"Не виключаю інших подібних рішень", – заявив із цього приводу президент Володимир Зеленський.
До нинішнього чергового кроку оборонної націоналізації, держава у серпні-вересні вже проводила примусове вилучення активів великого промислового масштабу. Йдеться про оборонні виробництва, які були розташовані у прифронтовому Краматорську на заводі НКМЗ.
Цей актив, серед іншого, є розробником САУ "Богдана", має потужності виробництва боєприпасів, ключових компонентів артилерії та мобільних антенних постів для ракетних комплексів сімейства С-300. Серійним виробником АСУ та ракет цього комплексу є підприємства у двох інших містах України, які зараз називати недоречно. Про перспективи розгортання виробництва української версії С-300 публічних даних наразі немає.
Фото з сайту НКМЗ
Дані про те, куди саме було релоковано потужності з Краматорську, влада за зрозумілих причин залишила закритою від зайвої уваги медіа. Адже численні місцеві агенти ворога України будуть змушені шукати місця релокації для наведення бомбардувань, та, ймовірно, викривати себе.
Націоналізація та релокація НКМЗ вочевидь мала корисні наслідки – паралельно із завершенням націоналізації та релокації цього підприємства, державний концерн Укроборонпром та міністр оборони заявили пресі, що відбувся довгоочікуваний початок вітчизняного виробництва артилерійських снарядів та мін калібру 122 мм та 150 мм. Інформація про закупівлю нової лінії з їхнього виробництва була оприлюднена ще у 2017-19 роках.
Слід зазначити, що евакуація НКМЗ співпала за часом із багатошаровою реформою управління вітчизняної "оборонки". Та готувалася в унісон із часом розгортання роботи двох нових державних структур, які мають відповідати за прогрес націоналізованих та релокованих активів. Це, зокрема, Національний фонд інвестицій Мінекономіки та Агенція оборонних закупівель Міноборони. Щонайменше було ясно, хто за що відповідатиме. Натомість подібної ясності під час нинішнього етапу націоналізації поки що не спостерігається.
Зокрема, напередодні нинішньої хвилі тимчасового вилучення активів, було сформовано новий штат Наглядових рад компаній. При ознайомленні зі списками "тилових воєнних", виявилося, що до цих органів управління потрапив персонал, який не має жодного відношення до Міністерства оборони, себто до нового власника. Цікаві менеджери, які хазяїну не підпорядковуються… Такий кадровий призов виглядає, м'яко кажучи, досить дивним. Бо офіцерів серед нових менеджерів націоналізованих компаній поки що жодного: повний нуль.
Фото: Дзеркало тижня
Можливо, колись такі офіцери ЗСУ у Наглядових радах з'являться. Але хіба хтось чув, що влада України планує скопіювати Інженерний корпус армії США чи Канади? Чи має наміри копіпастити Royal Electric and Mechanical Engineer Corps, як у збройних сил Королівства Малайзія? Останнє постійно, десятиріччями потерпає від катастрофічних мусонних повеней та успішно з ними бореться, маючи відповідний рід військ. Але ж як українцям добре відомо, не у всіх країнах прийнято шукати легких шляхів, особливо коли є можливість "нацарювати і втекти".
Отже, поки що Міноборони не має родів спецвійськ, які б адекватно до інтенсивності війни несли відповідальність за підтримання у життєвому стані паливної та виробничо-технічної інфраструктури в глибокому тилу Україні. Або ж мали повноваження розгортати таку інфраструктуру для українських потреб десь-інде, наприклад, на території східних чи західних держав-союзників України.
Здебільшого з цієї причини неадекватного формування менеджменту та органів контролю компаній нині процес формування Наглядових рад націоналізованих підприємств зазнає шаленої критики з боку вітчизняної преси: "Партнерка і керівник кабінету Єрмака, обшуканий детективами НАБУ замміністра, заступник Галущенка, підопічний радника Єрмака з НКЦБФР та інші", – перераховує тих, кому "Офіс президента довірив нагляд за нафтобізнесом Коломойського", видання "Наші гроші".
Добре, що критична медіація є тільки вітчизняною, а не закордонною. Якби це була остання, виникли б суттєві ризики для потоків іноземної партнерської допомоги. Ви, мовляв, тільки подивіться, ми їх спонсоруємо, а вони кого на критичне майно призначають…
Такої перспективи зростання ризиків можна уникнути за однієї логічної умови: націоналізовані підприємства, зокрема Укрнафта та Укртатнафта під новим керівництвом мають оперативно розгорнути виробництво, видобувні та переробні потужності на територіях, які є недосяжними для ворожих бомбардувань. Врешті-решт, більшість нафтокомпаній світу отримують за кордоном країни базування більше нафти, газу та нафтопродуктів, ніж видобувають у себе вдома. Те ж саме правило стосується релокації машинобудівних активів, яка тяжіє до стійких джерел кваліфікованих трудових ресурсів. Нині, за умов війни, такі джерела тимчасово мігрували з України до Польщі та інших країн, які прийняли декілька мільйонів українських громадян.
Світова промисловість глобалізовувалася давно – вона віками квітне у філійному закордонному мереживі великих і не дуже великих корпорацій. Перенесення закордон з країн базування серійних індустріальних виробництв почалося не вчора. І точно не з періоду айпадів, гіперлупів, електросамокатів та іншого сучасного мотлоху. Більшість нині найрозвинутіших нині країн Азії та Європи мають досвід розгортання закордонних виробничих мереж, буквально, ще з часів Ери Великих географічних відкриттів. Тобто провідні країни накопичують досвід глобальних виробничих мереж вже понад 500 років.
Тож цілком ймовірно, що Україні доведеться долучатися до клубу досвідчених у цьому плані держав. І форс-мажор військового стану здатен стати додатковим стимулом для української економіки у справі розгортання закордонних виробництв. Але така перспектива гідна стати реальністю тільки тоді, коли хтось у Києві навчиться вимикати вже згаданий базовий принцип "нацарювати і втекти". Досі таких прецедентів ми не спостерігали.
