Це непевне слово «свобода»
07 липня 2014 12:47
Коли у студії Савіка Шустера збираються люди, аби обговорити певні питання, мені іноді стає не по собі, позаяк своїми спічами вони просто компрометують назву програми. Ну, як це може бути, щоб зібравшись під брендом «Свобода», поводитися, мов заводні іграшки, озвучувати «домашні заготовки», відверто брехати… Але проблема, мабуть, не у Савіку і не у його гостях, проблема у тому, що слово «свобода» юзають усі, кому не ліньки, не вповні розуміючи, що мається на увазі.
Музей мадам Тюссо
25 червня 2014 10:23
Перемовини з терористами – справа, взагалі-то, не надто шляхетна, аби не сказати різкіше. З ними, зазвичай, розмовляють доконечно зрозумілою мовою, - мовою зброї . Дипломатичні реверанси і різні протокольні штучки тут недоречні. Тим паче, коли охамівша вкрай публіка на кшталт Бородая та Пономарьова використовує ці «милі бесіди» для самопіару, вивісивши над столом, за яким прагнуть розкурити люльку миру, прапор сепаратистсько-терористичного покручу ДНР...
Невиїзні
18 червня 2014 12:34
Британці якось були шоковані надзвичайною новиною: Її Величність королева, матінка нації, не може поїхати у жоден закордонний візит чи на вікенд, оскільки... не має паспорта. Усі тамтешні таблоїди обсмоктували цей „прорахунок” демократії, позаяк, попри авторитет і шанобливість, що ними заслужено, як на мій погляд, користується Єлизавета, відсутність банального папірця означає її особливий статус, порівняно із іншими громадянами вільної країни...
Експертна самодостатність
30 травня 2014 11:16
Я доволі скептично ставлюся до розмаїтих проектів ухвалення поправок до Основного Закону держави. Особливо, до поліваріантності поглядів на сам процес – від всенародного обговорення до конституанти, тобто незаангажованих, авторитетних осіб, які мали б уплинути на суть і сенси написаного у новому документі. Є ідея скликання Конституційної асамблеї, –цей задум справді близький до реальності, але маю зауважити одну дуже драстичну для наших активістів річ: громадянське суспільство в Україні, як на мене, радше – мрія, ніж реальність, оскільки громадянство у нас доволі інфантильне, а будь-які спроби консолідувати його дрібні анклави серед суцільної байдужості чомусь обов’язково набирають з часом партійних барв.
Кінець ідеологій
21 травня 2014 13:35
Утеча від світоглядних категорій передвиборчої дискусії, маніпулювання патрыотизмом, здебільшого, награним, фальшивим, засвідчує, що уся гучна катавасія довкола „порятунку батьківщини”, усі декларації про дотримання патріотичної цноти, – не що інше, як намагання приховати суть проблеми. Вона ж – на поверхні, не від того, що хтось з опонентів особливо намагається витягнути її на світ Божий, – вони також переймаються чистотою „жанру”, діючи схоже, – а від того, що жодні піар-акції та димові завіси не здатні приховати головних мотивацій діючих осіб, – прагнення влади.
«Новий курс» по-нашому
15 травня 2014 10:04
Що найбільше втішає у поведінці переважної більшості вітчизняних політиків, – то це їхнє святе переконання у тому, що нісенітниці, які невпинним потоком пливуть із їхніх єлейних уст, сприйматимуться спільнотою за істину в останній інстанції. Буцім, живемо у часи тотального невігластва і потребуємо «культурної революції». Натомість, панам, які беруться керувати країною, слід добре помізкувати, перш ніж звертатися до певною мірою освіченої аудиторії, позаяк, як те не ретушуй нинішніми міфологемами, але значна частина українців виросла у «найчитаючому» СРСР. До слова, зуміла зберегти цей «комуністичний атавізм» досі, не оглядаючись ні на кризові обставини, ні на жалюгідний стан книгодрукування.
Тихі вибори
11 травня 2014 12:37
Якщо тверезо здати собі звіт, що робила країна після листопадового зриву і активної фази Майдану, можна дійти невтішного висновку про те, що вона, воюючи, сварячись, мирячись, там і залишилася. Без Януковича, його «сім’ї», його лакуз і тихих ненависників. Себто, – країна працювала у звичному режимі, час од часу делегуючи представників на головну площу столиці, аби там не припинялося дивне вже тепер дійство під назвою „українська революція”. Те, що це направду була революція, не підлягає сумніву, хоча б тому, що вона дала нам „повелителями таких людей, яких ми не бажали б мати за лакеїв” (П’єр Буаст). Зауважте, навіть не заангажований погляд на осіб, які, мов у калейдоскопі, миготять на вітчизняному політичному подіумі, дає підстави для невтішного висновку про те, що для пересічного українця, навіть за його скромних вимог до влади, є більш ніж скромний асортимент для вибору.
Дискредитація влади
06 травня 2014 09:57
Приватні розмови, – а часу для них буде удосталь під час «довгих» вихідних, – як не крути, та зводитимуться до того, що відбувається в країні. Власне, – а що відбувається? Якщо вірити розумникам-оптимістам, то триває нормальний для зародкової демократії процес, коли будь-які владні рішення так чи інакше ухвалюються, обов’язково тримаючи у рукаві якусь «краплену» карту. Як стверджують знову-таки розумники-песимісти, Україна вже проходила схожий шлях, і було це десять років тому – 2004 року. Тобто, на їхню думку, не йдеться про жоден поступ, радше про його відсутність.
На грані катастрофи?
29 квітня 2014 10:01
Оговтавшись від зловісних прогнозів фінансових геніїв і ошустів, економістів та політтехнологів, пересічний українець починає тверезо розмірковувати над тим, що ж насправді відбувається. Декому ситуація до болю нагадує злиденне лихоліття середини 90-х років, дехто всерйоз починає готуватися до апокаліпсису. Але, найреальніше, принаймні, на мою думку, це потреба трактувати нинішні негаразди значно ширше і масштабніше, ніж катастрофу одного чи кількох монстрів-олігархів, яка спричинила ефект доміно.
Три України?
24 квітня 2014 09:41
Цікаво, які ще технології запропонують нам вітчизняні та зарубіжні «доброзичливці», скажімо, до виборів 2015-го? На тих, які закінчилися «помаранчевим Майданом», пам’ятаємо, Україну ділили на три сорти, причому, робили це руками українських же політиків. Цього разу, судячи з публікацій у російських, а то й – що дивно, - союзницько-європейських ЗМІ, нам пропонують перспективу поділу на три частини.
Дугін. Донецьк. Рашизм
09 квітня 2014 10:37
Події у Донецьку, Харкові, Луганську – це Дугін. Професор Московського університету. Радник Путіна. «Євразієць». Так-так, саме у лапках. Бо, попри всі регалії, Дугін – банальний епігон і плагіатор. Епігон поза контектом, бо його кумир, його приклад для наслідування, великий євразієць Лєв Гумільов жив в абсолютно іншому світі, і, якщо вже бути відвертим, то, в принципі,заперечував те, про що нині манірно розводиться Алєксандр Гелієвіч.
Вогонь, загорнутий у папір
01 квітня 2014 16:13
Коли революційні і воєнні пристрасті більш-менш уляглися, варто сісти і порозважати над тим, що сталося з нами, з країною цієї довгої і гарячої зими. Вибух протестної енергії, що громадилася, далебі не чотири роки, а ледь не півстоліття? Небажання жити далі в умовах, коли «так жити не можна»? Катарсис? Міркую, що весь цей комплекс відчуттів, явищ, тенденцій. І все ж, головним є катарсис, - очищення наших душ, відторгнення зла, благодатний вогонь правди і справедливості, яким вибілено, висвітлено перспективу.