"Джанго вільний". Безславний виродок
Колоритні діалоги, безкінечна стрілянина з фонтанами крові, море чорного гумору, закручений сюжет, класні актори і музика — Квентін Тарантіно вже давно став окремим жанром у кінематографі. Після загону американських євреїв-диверсантів у Франції і розстрілу Гітлера в паризькому кінотеатрі настала черга покарати конфедератів-рабовласників за принципом “Добро обов'язково переможе зло, поставить на коліна і по-звірячому вб'є”.
Я не є особливим фанатом ані Квентіна, ані історій про страждання пригноблених негрів на півдні США, однак подивився із задоволенням. Так, забагато насильства, а деякі моменти просто огидні. Так, вистачає відвертої фантастики — супер-негр пачками валить расистів, хамить всемогутньому плантатору, озброєний сидить за одним столом з білими, а після скоєного його стережуть троє придурків. Втім, номінація на Оскар за сценарій цілком виправдана — він значно цікавіший, аніж у занудного “Рейса”.
Звична політкоректність “чорні=хороші, білі=покидьки” - у правила є лише два винятки, зате яких! Втім, герої теж неодноразово чинять підло — з обгрунтуванням у стилі “мета виправдовує засоби”. А кривавий комедійний вестерн (чого варта сцена з балахонами для ку-клукс-кланівців) регулярно розбавляється недоречним пафосом. Та все жмайже тригодинний фільм не виглядає затягнутим, чому сприяють суперові персонажі та якісний український дубляж.
Сам Джанго не вразив — Джеймі Фокс старанно корчить з себе гордого афроамериканця, але співпереживання не викликає, як і його нещасна дружинонька Брунгільда. Крістоф Вальц у ролі німецького мисливця за головами звично шикарний, але по суті це знову полковник Ганс Ланда, котрий тепер грає за “наших”. Тож номінація трохи сумнівна, тим більше, що в другій половині доктора Шульца повністю затьмарюють двоє найбільших діамантів фільму.
Дебют Леонардо ДіКапріо у лиходійському амплуа вийшов феєричним. Жорстокий садист, проте зі своїм кодексом честі, аристократ з коричневими зубами Келвін Кенді просто неймовірний — одна лише сцена з молотком змушує затамувати подих. Але навіть його перевершує управитель маєтку, шедеврально зіграний загримованим до невпізнання Семюелом Л. Джексоном. Розумний, хитрий, безмежно відданий господарю сторожовий пес - гірше білого рабовласника може бути тільки чорношкірий наглядач.
Окреме спасибі за епізоди Франко Неро, Секс-машини та просто вибухове камео самого режисера. Достойний конкурент у боротьбі за звання кращого фільму — хоча статуетку навряд чи отримає.
Оригінал: ira-stegniy.livejournal.com
