Чим відрізняються росіяни та українці за кермом
Завжди підозрював, що медіаперсони прибріхують, але не думав, що настільки. Нам, пересічним людям, що їздять на звичайних бюджетних машинах, вони вбивають у голову ідеї, які не мають нічого спільного з реальністю. Одна з таких ідей - "русскіє" території України. Ось вже більше двох років я шукаю ці самі території, і ніяк не можу знайти. Не буду говорити про Галичину та Волинь, скажу про те, що дійсно знаю: про далекі дорогь і прилеглі населені пункти центральної та південно-східної України. Так от, навіть там все інакше.
Для мене, автомандрівника зі стажем, шосе - це система стосунків. У траси, як і у машини, є свій власний дух, свій норов і навіть своя національність, яка визначається не мовою придорожніх банерів, кількостями латочок і вибоїн, а ставленням до людини. Траса жива. І якщо ти навіть жодного разу не виліз з машини, то спинним мозком відчуваєш її вплив на душу.
Коли в одинадцятий раз перетинаєш митницю в Нехотєєвці, то добре і відразу починаєш відчувати, чим українська цивілізація відрізняється від російської. При всіх чергах і раздолбайстві, дистанція між тобою і людиною в формі тут менша. І взагалі, в цілому вона - менша.
Зроблю застереження, щоб було зрозуміло, про що мова. Для мене народ - це не гімн, не прапор, не прізвище і навіть не мова, а стан психіки, а якщо точніше, то душевні пориви. Наприклад, у Москві всі говорять російською. Але в Москві росіяни не живуть. У Москві живуть російськомовні жителі інтернаціонального мегаполісу, у яких два душевних пориви - гроші та кар'єра. У світі є ще один народ, для якого головне - гроші та кар'єра, це американці. Тому, коли на Україні питають, що за народ живе в Москві, я так і відповідаю: американці. Люди сміються, але потім, повертаючись з московських заробітків, кажуть: "Не, Ігоре, ти був не правий. Вони гірші за американців".
В Москві росіяни не живуть. У Москві живуть російськомовні жителі інтернаціонального мегаполісу, у яких два душевних пориви - гроші та кар'єра.
Можна говорити по-російськи і бути "хохлом". А можна бути типовим українцем і взагалі не знати Мови. Саме з такими людьми я переважно і зустрічався на трасах південно-східної України.
Даішники. Між російськими і українськими даішниками є одна принципова відмінність, що робить їх представниками не просто різних, а діаметрально протилежних планет. Це внутрішнє ставлення до водіїв. Підкреслю: внутрішнє.
Російський даішник ставиться до тебе як держчиновник, український - як хлопець з сусіднього села. Як наслідок: російський даїшник гордовитий і лукавий, український - простий у спілкуванні і цинічно відвертий. Російському даішнику ти сам повинен натякнути про те, як краще розійтися обом. Український тобі про це підкаже першим. І коли ти кладеш їм гроші за порушення ПДР, то у тебе складається внутрішнє відчуття, що російському даїшнику ти платиш готівкою щось схоже на "держмито", а українському даєш звичайну бандитську мзду за проїзд. І нарешті, для російського даішника ти - порушник закону, для українського "Дайця" - ти просто лох, нехай навіть з сусіднього села.
Російському даішнику ти сам повинен натякнути про те, як краще розійтися обом. Український тобі про це підкаже першим.
Далекобійники. У Росії вони утворюють окрему касту, я б навіть сказав, секту, зі своїми "молитовними будинками" у вигляді "їхніх" кафе, "їхніх" стоянок, куди легковикам краще не сунутися, довгих поїздів з декількох фур без просвіту для обгону. На Україні далекобійники поводяться не так зарозуміло. Будь-яке кафе - для всіх. З-за сусіднього столика вони охоче запитають, за скільки брав ти свою розвалюху, розкажуть, хто скільки "тьолок" грав на трасі, запитають, скільки в тебе дітей. Вони теж, загалом, "свої".
Персонал кафе - і тут дві великі різниці. У Росії офіціантки в придорожніх закусочних і кастелянші в мотелях ставляться до тебе як до порожнього місця. Вони дивляться як би "крізь тебе". Ти їм не цікавий в принципі. В українському придорожньому кафе новий клієнт - це маленька сенсація. Розмови про звідки і куди. Якийсь цікавий випадок із життя. Попросиш чорного хліба до борщу, відповідять з реготом: "У нас чорний лише свині їдять! Можемо житнього порізати". І тільки від'їхавши, ти раптом зрозумієш, хто такі ці "свині" і скільки з тебе здерли за борщик з часничком.
Відносини між водіями на трасі - тема для окремої великої розмови. Розповім лише те, що явно впадає в очі. Всі знають, як водії попереджають один одного про даїшників на дорозі? Правильно, блимають один одному фарами. І тут, на мій погляд, таїться найцікавіша відмінність.
У Росії на шосейних дорогах існує негласна кастова сегрегація за видами транспорту: фури, джипи, малолітражки, автобуси. "Росіянські" касти на трасі між собою практично не спілкуються. Про даішників чужих не попереджають. Далекобійники - тільки далекобійників, автобуси - своїх, і так далі. Більше того, між кланами в Росії йде прихована війна.
У Росії на шосейних дорогах існує негласна кастова сегрегація за видами транспорту: фури, джипи, малолітражки, автобуси.
Влітку 2009 року нас на М6 скинула з траси фура. Йшли на новенькому "Сітроені" у бік Тамбова. На швидкості 130 обганяли фуру і, коли порівнялися з її кабіною, вона, не ввімкнувши поворотника, різко дала вліво - просто на нас. Ми теж дали вліво, на узбіччя. Там на щебінці нас закрутило і винесло задом в кювет. Фура навіть не зупинилася, хоча водила не міг не бачити, що сталося. Потім ми багато чули, як фури скидають з траси іномарочки. Знайомий таксист з Тамали пояснив просто: "Класова ненависть".
На Україні ситуація зовсім інша: блимають один одному всі типи транспорту без винятку (ну або майже всі). Фури не тільки не заважають, але, як правило, допомагають робити обгін, даючи знати поворотником, що попереду - вільно. Дуже часто вантажні на односмуговому підйомі взагалі йдуть на узбіччя, даючи легковикам можливість випередження. Джипи тебе ззаду фарами і тушею не тиснуть, а просто чекають можливості обігнати. І взагалі, на Україні до бідних машин, включаючи старі "копійки", ставлення більш людяне. Так, до них ставляться як до рівноправних учасників руху. На Україні зовсім інша дорожня мораль.
На Україні до бідних машин, включаючи старі "копійки", ставлення більш людяне.
Це явище я для себе назвав "дорожньої демократією". І взагалі, мені здається, що політичну орієнтацію того чи іншого народу і держави визначає не його партійна система, а його дорожня психологія. У цьому сенсі Україна, включаючи так звані "російські території", набагато ближче підійшла до світлого демократичного майбутнього, ніж "набичена" і похмура шосейна Росія.
Оригінал: rosbalt.ru/blogs
