Ми робили багато корисної роботи,
коли тільки все на Донбасі починалося
Я народився і виріс в Маріуполі. Після закінчення школи, майже вся моя родина переїхала в Донецьк. До війни у мене був автомобільний бізнес. Протягом 10 років ми займалися автозапчастинами, ремонтом і обслуговуванням. В 2012 році ми вже працювали в Києві, пускали коріння, займалися запчастинами. Було добре, а потім почалась війна. Вона все змінила.
З початком дестабілізації ситуації на Сході, я зібрав валізу і поїхав у Маріуполь. Там організували молодіжний рух. Оскільки більшість із нас була на автомобілях, створили свій Автомайдан, ганяли з прапорами перед носом у сєпарів, дразнили їх, вираховували серед місцевих, збирали про них інформацію. Налагодили комунікацію з командирами підрозділів, працювали як партизани, як добровольці. Насправді, робили багато корисної роботи.
Я до Майдану гімн України не знав. Ну Україна, ну і що? А в той момент в мене настільки був піднятий дух патріотизму!
Служити пішов добровольцем у батальйон Дніпро-1. В 2015 році з ПДМШ (Перший добровольчий медичний шпиталь) поїхали в Артемівськ (зараз Бахмут) забезпечувати їм прикриття. Ми виводили колону медиків. Було рішення ближче перевести медичні автобуси до Дебальцевого, щоб мати можливість стабілізувати хлопців. Ми зустріли колону, яка шла з Дебальцевого нам на зустріч. Все це повз нас проходило. Моторошне видовище – бачити як відступають хлопці.
Фото: з особистого архіву Сергія Демкова
Через місяць після Дебальцевого я зрозумів, що активної війни не буде і нам не дозволять рухатись вперед. Прийняв рішення, що наразі припиняю брати участь в ній.
Для мене налагодження життя у незнайомому місті
виявилося складнішим, аніж війна
Потім почалася адаптація. В мене вийшло так, що павутина, яка була вибудувана протягом життя, з початком війни порвалася. Я не маю куди повернутися. Можна повернутися в Маріуполь, там ті ж люди, але багато відфільтрувалося. Мені здається, я виріс з Маріуполя, рівень розвитку цього міста невеликий. Коли навіть до війни ми будували бізнес, зрозуміли, що нам там тісно. Київ – безмежний, постійно росте і розвивається. Повернувся до Києва. Це не рідне місто, нікого толком тут не знав і грубо кажучи – пішов у 1 клас.
Для мене налагодження життя в незнайомому місті виявилося складнішим, аніж війна. Те, що я повернувся з переосмисленням війни – це одне. Але на мене чекало інше завдання – потрібно було на щось жити. Я розумів, що ні в кого нічого не буду просити. Мене дуже злить, коли чоловіки повертаються з війни у своє рідне місто, починають розповідати як вони воювали і як їм всі щось винні. Насправді, війна показала хто є хто. От, є, наприклад, Вова Шевченко (один з власників Veterano Coffee) – він до війни був забезпеченим чоловіком, бізнесменом, але пішов на війну. Так само і я – я не пішов, тому що, мені не було чим зайнятися.
В перші роки війни ми поклали самий цвіт нації. Якщо брати наші підрозділи, то по дві вищі освіти ледь не в кожного були. Всі були цінні, розумні, бізнесмени. До Дебальцево у нас були найсильніші бої – утюжили безбожно. І в цьому безбожестві ми поклали найсвітліші голови.
Я хочу довести сам собі,
що можу робити не гірше за інших
Адаптаційний період в мене був своєрідний. В цей момент я собі поставив мету і задачу – зробити невеличкий будинок на дереві для дітей. Коли робив цей будиночок в мені відбувалося переосмислення того, що відбувалося навколо, бо коли повертаєшся з війни, ти все бачиш дещо інакше. Мені вистачило часу знайти себе, зрозуміти, чого я прагну далі.
Коли був дитиною, завжди цікаво було спостерігати за роботою теслярів, столярів, до цього тягнуло і я хотів навчитися сам. На початку роботи в мене був партнер, який запропонував розвивати цю справу. Так ми і почали роботу з деревом – з нуля, працювали на альтруїзмі, пориві, на емоціях. Все робилося на коліні. Знайшли для себе новий подих і вірили в це. Принаймні, я дуже вірив.
Якщо потрібно було обробити якесь дерево чи стільницю – це робилося руками, а не станком. Потім орендували приміщення і старе обладнання. Потихеньку все ставало краще.
Я з тих людей, для яких немає чогось неможливого. Якщо інша людина це робить, то чому я не можу, якщо в мене є розум, уява… Я хочу довести собі, що можу робити не гірше за інших. Завжди намагаюся робити якісно. Роби завжди якісно – це моє гасло.
Фото: з особистого архіву Сергія Демкова
Якщо чесно – цікаво будувати бізнес з нуля. Тоді ти знаєш ціну. Коли все легко дається – не цікаво. З грошима завжди легше. А коли немає грошей, починаєш виходити на людські контакти. Починаєш спілкуватися, думати, намагаєшся викрутитися. І постійно викручуєшся. Постійно.
Так само з обладнанням, коли щось виходить з ладу, то завжди непередбачувано. Коли знаєш, що в тебе є гроші на ремонт і нові деталі, тоді простіше. А коли немає грошей, починаєш крутитися. Це цікаво.
Я ніде не вчився цій справі спеціально. Як то кажуть, напевно, маю хист до цього. Я вчив все, як в 1 класі – яка стандартна висота столу, який кут нахилу спинки повинен бути в зручного стільця чи крісла, які розміри оптимальні для людини… У нас є велика помийна яма, куди люди лінуються зазирати – інтернет. Там можна знайти все. Головне – вчитися.
Фото: з особистого архіву Сергія Демкова
Успіх, розвиток і вдача дуже залежать від того, хто поряд з тобою. Ті люди, які щось значать для тебе, їхні слова, які мають вагу. Можна бути одиночкою. Але без підтримки близьких, друзів, нічого не вийде. Твоє оточення – це те, який ти. Наскільки ти себе чистиш зсередини, таких людей і притягуватимеш.
Я насправді дуже впертий, мені важко щось довести. Але з віком почав розуміти, що треба прислухатися до людей з досвідом. В мене відбулася переоцінка цінностей. Біля мене були такі люди, коли я починав свою справу. Вони допомагали і казали, що вірять в мене. Вони назавжди залишаться у моєму житті – це моя опора і плече.
Один в полі не воїн,
має бути підтримка і команда
Ось, коли люди починають розмірковувати про те, що потрібно почати щось робити, тоді якраз і треба починати.
На сьогодні ми маємо виробництво і все, що потрібно у нас є під рукою. Але так не буває, щоб ви не вкладались у виробництво. Завжди з'являються якісь новинки в обладнанні, завжди щось потрібно буде полагодити.
Фото: з особистого архіву Сергія Демкова
Всі наші роботи індивідуальні. Я не можу зараз назвати орієнтовну вартість чи часові терміни протягом яких ми виготовляємо те чи інше замовлення. Все залежить від завантаження і індивідуальності виробу. Якщо у нас є завантаженість, то я орієнтую клієнта, що треба чекати в середньому кілька тижнів. Для кожного виробу часовий простір обирається індивідуально. Ми не працюємо по шаблону.
В основному працюємо під замовлення. Відповідно, всі замовлення, які приходять – від дизайнерів. Починаємо обирати з замовником – який саме, наприклад, стіл він хоче, по формі, з якого матеріалу, яка основа, яке призначення цього столу. І тоді підбираємо індивідуальну модель, під колір, розмір. Практично ніколи наші вироби не повторюються. Лише, якщо ми робимо серію столів, тоді вони однакові.
До речі, собівартість замовлень і готових виробів у нас нижче середнього. Це пов’язано з тим, що всі етапи – від заготівлі до випуску готового виробу – у нас відбувається на виробництві. Ми не закуповуємо, не веземо невідомо звідки цей ліс. Сам виріб у нас виходить дешевше.
Фото: з особистого архіву Сергія Демкова
Щоб відкрити власну справу, потрібно мати ідею і мінімальний запас грошей. А далі все залежить від бажання. Найголовніше – команда та ідея. Кожна досягнута ціль – це ваш успіх. Один в полі не воїн, має бути підтримка і команда.
В мене команда складається з 12 людей – декілька людей працюють на об'єктах автономно, в цеху постійно працює троє і я четвертий, ще бухгалтер. Мої працівники можуть підстраховувати один одного, не буває такого, що хтось працює, а хтось без діла.
На сьогоднішній день ми завантажені практично на 100%. Якщо брати більше замовлень, відповідно, потрібно збільшувати людський ресурс, створювати більшу команду. Але наразі ми не готові так стрімко рости – дрібними кроками, але впевнено.
Ми розуміємо, що найголовніше – це відповідальність і неспішність в етапах виробництва. Поспіх завжди призводить до помилок. Бувають людські фактори, адже ми не машини. Є етапи виробництва, де помилки ми виключили, наприклад, на етапах заготівлі дерева. Ми це робимо ідеально. В інших напрямках у нас є огріхи, але ми їх виправляємо.
Звичайно, буває, коли починаєш перегорати. Тоді треба перемкнутись. На декілька днів взяти паузу, відійти від роботи і після цієї паузи починаєш по-іншому мислити. Принаймні, на мене це діє. Завжди можна знайти собі виправдання. Це завжди простіше, ніж зробити щось.
І щоразу я думаю, навіть коли буду старим і у мене буде будинок, крута машина, я все одно кайфуватиму від своєї роботи. Я можу робити дрібні речі, навести лад на виробництві, прийти вночі і завершити замовлення… Мені це подобається. І впевненість з’являється тоді, коли клієнти задоволені.
