно проводиться відкриття архівів СБУ. У майбутньому, думаю, для науковців стануть доступними і архіви інших органів безпеки, зокрема МВС, служби зовнішньої розвідки. Ми сподіваємось, що в Україні буде єдиний національний архів, у якому зберігатимуться документи про злочини тоталітарної системи, яка була на наших територіях. Документи будуть у загальному доступі. Це необхідний крок для донесення правди про ці події.

ЧИТАЙТЕ: В СБУ презентували книгу про Голодомор

Голодомор 1932-33 років варто розглядати як наслідок насильницької колективізації, чи все таки продуману тактику винищення українців?

Колективізація не була ціллю для радянської влади. Вона була радше інструментом для моделювання нової спільноти "радянських людей". За її допомогою жителів українських сіл хотіли перетворити на слухняний радянський пролетаріат.

Спротив, який чинили українці на початку 1930-х років хвилі колективізації і так званого "розкуркуленя", був поштовхом до того, що страх, який був у Сталіна перед можливістю оформлення українського національного руху, став причиною до вчинення ним Голодомору. Саме цей геноцид був спланованою акцією, що була спрямована на придушення національної ідентичності українців, через вбивство голодом частини українського народу.

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні був ничим іншим, як каральною операцією, спрямованою проти української нації, оскільки її відродження було загрозою для існуванню комуністичної імперії

Які регіональні відмінності у перебігу Голодомору?

У всіх регіонах України у 1932-33 роках спостерігалася надзвичайно високий рівень смертності, який мав свою специфіку. Деякі регіони України внаслідок політики влади постраждали більше, інші дещо менше, хоч Голодомор чинився по всій УРСР. Було декілька регіонів, де Сталін зумисне не вчиняв голоду, що було продиктовано практичними інтересами. Це насамперед територія сучасного Донбасу, де у цей період відбувалося активне будівництво, яке потребувало великої кількості робочих рук. Там Голодомор відчували слабше.

Іншими регіони, які зазнали дещо слабшого Голодомору – були західні, прикордонні території СРСР. Але і це мало практичний зміст – так Сталін намагався приховати правду про Голодомор, не допустити поширення цієї правди за межі СРСР у світі.

ЧИТАЙТЕ: Двоє, які вижили із багатьох мільйонів, що померли

Найбільше постраждали центральні області України – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Вінничина, південні частини Житомирщини, Київщини, які, можна сказати, були серцевиною української національної ідентичності.

Саме факти того, що в одних регіонах голод був більший, а в інших  -  менший, вкотре доводить про його спланований характер, і про те Голодомор був керованим явищем.

Голодомор був лише на території України?

В 1932–33 роках, внаслідок злісного вилучення продовольства, голод охопив великі території України, Північного Кавказу, який, до речі, населяли в переважній більшості українці Саме тут використовувався такий інструмент, як "терор голодом". Ми можемо також говорити про страшні жертви від голоду і на території сучасного Казахстану, але це було пов’язане здебільшого із переведенням казахів, які вели кочове життя, до осілого способу господарювання. У 1932 році значна частина казахів відкочувала з місць голоду на територію Китаю. Жителям України і Північного Кавказу забороняли покидати межі територій, які голодували.

Як ставилися люди до усього, що відбувається? Чи чинили вони якийсь спротив геноциду?

Насаджування Сталіним "політики зверху", що означала насильницькі методів управління і в економіці, і в державному, і суспільному житті, викликала великий спротив на території СРСР. Але навіть у цих масштабах, інтенсивність спротиву на території України була значно вищою, ніж по всіх інших регіонах СРСР. Україна була тим регіоном, мешканці якого чинили найбільший спротив сталінському пануванню. Більше того, Україна мала історичний досвід альтернативного існування.

Яка альтернатива?    

Короткий період існування Української народної республіки у 1917–20 роках нагадував Сталіну про те, що стихійний селянський протест може бути пов'язаний із питаннями національної свідомості та може перерости у масовий національно-визвольний рух. А зв'язок між селянським та національним рухом найбільше відчувався в Україні. Це чудово розуміли Сталін та його оточення. У планах тодішніх керівників СРСР територія України мала стати плацдармом, з якого мало розпочатися підкорення Європи. Тому Україна займала ключове місце в сталінській імперії. Страх втратити Україну через соціальні бунти штовхав Сталіна для пошуку та застосування різноманітних методів придушення цього різних проявів опору.

З понад 1600 селянських виступів, які відбулися на території СРСР за перші 7 місяців 1932 року, близько 900 відбулося в Україні. Це за даними ГПУ. Варто розуміти, що тут мова йде не про повстання, як ми можемо собі уявляти, а загалом про різні прояви масових протестів – мітинги, захоплення складів, бойкот.

На початку 1932 року, коли селяни по всій території Союзу відчули на стобі репресії, саме на території України, спротив офіційній владі наростав і погрожував перетворитися на повноцінне повстання.

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні був ничим іншим, як каральною операцією, спрямованою проти української нації, оскільки її відродження було загрозою для існуванню комуністичної імперії.

Як мінялася поведінка людей під час голоду у соціумі?

У критичній ситуації, коли щось загрожує нашому життю, ми поводимося по-різному. Так само і тоді, за відсутності їжі, люди намагалися вижити по-різному. Звичайно у таких умовах було зафіксоване різке зростання злочинності, але зустрічаємо факти, коли люди зберігали своє людське обличчя і на цьому, гадаю, варто більше зосередити свою увагу. У цих умовах перед людьми стояло лише одне завдання – вижити. Звичайно, ми можемо з цікавістю вивчати різні злочини, зокрема випадки канібалізму, але завжди потрібно розуміти, що тоді був непростий час.

Хто займався вилученням продовольства у населення?

Для людей, які були складовими цієї системи, питання про приналежність до якоїсь національності було відсутнє. Вони ідентифікували себе не як українці, росіяни, білоруси, а як комуністи та носії нової національної ідентичності – радянських людей. Вони протиставляли себе спільноті. З  такою  мотивацією вони ставали інструментом для реалізації радянської політики. На "вирощування" таких людей і була спрямована соціальна інженерія сталінського режиму.

Можемо говорити, що на 1930-ті роки в Українському селі існували дві влади: влада офіційна, яка була презентована головами сільрад і райрад, а також інша влада - влада уповноважених, це коли у кожний район чи  село призначали "зверху" партійного уповноваженого, зазвичай озброєного, у якого була єдина мета - забрати хліб.

ЧИТАЙТЕ: Голодомор в Музеї плакату. Геополітика

Як правило, для формування таких "буксирних бригад" набирали мешканців одного села і відправляли його в інше, і навпаки. Робилося так для того, щоб люди не відчували відповідальності за життя місцевих мешканців. Це була продумана до деталей тактика.

Наскільки голод змінив соціальну структуру українського села, адже до цього часу українець асоціювався з господарем, який є хазяїном на своїй землі. 

Українське село змінилося безсумнівно. Але не варто говорити, що Голодомор змінив його докорінно. Спротив ми зустрічаємо в історії і пізніше. Навіть на початку радянсько-німецької війни, з боку партійного керівництва лунали звинувачення у тому, що українці не бажають воювати за Сталіна та СРСР. Як доказ, можна назвати тисячі українців-військовополонених, які не бажали воювати з Німеччиною. Голодомор, попри всі намагання Сталіна, не змінив ставлення українців до радянської влади, не зробила їх лояльнішими.

З понад 1600 селянських виступів, які відбулися на території СРСР за перші 7 місяців 1932 року, близько 900 відбулося в Україні

Голод завдав величезної травми не лише українському селу, але й українському суспільству в цілому. Ми можемо і повинні говорити сьогодні про те, що ми все таки є постгеноцидним суспільством, наслідки геноциду якого, і сьогодні дають про себе знати.

ЧИТАЙТЕ: Пам'ятаючи про Голодомор, поставте свічку

Голод 1932-33 років призвів до мільйонних жертв серед українців. Але відомо, що це не був єдиний голод на території України. Відомі також факти голоду і на початку 20- х років ХХ століття, а також у 1947- 48 роках. Що є спільне між ними, а у чому різниця?

Ці голоди об’єднує те, що однією із основних причин їхнього виникнення була репресивна політика тодішнього радянського керівництва. Кардинальною відмінністю  голоду 1932-33 років є те, що не було жодних умов для настання голоду, врожайність була досить високою, щоб люди не загинули. В інших випадках, звичайно можна говорити про якісь природні катаклізми, що спричинили неврожай, а разом із політикою влади – стали причиною голод. Але знову ж таки, - спільним було те, що значне місце у фактично винищенні людей посідала радянська влада. Взагалі, факти голоду на території України, попри голод 1932-33 років потребують ретельного дослідження.

Як можна оцінити теперішню політику національної пам’яті в Україні?

За часів президенства Януковича ініціатива організовувати різноманітні пам’ятні заходи завжди належала громадськості. У 2010 році, зокрема, був створений громадський комітет, який попри небажання вищого керівництва держави, організовував відзначення цих пам’ятних дат. Щороку відбувалася пам’ятна траурна хода, загальнонаціональна акція "Запали свічку". Щороку українське суспільство було сконсолідоване навколо цієї дати. І ця консолідація має своє продовження і тепер. Щодо цьогорічних заходів, то їхньою особливістю є те, що цього року – держава, влада і суспільство, після років правління Януковича, знову спільно вшановують пам’ять жертв Голодомору. Це є важливим кроком, для вшанування пам’яті на належному рівні.

Фото: facebook.com/petroporoshenko

На якому етапі перебуває державна робота з поширення правди про Голодомор та визнання його як геноциду українського народу?

Активну політику, щодо міжнародного визнання Голодомору як геноциду здійснювала влада за президентства Віктора Ющенка. На той час, 14 держав за офіційними даними, визнали Голодомор як геноцид. Зараз - питання визнання Голодомору як геноциду у зовнішній політиці держави не стоїть на першому плані. На передній план виступає об’єднання світу для відсічі російській агресії. Ми з колегами з Інституту національної пам’яті, проводимо роботу по інформуванню суспільства про події того часу. Також активно проводять різноманітні тематичні виставки дипломатичні представництва нашої держави за кордоном. Тобто робота триває, хоч і з меншими темпами. Та знову ж таки, той факт, що цього року пам’ятне дійство відбудеться завдяки спільним зусиллям громадськості та влади, є важливим кроком у цьому.

ЧИТАЙТЕ: У Білому домі Голодомор в Україні назвали одним з найбільших злодіянь ХХ століття

Впродовж усього періоду незалежності Україна стикається з активною протидією визнання Голодомору як акту геноциду, з боку російської дипломатії. Росія завжди вела суперечки, блокувала ухвалення рішень на рівні міжнародних організацій, для визнання факту того, що голодомор таки був спланованою акцією проти українців. Взагалі, вважаю, що заперечення фактів Голодомору – були і залишаються елементами тієї гібридної інформаційної війни, яку почала готувати Росія ще багато років назад.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

22 11 2014 16:00
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ